Щойно Су Ян залишив двір заїзда, він швидко активував "Крок, що плекає квіти", знайшов відносно прихований кущ і зігнувся, щоб виблювати.
Лише коли його шлунок був абсолютно порожній, а від судомних позивів його очі та ніс були залиті сльозами й соплями, він потроху заспокоївся. Він підійшов до озера, щоб прополоскати рот і вмитися.
Він знову і знову переконував себе в думках, що цей світ — лише вигадана історія, а ті люди були лише безжиттєвими другорядними персонажами. У первісному романі та в сценарії вони всі мали померти. Це була їхня доля.
Більше того, це світ Уся, і на нього чекає ще багато кривавих і бурхливих подій. У великій битві через два роки, коли буде оточена Демонічна Секта, загине безліч людей — це буде справжнє пекельне поле бою.
Він повинен був пристосуватися якнайшвидше.
Тільки зараз Су Ян справді відчув, яким жорстоким світом є те, з чим йому доведеться зіткнутися, покинувши Малий Нефритовий Павільйон.
Але він не міг відступити.
Якщо він хотів повернутися до реальності, йому довелося б терпіти і пройти крізь сюжет цієї історії.
Су Ян витер краплі води з обличчя, обперся на коліна і підвівся. Він зробив кілька глибоких вдихів, видихаючи всю тугу, що накопичилася в його грудях.
...
Настала ніч.
Температура в пустелі різко впала, приносячи холод, схожий на зимовий.
Люди Демонічної Секти звели два простих навіси біля Озера Вербового Листка і розвели багаття. Вони згрупувалися під кам'яним берегом, відпочиваючи. Дехто почергово ніс вахту, щоб запобігти несподіванкам.
Су Ян загорнувся в ковдру і лежав на теплому хутряному килимку, але ніяк не міг заснути. Щойно він заплющував очі, перед ним поставали жорстокі картини кривавої річки на заході сонця та вирячені, незрячі очі того здорованя.
Він все ще переоцінив свою здатність прийняти це.
Су Ян зітхнув, поплескав Мей Шисаня поруч і запитав: «Я пам'ятаю, ти брав із собою міцне вино, коли ми виходили із Секти?»
Мей Шисань кивнув.
Він витягнув флягу, простягнув її Су Яну і сказав: «Святий Сину, тобі холодно? Це вино міцне. Випий трохи, щоб зігрітися, але не більше».
Су Ян взяв флягу і, байдуже хмикнувши, із засмученим виглядом зробив два ковтки.
Вино справді було міцним, із пекучою гостротою. Су Ян тихо відчував тепло в горлі, і це трохи заспокоїло його. Раніше він вирвав усе, що було в шлунку, через запах крові, і п'ючи натщесерце було легко сп'яніти. Вже після чотирьох-п'яти ковтків у нього почала паморочитися голова.
Тоді він закрив флягу, повернув її Мей Шисаню, загорнувся в ковдру і спробував заснути, використовуючи це легке сп'яніння.
Однак він все ще не міг заснути.
Су Ян у роздратуванні вовтузився якийсь час, потім раптом відкинув ковдру, взяв свій тонкий меч і підвівся. Він сказав Мей Шисаню: «Я піду прогуляюся. Не йди за мною».
Мей Шисань занепокоєно: «Але Святий Сину, ті люди...»
Су Ян повторив із холодним обличчям: «Не йди за мною. Я хочу побути на самоті».
Мей Шисань, не маючи вибору, лише кивнув і підкорився.
Су Ян не пішов у бік заїзда на протилежному березі. Він повільно пішов уздовж берега озера до іншого кінця, де дві кам'яні стіни сходилися.
Там був великий камінь із плоскою вершиною. Су Ян застрибнув на нього і підняв голову, дивлячись на нічне небо.
Чумацький Шлях перетинав небо, це було величне видовище, яке ніколи не побачиш у сяйві міських вогнів.
Су Ян на мить відчув, що ці зірки були такими яскравими, наче задні ліхтарі нескінченного потоку автомобілів на міській дорозі, і що вони були майже досяжні.
Тоді він підняв руку, простягнув її до нічного неба, намагаючись доторкнутися до цього сліпучого та чистого світла.
Позаду в чагарниках пролунав ледь чутний шелест тканини. Су Ян різко вихопив меч і обернувся, насторожено дивлячись на прибульця.
Це був той молодий воїн, який постійно ховав обличчя.
Він переодягнувся у темний одяг, прихований у тіні кущів оази, і його обриси були ледь помітні.
Су Ян презирливо пирхнув: «Закривати обличчя вночі. Ти такий сором'язливий?»
Чоловік не відповів.
