Уловивши холод у тоні Ґу Фейді, Су Ян раптом прозрів.
— Він же намагається підвищити прихильність Ґу Фейді до Пу Ліньюнь, чи просто викликає ревнощі у Ґу Фейді? Пу Ліньюнь — його молодша учениця, головна героїня. Яке право має він, Святий Син Демонічної Секти, постійно питати про Пу Ліньюнь?
Не дивно, що Ґу Фейді розсердився!
Тому Су Ян негайно заперечив: «Ні, ні, нічого такого».
Після цього він спробував змінити тему: «Так де ми? Як ти сюди потрапив? Ти сказав, що не можна повернутися тим же шляхом?»
Ґу Фейді видихнув, "гмкнув" і все ще звучав трохи незадоволено.
Але він швидко опанував себе і коротко розповів, як на них, після падіння з обриву, напали переслідувачі Клану Привидів Е'ло. Він додав: «Клан Привидів Е'ло заздалегідь поставив сітку в річці, що явно свідчить про підготовку. Тепер я підозрюю, що новину про гробницю Святого Меча вони навмисно злили світові бойових мистецтв Центральної Рівнини. Але я не знаю... яка їхня кінцева мета».
Су Ян у темряві був абсолютно приголомшений.
Ця частина сюжету спочатку належала Ґу Фейді та Пу Ліньюнь, і він не брав у ній участі. Але він знав, що сюжет гробниці Святого Меча у сценарії не був настільки складним.
Це ж смішно! Ця частина була створена для розвитку романтичної лінії між головною героїнею та головним героєм. Навіщо ускладнювати її так, щоб вони не могли знайти час для залицянь?
Крім того, оригінальний роман "Заклятий Ворог" написала дівчина. Су Ян вважав, що сюжет, написаний дівчиною, мав бути схожим на той, що в сценарії: легким, солодким, з випадковими втручаннями лиходія, і не потребував жодних змов чи хитрощів.
Але що це за несподіваний поворот?
Клан Привидів Е'ло? У сценарії вони були лише декорацією! Чому вони раптом стали такими активними?
Побачивши, що Су Ян мовчить, Ґу Фейді підібрав губи і тихо сказав: «Гаразд, ти важко поранений, краще відпочинь. Коли зможеш рухатися, нам потрібно буде подумати, як вибратися звідси живими».
Су Ян, голова якого була сповнена думок, відповів "о" і, долаючи біль у спині, сів, схрестивши ноги, звільнив свій розум і почав використовувати внутрішню силу для лікування.
Через деякий час, можливо, через велику втрату крові, він почав дрімати. Його голова хиталася, тіло хилилося, і зрештою він схилився на плече Ґу Фейді, скотився з нього і мало не впав назад у підземну річку.
Ґу Фейді швидко підтримав його, тихо зітхнув, розігнув ноги, що були схрещені, і дозволив Су Яну покласти свою голову на них.
Нічого не можна було вдіяти, ця платформа була занадто малою, щоб він міг пересунутися.
Су Ян щось невиразно пробурмотів, згорнувся калачиком і справді заснув.
Однак його сон не був спокійним.
Спочатку все було добре. Йому снилося, що він йде через пустелю, тікаючи. Хоча це було трохи напружено, він не відчував страху. Пізніше він підійшов до озера, де побачив гори трупів і море крові, що пофарбували воду в криваво-червоний колір. Із крові вийшов труп, і в його грудях стирчав його тонкий меч.
Су Ян здригнувся і, придивившись, побачив, що це був воїн Брами Безмежжя, якого він пронизав мечем, коли той нападав на Ґу Фейді.
«Так боляче...» — моторошно сказав чоловік. «Ти теж хочеш скуштувати такої смерті? Коли меч пронизує серце... Так, тобі мають пронизати серце мечем...»
Слідом за його словами сцена раптово змінилася.
Ґу Фейді стояв перед ним, увесь у крові, з палаючими червоними очима, тримаючи довгий меч.
Су Ян хотів втекти, але не міг поворухнутися. Він міг лише безпорадно дивитися, як Ґу Фейді піднімає меч і націлює його на його серце.
"Ні, ні, ні!" — Су Ян не знав, звідки взявся цей безмежний страх у його серці, і підсвідомо благав: "Ґу Фейді... не треба..."
Однак він раптом згадав, що за сюжетом він мусив померти. Тож він змінив тон і попросив: "Я не боюся смерті, правда! Але я боюся болю... Може, ти зможеш спочатку оглушити мене, а потім убити?"
