Су Ян обернувся.
Той, хто прийшов, був Сюй Юньчжань, який мав би бути на закритому тренуванні.
У темряві перед світанком очі Сюй Юньчжаня були глибокими, і він пильно дивився на Су Яна.
Очевидно, він біг сюди всю дорогу, перебіг залізний підвісний міст, і його дихання було збитим.
Чомусь, побачивши, що це Сюй Юньчжань, Су Ян відчув якесь невиразне розчарування.
Але з ввічливості він посміхнувся і запитав: «Ти вийшов із закритого тренування?»
Сюй Юньчжань не відповів на питання, а запитав у відповідь: «Ти йдеш?»
Су Ян знизав плечима і сказав: «Так, я прорвався в техніці й можу закінчувати навчання».
«Я...» — Сюй Юньчжань зробив крок уперед, на його обличчі був ледь помітний вираз паніки. — «Ти... повертаєшся до Демонічної Секти?»
Су Ян кивнув і сказав: «Звісно, я повертаюся».
Сюй Юньчжань помовчав, а потім тихо сказав: «Тоді... якщо ми зустрінемося в Цзянху в майбутньому, ми можемо стати... ворогами».
Су Ян засміявся.
Він повернув голову й подивився на золотисте сяйво, що з'явилося на східному небі, і сказав: «Так, коли ми зустрінемося знову, ми будемо ворогами, і я не проявлю милосердя».
Сюй Юньчжань знову зробив крок уперед.
Побачивши, що він мовчить, Су Ян засміявся: «Гаразд, це можна вважати прощанням. Мені пора йти».
Сказавши це, він збирався повернутися.
Наступної миті Сюй Юньчжань раптово обійняв його.
Су Ян був приголомшений.
Ці обійми були миттєвими. Сюй Юньчжань пробурмотів, ніби говорив сам із собою: «Тоді... краще б ми не зустрічалися знову...»
Він скривив губи, ледь помітно посміхаючись: «Ти врятував мені життя. Якщо ми зустрінемося в конфлікті в майбутньому, я відплачу тобі».
Сказавши це, він глибоко подивився на Су Яна, швидко відвернувся і пішов, ніби тікав від чогось жахливого.
Су Ян почухав голову і подумав: Цього хлопця, мабуть, змусив прийти попрощатися Старший Брат Мо. Він ледве сказав кілька слів і втік, мабуть, він мене справді ненавидить...
З такою думкою Су Ян зітхнув і, розвернувшись, увійшов до Кам'яного Лісу.
Гнітюча атмосфера, яка завжди була присутня в Кам'яному Лісі, все ще витала навколо, але вона вже не могла обмежити Су Яна, який мав глибоку внутрішню силу. Він використав техніку легкості, стрибнув на вершину величезної скелі в лісі. З цієї висоти Кам'яний Ліс був як на долоні.
Су Ян легко торкнувся носком ноги, і полетів у бік Скелі Брови Перлини.
Тільки повернувшись до гірських воріт Малого Нефритового Павільйону на Скелі Брови Перлини та побачивши Слугу-Квітів Демонічної Секти, який тихо стояв за ними, Су Ян згадав — коли він тільки-но перенісся, він думав, що його виженуть із Малого Нефритового Павільйону, тому залишив Слугу-Квітів тут і більше про нього не згадував.
Тепер, побачивши, що людина все ще чекає біля гірських воріт, Су Ян був дуже здивований. Він прискорився і приземлився перед Слугою, запитавши: «Ти, мабуть, не чекав тут два роки?!»
Слуга-Квітів, здавалося, був дуже радий бачити свого Святого Сина. Він посміхнувся і сказав: «Чекати на вас — це мій обов'язок».
Су Ян: «!!!»
Слуга-Квітів продовжив: «Наша Секта відкрила корчму за горою Брови Перлини. Тепер, коли Святий Син повернувся, ми можемо піти туди, щоб відпочити та привести себе до ладу».
Почувши це, Су Ян зітхнув із полегшенням. Виявилося, що ця людина не жила на вулиці в горах два роки, а Демонічна Секта відкрила поблизу якесь підприємство.
Це логічно. Тільки дурень буде чекати в горах. Схоже, Демонічна Секта мала чимало підприємств, і відкриття корчми біля гори, мабуть, відповідало умовам сценарію.
Вони обмінялися кількома словами і, пройшовши через ліс гори Брови Перлини, спустилися до містечка Брови Перлини.
Це містечко не було жвавим. Тут були лише дві головні вулиці, що перетиналися, і навколо них — вузькі провулки та житлові будинки. На перехресті стояли магазини, але вони були невиразними, і лише за вивісками можна було зрозуміти, що вони продають.
Слуга-Квітів провів Су Яна до невеликої будівлі з вузьким фасадом. Власник підняв голову, подивився на Су Яна і посміхнувся: «Ласкаво просимо, шановний гість, проходьте до кімнати 'Тянь' нагорі».