Через мить його низький голос пролунав з-під маски: «Ті, хто люблять дивитися на зірки, повинні мати чисте серце. Хоча ти з Демонічної Секти, ти не є злим негідником».
Почувши це, Су Ян знову холодно хмикнув.
«Ти говориш дурниці», — він зберігав свою позу, з кривою усмішкою. — «Звідки ти знаєш, що я не дивлюся на небесні явища, шукаючи спосіб знищити вас усіх тут? Я ж із Демонічної Секти. На що я не здатний?»
Ґу Фейді посміхнувся, похитав головою і промовчав.
Реакція цього чоловіка змусила Су Яна почуватися ніяково і роздратовано. Він деякий час дивився на нього, потім підняв меч і сказав: «Ти знаєш, хто я, але ти все ще в масці. Це нечесно. Сьогодні я хочу побачити, що ти за диво!»
Не встиг він договорити, як, використовуючи "Крок, що плекає квіти", він зістрибнув із каменю, і вістря його меча полетіло прямо до шовкової хустки на обличчі чоловіка, намагаючись зірвати її!
Ґу Фейді перехопив меч і запитав: «Я не ношу маски. Це якесь сленгове слово Демонічної Секти?»
Су Ян: «...»
Су Ян став ще більш розлюченим, і його рухи стали ще більш жорстокими, без наміру стримуватися.
«Яка різниця між Демонічною Сектою і Праведним Шляхом? Я не думаю, що ви, люди Центральної Рівнини, є хорошими людьми!» — бормотів Су Ян, використовуючи своє сп'яніння. — «Ви постійно вбиваєте і боретеся. Усі ці образи та кохання, по суті, ви просто купа несанкціонованих озброєних бойовиків, чи не так? І ви ще ділитеся на чорний і білий шлях. Смішно!»
Брови Ґу Фейді під шовковою хусткою здригнулися. В його очах було здивування.
Він ледве ухилився від підступного удару меча Су Яна, і його шовкова хустка була розрізана.
Су Ян холодно хмикнув, кинувся вперед із мечем і продовжив бурмотіти: «Сьогодні ті люди першими почали бійку, і вони не були хорошими людьми!»
Ґу Фейді відбив атаку і сказав: «Люди з Селища Вуцзя справді недобрі. Вони багато років були лихом, і двір давно хотів їх усунути».
Су Ян здригнувся, знову кинувся в атаку і розлючено сказав: «Ви, люди Центральної Рівнини, ще не впоралися зі своїм безладом, а вже маєте час, щоб провокувати нас, Демонічну Секту?!»
Ґу Фейді відступив і, посміхаючись, сказав: «Ти маєш рацію».
Су Ян уже був трохи пригнічений. Тепер, почувши ці глузування, він відчув необґрунтоване почуття образи та гніву. Він замахнувся тонким мечем, безладно рубаючи, просто як випускаючи пару.
«Ну і що, що я з Демонічної Секти!»
«Ну і що, що це був мій наказ!»
«Ну і що, що я вбив когось!»
«Ми все одно Демонічна Секта!»
«Навіть якщо я не буду вбивати, Праведний Шлях все одно захоче нас убити!»
Су Ян використовував той факт, що чоловік перед ним був лише другорядним персонажем, який не вплине на сюжет, і говорив усе, що спадало на думку.
Чоловік мовчки відбивав усі його безладні атаки, не кажучи ні слова.
Нарешті, Су Ян сильно рубонув мечем по замаскованому чоловікові. Він подумав: Я досить зганьбився. Це останній удар. Поцілю я чи ні, мені байдуже, час повертатися до табору.
Однак він все-таки був п'яний, і його рухи були трохи сповільнені. Суперник легко ухилився від його атаки. Він не лише не поцілив, але й його меч увіткнувся у стовбур дерева і застряг, і він не міг його витягнути.
Ґу Фейді підійшов ззаду, поклав руку на плече Су Яна і тихо прошепотів йому на вухо: «Ти п'яний, повертайся».
Зітхання пролунало так близько, що Су Яна аж пройняло морозом!
Він підсвідомо відпустив застряглий меч, активував внутрішню енергію і обернувся, щоб схопити чоловіка.
Він схопив м'яку шовкову хустку і різко зірвав її, відкриваючи молоде, гарне обличчя, що було так близько.
Су Ян деякий час дивився на Ґу Фейді.
Він відпустив хустку, плеснув себе по голові і болісно сказав: «Ой, я справді п'яний! Чому мені знову сниться цей хлопець!»
Ґу Фейді здивовано: «Знову?»
Су Ян пробурмотів: «Що він їв, що так швидко виріс? Він уже такий же високий, як я».
Сказавши це, він витягнув руку, щоб порівняти їхній зріст, і додав: «І його обличчя не таке вже й м'яке та миле, як раніше...»