Ґу Фейді стояв із піднятим мечем, його вираз обличчя був лютим, а погляд прикутий до Су Яна.
Але він дивно сказав: "... Я не вб'ю тебе".
Су Ян негайно похитав головою: "Ні, ні, ні, ти повинен мене вбити!"
Ґу Фейді підійшов, підняв руку, обхопив його щоки, його погляд був ласкавим, і він тихо запитав: "Чому я повинен тебе вбити?"
Су Ян був вражений цією сценою і ледь не випалив: "Тому що так було сплановано, сце..."
Не встиг він договорити, як раптом відчув різкий біль у спині, наче хтось рубонув його ножем.
Він різко обернувся і побачив актрису, яка раніше грала Пу Ліньюнь. Її очі були сповнені заздрощів і ненависті, і вона злісно кричала на нього: "Я головна героїня! Ти, лиходій, вкрав мою роль —! Я вб'ю тебе!"
Кричачи, вона замахнулася вигнутою шаблею, рубаючи йому по голові.
Су Ян здригнувся і прокинувся.
Ґу Фейді відвів руку від щоки Су Яна і запитав: «Нічний жах?»
Су Ян зітхнув з полегшенням, подумавши: Добре, що це був лише сон.
Він повернув голову і лише тоді зрозумів, що спав на колінах Ґу Фейді. Він різко сів.
Від цього руху він зі свистом втягнув повітря від болю в рані на спині.
Ґу Фейді знову запитав: «Зачепив рану?»
Су Ян, користуючись темрявою, покривився, а потім насилу сказав: «... Все гаразд».
Ґу Фейді сказав: «Якщо ти не проти, ти можеш розповісти мені про свій нічний жах».
Су Ян згадав криваве море зі сну, яке здавалося цілком реальним, і того воїна Брами Безмежжя. Він навіть не підозрював, що обличчя цієї людини перед смертю залишило в ньому таке глибоке враження.
Він гірко посміхнувся, похитав головою і сказав: «Це моє перше вбивство, трохи...»
На півслові Су Ян замовк.
Він раптом зрозумів, що зараз він — Святий Син Демонічної Секти!
Хоча цей Святий Син, можливо, і не був серійним убивцею, це, ймовірно, не було його перше вбивство. Він, мабуть, був збентежений від болю, якщо наважився так проговоритися. Що робити, якщо Ґу Фейді помітить його прокол і зрозуміє його дивне походження?
На щастя, цього разу він, здається, надто переймався.
Ґу Фейді лише трохи затримав дихання, легко засміявся і сказав: «Ти... справді вперше?»
Су Ян: «...» — Братику, у твоїх словах є двозначність!
«Насправді, в цьому немає нічого страшного».
Голос Ґу Фейді був рівним і сильним, його тон — м'яким і ніжним.
Він сказав: «Людина, яку ти вбив, ймовірно, була шпигуном Клану Привидів Е'ло, засланим у Браму Безмежжя. Клан Привидів Е'ло вже давно ворогує з Двором, кожні кілька років вони нападають на кордон і засилають незліченну кількість убивць і воїнів у світ бойових мистецтв Центральної Рівнини. І воїни, і солдати Двору вбивають їх, коли бачать. Тож... тобі не потрібно відчувати провини».
Су Ян зітхнув, обхопив коліна руками і сховав обличчя в зігнутих ліктях.
Він думав: Ґу Фейді, вихований у світі бойових мистецтв, ніколи не зрозуміє, наскільки це серйозно — вбивство, для людини, що виросла в мирі.
Су Ян сам не міг зрозуміти, як він, людина, яка раніше не наважувалася вбити навіть рибу, міг тоді раптом пронизати мечем серце живої людини?
Про що він тоді думав?
... Ні, він ні про що не думав.
Після спогадів Су Ян дійшов такого висновку.
У той момент, коли супротивник збирався вдарити ножем Ґу Фейді по голові, він інстинктивно кинувся вперед, не маючи жодної секунди на роздуми. Усі його дії були виконані на інстинктах, вироблених за два роки тренувань.
Тепла рука раптом лягла на плече Су Яна.
Ґу Фейді обережно поплескав його по плечу і тихо сказав: «Все гаразд, не бійся. Я з тобою».
Су Ян здригнувся.
Ніс мимоволі защипало, очі наповнилися теплом, і він ледь не розплакався.
Він негайно підняв руку, прикрив рот і довго регулював дихання, щоб придушити бажання заплакати.