Піднявшись дерев'яними сходами корчми на другий поверх, Су Ян зайшов у найсхіднішу кімнату. Власник одразу ж обернувся, вклонився і сказав: «Ваш підлеглий Лань Ву вітає Святого Сина».
Почувши це привітання, Су Ян трохи здивувався і сказав: «Вставай... Я не снідав, коли виходив із навчання. Принеси мені тістечок. О, і підготуй ванну».
Лань Ву одразу ж погодився і вийшов.
Су Ян на мить нахмурився і повернувся до Слуги-Квітів, який йшов за ним: «О, як тебе звати?»
У ті перші дні після перенесення він був настільки розгублений, що забув про таку важливу річ. На його щастя, цей Слуга ніколи не сумнівався в ньому, інакше його б давно стратили, як самозванця.
Слуга-Квітів опустив очі й сказав: «Мене звуть Мей Шисань (Мей Тринадцятий)».
Су Ян підняв брову і з усмішкою запитав: «Слива, Орхідея, Бамбук, Хризантема?»
Мей Шисань відповів: «Чотири зали моєї Секти — Слива, Орхідея, Лотос та Хризантема. Бамбук не цвіте, і Вчителю він не подобається, тому в нашій Секті немає Зали Бамбука».
Почувши це, Су Ян засміявся: «Бамбук теж цвіте».
Мей Шисань здригнувся.
Су Ян сказав: «Але бамбук цвіте лише раз у житті, а після цього засихає. Це справді не дуже сприятливо. Ну, немає Бамбука, то й немає... Тьху, що це я, навіщо я про це говорю».
Незабаром Лань Ву приніс ранковий чай та тістечка, а також підготував ванну для Су Яна.
Су Ян поїв тістечок і добре скупався у ванні.
Вийшовши з-за ширми, Су Ян побачив, що Мей Шисань приніс йому новий одяг Демонічної Секти — шари яскраво-червоного одягу, з безліччю прикрас і китиць, що мали виразні риси Демонічної Секти.
Користуючись зручною послугою одягання від Слуги-Квітів, Су Ян чомусь раптом пригадав ранок свого першого дня в Малому Нефритовому Павільйоні, коли він і Ґу Фейді ламали голову над одягом Демонічної Секти в сільському будинку на горі Брови Перлини.
Тоді їм обом було трохи ніяково, але тепер, коли він озирався назад, це здавалося лише кумедним.
Згадка про Ґу Фейді змусила думки Су Яна відхилитися.
— Настало літо. Якщо Ґу Фейді хоче встигнути до сюжету про Таємну Гробницю Святого Меча, який має відбутися восени, він, мабуть, теж скоро закінчить навчання.
Як сказав Сюй Юньчжань, коли вони зустрінуться знову, вони з Ґу Фейді будуть ворогами. Цікаво, що Ґу Фейді думатиме про це?
...
«Оскільки наші позиції різні, зіткнутися на мечах у майбутньому неминуче».
Ґу Фейді підняв чашку з чаєм, відпив ковток і зітхнув: «Як шкода. Я затримався лише на пів дня, а він уже покинув Малий Нефритовий Павільйон. Я планував провести з ним спаринг і подивитися на його власний "П'яний Удар Червоної Сливи"...»
Сюй Юньчжань тримав чашку з чаєм, довго дивився на чай, а потім раптом випив його одним ковтком.
Ґу Фейді засміявся: «Судячи з твого вигляду, тобі сьогодні не чай пити, а вино».
Сюй Юньчжань крутив порожню чашку, посміхнувся і сказав: «Справді, мені потрібно випити. Ти складеш мені компанію?»
Ґу Фейді підняв свою чашку й обережно торкнувся нею чашки в руці Сюй Юньчжаня, кажучи: «Краще ні. У тебе сьогодні поганий настрій, а вино шкодить здоров'ю».
Сюй Юньчжань знову посміхнувся і промовчав.
Ґу Фейді запитав: «Що таке? Я не бачив тебе більше року, вийшов із Павільйону Схованих Перлин, а ти не радий?»
Сюй Юньчжань мовчав. Він повернув голову й подивився на оранжево-червоний захід сонця за павільйоном, у його очах була невимовна меланхолія.
Ґу Фейді не квапив його. Він сам взяв чайник і налив їм обом чаю, потім тихо підняв свою чашку.
«Скажи мені, якщо...» — раптом запитав Сюй Юньчжань. — «Якщо ти починаєш сумувати одразу після розлуки, чи означає це... що ти піклуєшся про нього?»
Палець Ґу Фейді здригнувся, гарячий чай розлився і впав на його кінчики пальців. Він інстинктивно відсмикнув руку. Чашка впала на стіл, скотилася з краю і з тріском розбилася на підлозі.
«...Одразу після розлуки?» — Ґу Фейді нахмурився і серйозно подивився на Сюй Юньчжаня. — «Ти, бува, не... Що сталося між вами за цей рік?»