«М'яке що?» — Ґу Фейді не зрозумів.
Су Ян кліпнув очима, потім сильно кліпнув знову, і нарешті заплющив очі і похитав головою.
Коли він знову відкрив очі, він нарешті переконався, що він не спить і не п'яний, а людина перед ним не була сном.
Зрозумівши ситуацію і згадавши всі свої дивні вчинки, Су Ян одразу ж нахмурився.
Він щосили намагався відновити позу Святого Сина Демонічної Секти і першим почав питати: «Чому ти тут?!»
Ґу Фейді відступив на пів кроку, обійняв свій меч і посміхнувся: «Павільйон Парячих Хмар наказав мені об'єднатися з Віллою Тисячі Кленів, щоб знайти гробницю Святого Меча. Звичайно, я повинен був приїхати в пустелю. Просто я не очікував зустріти тут свого однокурсника з Малого Нефритового Павільйону».
Су Ян помовчав.
Звичайно, він знав, що Ґу Фейді мав прийти шукати гробницю Святого Меча, але йому було важко прийняти його появу саме в такий спосіб і в такий час.
Головне...
Що за нісенітницю він щойно наговорив у п'яному стані!
Він навіть порівнював зріст із Ґу Фейді!
І сказав, що той перестав бути м'яким і милим!
...Сценаристе, чи можу я перезавантажити гру?
Досить перезавантажити до того моменту, як ми тільки почали битися!
Хоча він був внутрішньо розбитий, Су Ян докладав усіх зусиль, щоб зберегти байдужий вираз обличчя, і холодно хмикнув: «Хто тобі однокурсник? Ти увійшов у Павільйон Схованих Перлин і став прямим учнем лідера Малого Нефритового Павільйону. Я не можу зрівнятися з тобою».
Сказавши це, він обернувся, витягнув тонкий меч із дерева і додав: «Ми билися два дні тому, і ти не хотів розкривати свою особу. Сьогодні я також прикинуся, що не бачив тебе. Завтра ми розійдемося... і кожен піде своєю дорогою».
Ґу Фейді насупився: «Ти хочеш піти своїм шляхом?»
Су Ян відповів: «...Ти — Праведний Шлях, я — Злий Шлях. Ми ніколи не були на одній дорозі».
Ґу Фейді сказав: «Я не думаю, що ти — Злий Шлях. Демонічна Секта, можливо, так, але ти — ні».
Су Ян сказав: «Я — Святий Син Демонічної Секти».
Ґу Фейді: «...Ти під примусом?»
Су Ян: «...»
Су Ян безмовно підпер лоб: «Я не знаю, що ти собі уявив, але мені ніхто не погрожував, і у мене немає конфліктів із Демонічною Сектою. Якщо ти вважаєш їх Злим Шляхом, тоді я теж Злий Шлях. Тобі не потрібно нас розділяти. Сьогодні... це справді я наказав розібратися з тією групою людей».
Сказавши це, він опустив голову, погладив свій тонкий меч і додав: «Якщо ти обурюєшся і хочеш помститися за тих людей, я знову серйозно поб'юся з тобою. Якщо ти виграєш, я дам тобі зробити зі мною, що хочеш. Якщо ти програєш, то...»
Ґу Фейді спокійно запитав: «Тоді ти зробиш зі мною, що хочеш?»
Су Ян зітхнув: «Якщо ти програєш, просто йди геть і більше не втручайся в мої справи».
Ґу Фейді деякий час дивився на Су Яна, а потім сказав: «Я вже програв».
Су Ян: «???»
Ґу Фейді безтурботно посміхнувся і додав: «Ніч холодна. Ти щойно випив, щоб зігрітися, але потім спітнів. Краще повертайся у табір до вогню, щоб не застудитися».
Сказавши це, він, не чекаючи на відповідь Су Яна, обернувся і пішов.
Су Ян стояв на місці, приголомшений, деякий час гриз нігті, а потім постояв ще трохи, перш ніж піти.
Навколо відновилася тиша.
Через деякий час, менш ніж за метр від того великого каменю, з кущів повільно виповз чоловік у чорному.
Він обережно озирнувся, потім витягнув із-за пазухи кістяний свисток і тихо проспівав трель, схожу на спів комах. Потім він поклав свисток, і, користуючись світлом зірок і місяця, вирізав два рядки невеликих ієрогліфів на маленькому дерев'яному шматочку.
З ночі безшумно прилетіла чорна сова, розміром із кулак, і приземлилася на плече чоловіка.
Чоловік у чорному вправно прив'язав дерев'яний шматочок до кігтя сови, дав птаху шматочок м'яса і знову відпустив її в нічне небо.