— Справжній чоловік, голова може бути відрубана, кров пролита, але жодної сльози не можна пролити перед заклятим ворогом!
Су Ян забув, що Ґу Фейді мав гострий слух і вже почув його нерівне дихання.
Ґу Фейді відвів руку від плеча Су Яна, стиснув її в кулак і злегка притиснув до свого серця.
Двоє людей, кожен зі своїми думками, замовкли.
У печері було абсолютно темно, і відчуття часу стало дуже розмитим. Вони кілька разів переживали напади голоду, а потім він знову минав. Невідомо, скільки минуло часу, але рана на спині Су Яна почала загоюватися і покриватися скоринкою.
Настав час вирушати глибше в печеру. Інакше, не дочекавшись загоєння рани Су Яна, вони могли тут померти від голоду.
Зрештою, вижити в реальному світі — це не те саме, що знімати фільм. Неможливо прожити півмісяця лише на воді в такому ізольованому місці, як гробниця Святого Меча, і ще мати час для романтики. Вони мусили якомога швидше знайти вихід. Навіть якщо не знайдуть гробницю Святого Меча, вони повинні знайти можливість вижити.
Вони знову спустилися з кам'яного берега у воду і попливли за течією річки.
Обидва вони свого часу спілкувалися з Ді Лін у Малому Нефритовому Павільйоні, і з цікавості вивчили основи орієнтування за звуком. Керуючись відлунням звуків, вони рухалися вперед, навпомацки.
Невдовзі вони вибралися з річки на сухий берег. Потім вони пройшли по дуже вузькій ущелині, де можна було пройти лише боком, і печера раптово розширилася.
Пройшовши деяку відстань, вони натрапили на крутий поворот. Завернувши за нього, вони раптом побачили, що їхній огляд освітлюється слабким світлом.
Вони здивовано перезирнулися і негайно протиснулися крізь щілину в кам'яній стіні, звідки йшло світло.
Чим далі вони йшли, тим яскравіше ставало. Вийшовши з щілини, Су Ян з подивом підняв голову, дивлячись на високу, схожу на собор, стелю.
Це була довга, вузька підземна печера, схожа на коридор.
Стеля печери була дуже високою, а бічні стіни мали форму дуги, поступово сходячись до вузької, але довгої щілини вгорі. Ця щілина простягалася вздовж усієї стелі. Крізь неї здалеку було видно блакитне небо, що робило її справжньою «Лінією Неба» (феномен вузького неба, видимого з глибини ущелини).
Уздовж стіни печери протікав невеликий струмок. Ймовірно, через те, що вдень тут було трохи світла, а також завдяки волозі від струмка, рослини завзято вкоренилися тут, створюючи буйно квітучу зелену ділянку біля води.
Ґу Фейді стояв біля входу, довго мовчавши.
Лише через деякий час він нарешті зміг стримати подив у своїх очах і сказав: «... Шедевр природи».
Су Ян подумав: Це не шедевр природи, це вигаданий світ, тому будь-яка нереалістична геологічна структура може існувати з чистою совістю. Так було з Малим Нефритовим Павільйоном, так було з Головним Штабом Демонічної Секти, і тепер так само з гробницею Святого Меча. Він уже звик до цього і більше не здивується.
Ґу Фейді озирнувся і раптом посміхнувся, його очі засяяли: «Є щось поїсти!»
Біля струмка в печері росли скупчення приємних зелених рослин, деякі з яких навіть цвіли гарними фіолетовими квітами.
«Це дика цибуля», — посміхнувся Ґу Фейді. — «Я думав, що вона любить світло, але не очікував, що вона також буде рости в цій печері. Вона повинна бути їстівною».
Су Ян був здивований: «Звідки ти знаєш пустельні рослини? Павільйон Парячих Хмар ж знаходиться в Центральній Рівнині?»
Ґу Фейді підняв брову: «Оскільки мені довелося подорожувати пустелею, я, природно, звернувся до старших за порадою і підготувався, щойно прибув сюди. А ти, ти ж виріс у пустелі, чому не знаєш дикої цибулі? Її немає у вашій повсякденній їжі?»
Су Ян занімів, але через деякий час знайшов виправдання. Він підняв підборіддя і гордо сказав: «Цей Святий Син знає, як вона виглядає на обідньому столі, але не знає, як вона росте на землі».
— Зрештою, у сучасному суспільстві є багато людей, які не відрізняють цибулю від часнику, і він це добре знав. Ця заява точно не викриє його!