Ґу Фейді, який довго мовчав, раптом знову хмикнув і, махнувши рукою, кинув Су Яну одяг.
Су Ян спіймав його за край і одразу ж завмер.
— Цей одяг був сухим і теплим.
«З твоєю внутрішньою силою висушити одяг і волосся не складе труднощів».
Ґу Фейді говорив крижаним тоном і кинув у темряві ще один сухий одяг, додавши: «Не шукай виправдань своїм вчинкам. Добре, що ти любиш носити шовкову внутрішню сорочку, я не міг помилитися. Інакше, якби я випадково одягнув твій натільний одяг... від однієї думки неприємно».
Су Ян, який приймав одяг, мимоволі зупинився.
Він про себе посміхнувся, мовчки, абияк натягнув одяг, підніс руку до рота і приглушено кашлянув двічі.
Хоча Ґу Фейді й стримав силу в ударі, цього було достатньо, щоб Су Ян страждав. Досі він відчував печіння в легенях під час дихання.
Тц, справжній невдячний щеня.
Врятував його, а потім отримав побої. Як там кажуть? Відплатити злом за добро?
Су Ян скривився, намацав і надягнув весь одяг, який йому передав Ґу Фейді, але все одно здригнувся від холоду.
Йому все ще було дуже холодно, ніби крижана вода наповнила його нутрощі. Незалежно від того, як він циркулював внутрішню силу, він не міг позбутися цього всепроникного холоду. Мокре волосся лежало на його плечах. Він спробував висушити його внутрішньою силою, але це дало зворотний ефект — на волоссі навіть почали утворюватися тонкі крижинки.
«Слухай», — тремтячим голосом запитав Су Ян у Ґу Фейді, — «висушити одяг і волосся внутрішньою силою — це не те, що кожен може зробити, чи не так?»
Ґу Фейді холодно посміхнувся: «Звісно, кожен може це зробити. Не намагайся відмазатися!»
Су Ян закотив очі в темряві й сказав: «Не віриш, торкнися мого волосся, і сам дізнаєшся».
Ґу Фейді довго мовчав.
Через деякий час він повільно підійшов до Су Яна, поклав руку йому на тіло, а потім, провівши нею по плечу, намацав його замерзле волосся.
«Ти...» — здивовано сказав Ґу Фейді. — «...Чому ти замерз?»
Су Ян зітхнув: «Я робив, як ти мене вчив, намагаючись висушити волосся внутрішньою силою».
Ґу Фейді: «...»
Через довгий час Ґу Фейді нерішуче сказав: «...Можливо, це пов'язано з технікою внутрішньої сили, яку ти практикуєш. "Шести Пекельних Квіткових Поховань" і "Дев'ять Холодів, Квітка Розкривається" — це внутрішні техніки холодної школи. У поєднанні з холодною водою вони замерзли».
Су Ян раптом розсміявся.
Ґу Фейді, чия гідність була зачеплена, сердито запитав: «Чому ти смієшся?»
Су Ян сказав: «Тепер ти віриш, що я не роздягав тебе, щоб здійснити напад?»
Ґу Фейді вперто сказав: «Хто тобі повірить!»
Су Ян сказав: «Я не знав про цю "Нірвану'". Побачивши, що в тебе немає ознак життя, перше, про що я подумав, це про штучне... вдування повітря, щоб врятувати тебе. Я з добрими намірами, а ти, прокинувшись, вдарив мене. Мені справді так боляче...»
Ґу Фейді холодно хмикнув, не кажучи нічого.
Помовчавши деякий час, Су Ян посміхнувся: «Віриш ти мені чи ні, вирішуй сам. У будь-якому разі, я не збираюся робити такі аморальні речі, як підступ чи примус. Зараз ми не знаємо, де ми, і не знаємо, чи прийде хтось із Малого Нефритового Павільйону, щоб врятувати нас. Ми можемо покладатися лише один на одного. Ти міг би довіритися мені цього разу, і ми разом спробуємо знайти вихід».
«Ми зможемо вийти», — спокійно сказав Ґу Фейді. — «У печері є вітер, отже, має бути вихід».
«...Га?» — Су Ян був приголомшений.
Ґу Фейді презирливо хмикнув: «Розніжений».
Сказавши це, він простягнув руку, потягнув Су Яна за руку, піднімаючи його з землі, і сказав: «Я приблизно відчуваю напрямок, ходімо за мною».
Вони йшли один за одним, просуваючись у темряві, іноді навіть доводилося йти по воді. Пройшовши лише кілька сотень кроків, їхній висушений одяг знову промок до пояса.
Су Ян циркулював внутрішню силу, намагаючись зігрітися, але від цього його лише сильніше морозило. Коли він нарешті ступив на сухий ґрунт, він відчув, як сили залишають його, і йому почало паморочитися в голові.
«Ґу Фейді, допоможи, будь ласка», — Су Ян відкинув гордість і попросив: «Допоможи мені висушити одяг, добре? Я замерзну до смерті...»