Після довгої тиші Сюй Юньчжань гірко посміхнувся: «Я сам не знаю».
Тоді Ґу Фейді теж замовчав.
«...Цього не мало статися», — сказав Сюй Юньчжань, дивлячись на захід сонця. Його тон був спокійним.
«Більшу частину часу він був на закритому тренуванні. Навіть коли він виходив, то робив це за наказом Вчительки, щоб практикувати бойові мистецтва на тренувальному майданчику. З тих пір, як він досяг успіху в техніці, Ліньюнь і Фан Сі поступово перестали бути його суперниками. Тільки я ще міг з ним змагатися. Хоча... я ніколи не міг його перемогти, але мушу визнати, що битися з ним було справді захоплююче.
«Спочатку він ще не дуже вправно володів мечем. Одного разу він випадково поранив мене. Я ще не встиг усвідомити це, як він сам перелякався. Я досі пам'ятаю вираз у його очах у той момент... переляк, розгубленість, провина... Але він все одно намагався виглядати зневажливо і глузливо».
Сюй Юньчжань раптом легенько посміхнувся, коли говорив: «Ти теж бачив, як він прикидається зарозумілим. Ти, мабуть, можеш це уявити. Але він сам не знає, що як би він не прикидався, він не може приховати емоцій у своїх очах... У той момент я відчув бажання обійняти його».
Ґу Фейді раптом сказав: «Ви обоє чоловіки».
Через довгий час Сюй Юньчжань зітхнув: «Я розумію. Навіть якщо у світі є історії про кохання між чоловіками, я походжу з Вілли Тисячі Кленів, а він — Святий Син Демонічної Секти... За жодних обставин наші почуття не можуть бути взаємними».
Він замовк, а потім іронічно посміхнувся: «Просто зараз я справді розумію значення слів 'почуттям не накажеш'...»
Ґу Фейді не відповів.
Він нахилився, дуже повільно і обережно зібрав розбиті шматочки чашки під столом, обережно поклав їх у найбільший черепок і поставив його назад на стіл.
Він спокійно сказав: «Якось мені пощастило побачити татуювання на спині Су Яна».
Сюй Юньчжань, очевидно, не знав про це, і здивовано запитав: «Татуювання?»
Ґу Фейді кивнув: «У нього на спині татуювання у вигляді квітки. Хоча його не було добре видно крізь внутрішній одяг, квітка була яскраво-червоною, і її не могла приховати тонка біла тканина».
Почувши це, Сюй Юньчжань завмер, ніби скам'янів.
Через деякий час він хрипким голосом сказав: «...Він сказав, що повертається до Демонічної Секти».
Ґу Фейді сказав: «Звісно, він повертається. Хоча деякі речі — лише чутки, ніхто з нас не знає про методи лідера Демонічної Секти, чи не так?»
Він трохи опустив голову, опустив повіки, погладжуючи шкіряний наруч на своєму передпліччі, і спокійно сказав: «Забудь про нього. Навіть якщо ми матимемо можливість зустрітися знову, наші стосунки з ним, безсумнівно, будуть смертельно ворожими».
Сюй Юньчжань важко видихнув, довго мовчав, а потім насилу посміхнувся: «Коли я закінчу навчання, я повертаюся до Вілли Тисячі Кленів, щоб пройти церемонію повноліття. Батько, мабуть, уже домовився про моє одруження. Що я можу зробити, якщо не забуду його? Зрештою... я не можу засмутити мою майбутню дружину».
Сказавши це, він зітхнув: «Добре, що я можу виговоритися тобі... Тримати це в собі справді важко».
Ґу Фейді взяв нову порцелянову чашку з підноса, налив собі чаю і повільно відпив ковток.
Він опустив очі й подивився на залишки чаю в чашці, кажучи: «...Сьогодні справді варто було випити».
На цьому вони обидва замовкли й за згодою змінили тему, почавши розмовляти про техніки внутрішньої сили та бойові мистецтва. Лише коли останні промені сонця зникли за горизонтом, і навколо стемніло, вони розійшлися по своїх кімнатах.
Ґу Фейді повернувся до своєї спальні, запалив лампу і зняв із себе довгий меч, кинджал, пояс та наручі.
Він деякий час покрутив у руках наруч, потім обережно витягнув із нього кілька клаптиків паперу. Написи на папері були трохи розмиті водою, а обгорілі краї відшарувалися, але все ще можна було розібрати, що там написано.
Кінчики пальців Ґу Фейді торкнулися слів «Павільйон Десяти Тисяч Сувоїв» та «Вогонь Кари Фенікса». У його очах, що відбивали мерехтливе світло свічки, щось тихо мерехтіло.
Час і відстань іноді не змушують усе тьмяніти й бліднути, а навпаки, можуть поступово перетворити деякі, спочатку не надто сильні емоції та думки, на ароматний нектар.