Коли він говорив, його зуби стукали.
Ґу Фейді невдоволено хмикнув, простягнув руку, поклав її на пояс Су Яна і привів у дію внутрішню силу, щоб висушити його одяг.
Тремтіння тіла Су Яна відчувалося на його долоні. Ґу Фейді раптово відвів руку, а через деякий час знову простягнув її, щоб перевірити чоло Су Яна.
«Тц, чому ти такий крижаний!» — сказав Ґу Фейді.
«Я... я що?» — здивувався Су Ян. — «Дуже крижаний?»
Ґу Фейді промовчав, а потім сказав: «Як мрець».
Су Ян був незадоволений: «Що ти таке говориш! Чому я не відчуваю, що я крижаний?»
Ґу Фейді стиснув руку Су Яна і сказав: «Тому що твоя рука така ж крижана».
Висушивши одяг і взуття, вони продовжили свій шлях печерою.
Нарешті, у верхній частині печери почали з'являтися тонкі щілини, що пропускали трохи світла, ледь освітлюючи їхнє поле зору.
Ґу Фейді зупинився, дивлячись на темно-червоний одяг Су Яна, і мовчав.
Су Ян запаморочено подивився вниз. Чудово, брудно-білий одяг Ґу Фейді, колір якого вже важко було розрізнити, тепер був на ньому.
Ґу Фейді повернувся і сказав: «Обміняймося назад».
Су Ян подумав: Це всього лише верхній одяг, внутрішні сорочки все ще наші. Чому потрібно обмінюватися назад? Невже Ґу Фейді такий чистюля...
Подумавши про це, він трохи підняв комір, відчуваючи, що запаморочення неможливо стримати.
Обличчя Ґу Фейді раптом змінилося. Він кинувся вперед і підтримав Су Яна.
«Гей, ти...»
Перед очима Су Яна потемніло, і він без попередження знесилено впав в обійми Ґу Фейді.
Тіло Ґу Фейді на мить застигло.
Він міцно тримав Су Яна в обіймах, постояв деякий час, потім обережно поклав його на землю і схопив Су Яна за зап'ястя, щоб перевірити його внутрішню силу.
Щойно внутрішня сила проникла в меридіани Су Яна, Ґу Фейді здригнувся від холоду. Але він не відпустив його, лише вираз його обличчя ставав усе більш серйозним, аж доки він глибоко нахмурився, а його очі стали надзвичайно похмурими.
Він зітхнув, повністю пригорнув Су Яна до себе, активував внутрішню силу, намагаючись зігріти його крижане тіло.
«Су Ян, ти тільки не помри...» — прошепотів Ґу Фейді. — «Ти так відчайдушно намагався врятувати мене. Якщо ти помреш тут, я, мабуть...»
Через довгий час тіло Су Яна нарешті перестало бути схожим на брилу льоду.
Ґу Фейді підняв його на спину. Біль у рані змусив його скривитися, але він не опустив Су Яна. Стиснувши зуби, він визначив напрямок, звідки дув слабкий вітер, і рушив печерою вперед.
...
Біля Ставка Нефритового Дзеркала.
Плавучі крижини на воді знову замерзли через низьку температуру, але поверхня вже не була такою гладкою та рівною, як раніше, коли це було Нефритове Дзеркало.
Ван Ке стояв на поверхні ставка під колишнім водоспадом, дивлячись на лід під ногами. Майстер Мо, Старша Сестра Лі та Ді Лін мовчки стояли за ним.
Фан Сі та Пу Ліньюнь переодяглися в чистий одяг і тепер стояли осторонь, чекаючи рішення Старших Братів і Сестер.
Пу Ліньюнь кілька разів плакала, її очі й ніс були червоні. Вона гірко шкодувала і схлипувала: «Це все моя вина... Я не повинна була бути такою безтурботною, я не повинна була лізти на водоспад і тим більше не повинна була бавитися там... Я, я не думала, що так станеться...»
Старша Сестра Лі обійняла дівчину, погладила її по голові і сказала: «Після цього ти маєш подорослішати. Надалі більше думай про свої вчинки і не будь нерозважливою».
Пу Ліньюнь, ридаючи, притулилася до Старшої Сестри Лі.
Фан Сі опустив голову і глухо сказав: «Це я першим запропонував крижані розваги. Це все моя вина...»
Старша Сестра Лі поплескала Пу Ліньюнь по спині і сказала Фан Сі: «Гаразд, те, що сталося, не повністю ваша провина. Ніхто тоді не очікував, що водоспад обвалиться. Чі Тонг, будучи старшим, не лише не зупинив вас, але й приєднався до пустощів, і саме він має бути покараний!»
Обличчя Фан Сі було блідим, і він, стиснувши зуби, сказав: «Оскільки тут є Старші Брати і Сестри, я... я піду. Сюй Юньчжань і Чі Тонг поранені, а Ло Інь лихоманить. Я піду доглядати за ними. Коли вони одужають, я... сам прийму покарання».
Старша Сестра Лі на мить здивувалася, потім кивнула на знак згоди.
Пу Ліньюнь теж випрямилася, витерла сльози і сказала: «Я... я теж піду. Я, як і Фан Сі, прийду, щоб прийняти покарання, коли... коли всі одужають».
Старша Сестра Лі знову погладила Пу Ліньюнь по волоссю і зітхнула: «Ідіть».
Коли вони пішли, Ван Ке раптом обернувся і сказав: «Готуйтеся розбивати лід. Хоч би що там було, ми маємо обшукати Ставок Нефритового Дзеркала, принаймні... знайти їхні тіла».
Ді Лін, яка до цього стояла із заплющеними очима, повільно розплющила їх і тихо сказала: «Я не можу чути. Під ставком занадто багато шуму. Я не можу визначити їхнє місцезнаходження».
Майстер Мо підійшов, поклав руку їй на плече і сказав: «Не змушуй себе. Йди відпочинь на березі, ми з Майстром Шоучу (Ван Ке) розіб'ємо лід і спустимося в ставок, щоб подивитися».
...
У Ставку Нефритового Дзеркала, звісно, нічого не знайшли.
Ця водойма була невеликою, глибина її сягала лише двох-трьох чжанів. Ван Ке та Майстер Мо шукали під водою більшу частину дня, але, незважаючи на те, що сонце вже хилилося до заходу, вони так нічого і не знайшли.
«Можливо, вони знайшли вихід», — Ван Ке трохи подумав і сказав: «У Ставок Нефритового Дзеркала цілий рік впадає водоспад, але він ніколи не переповнюється, тому під ним обов'язково є шлях, про який ми не знаємо. Фан Сі також сказав, що бачив вир на поверхні. Можливо, вони знайшли підводний таємний прохід».
Старша Сестра Лі сказала: «У такому разі... нам залишається лише сподіватися, що вони справді знайшли вихід».
...
Нічого не знайшовши, всі змушені були повернутися до Малого Нефритового Павільйону і зібратися в помешканні Чі Тонга.
Цей інцидент був надто великим: двоє учнів зникли безвісти, двоє були поранені, і ще троє, потрапивши в крижаний ставок, а потім промерзнувши на вітрі, так чи інакше отримали лихоманку.
Ван Ке викликав Старого Ці з Гори Брови Нефриту до Малого Нефритового Павільйону. Старий Ці, який добре знався на медицині, оглянув кількох людей і прописав ліки. Він також ретельно оглянув Чі Тонга, який ще не прокинувся, і дійшов висновку, що Чі Тонг отримав сильний удар по задній частині шиї, через що досі перебуває в комі.
Після обговорення було вирішено залишити пораненого Сюй Юньчжаня тут, у Чі Тонга, під наглядом Майстра Мо і Ді Лін. Пу Ліньюнь і Фан Сі Старша Сестра Лі забрала з собою, не згадуючи про покарання.
Ло Інь весь час сидів біля ліжка Чі Тонга, відмовляючись піти, незважаючи на вмовляння. Зрештою, Старий Ці вколов йому срібну голку, щоб приспати, дав ліки і переніс на ліжко поруч із Чі Тонгом, щоб той відпочив.
Уся ця метушня тривала до півночі, і нарешті, метушливий день трохи заспокоївся.
...
Ді Лін стояла у дворі з порожніми очима, невідомо про що думаючи.
Майстер Мо підійшов, поклав руку їй на плече і сказав: «Оскільки тих двох дітей немає в ставку, вони, мабуть, пережили якусь дивовижну пригоду. Не треба так хвилюватися, Молодша Сестро».
Через довгий час Ді Лін сказала: «Я не хвилююся за них. Судячи зі слів Фан Сі, Су Ян повернувся до крижаного ставка, щоб врятувати Ґу Фейді. Якби не сталося чогось непередбачуваного, він, мабуть, не зник би разом із Ґу Фейді. Я просто думаю, чому Вчителька... не передбачила такої небезпеки сьогодні?»
Майстер Мо примружив очі і сказав: «У твоїх словах є сенс, Молодша Сестро».
Ді Лін продовжила: «П'ять років тому була пожежа в цеху виготовлення інструментів. А ще два роки тому Чі Тонг ледь не зійшов з розуму під час тренування. Вчителька попереджала про ці події у своїх листах, показуючи, що, хоча вона перебуває в затворі, вона добре обізнана про справи Павільйону. Чому ж цього разу, коли учні зазнали такої великої небезпеки, вона залишилася байдужою?»
Майстер Мо запитав: «Ти ображаєшся на Вчительку?»
Ді Лін похитала головою і сказала: «Ні, у мене є припущення... Чи знала Вчителька, що ця подія буде лише пригодою з хорошим кінцем? Чи, можливо, вона навмисно дозволила Су Яну та Ґу Фейді пройти через це?»
...