Су Ян, посміхаючись, штовхнув Фан Сі ногою і запитав: «Чому? Я раніше виглядав жіночно?»
Фан Сі здивовано запитав: «Що, жіночно?»
Су Ян помовчав і сказав: «Нічого».
Він перестав усміхатися, сперся на огорожу альтанки й, дивлячись на ставок під скелею, пробурмотів: «Якби не це обличчя...»
Обличчя Святого Сина Демонічної Секти Су Яна було ідентичним його власному, навіть родимка на кінчику ока була на тому ж місці. Якби не це обличчя, що «руйнує країну і спричиняє нещастя», його б не помітили режисери. І якби він не грав у тій п'єсі, він би не потрапив у цей світ так незрозуміло.
Хоча він жив тут уже пів року, Су Ян все ще не відчував приналежності до цього світу.
Фан Сі, побачивши пригнічений вигляд Су Яна, нахмурився, наче щось зрозумів.
«Ти все ще впевнений, що повернешся до Демонічної Секти після закінчення навчання в Малому Нефритовому Павільйоні?» — запитав Фан Сі.
Су Ян кивнув: «Я мушу повернутися».
Фан Сі запитав: «А що, якщо ти не повернешся?»
Не повернешся?
Як тоді розвиватиметься сюжет?
Так думав Су Ян, але, звісно, не міг відповісти правду.
Тому він зробив загадковий вигляд і посміхнувся: «Якщо я не повернуся... Я, мабуть, помру».
Фан Сі раптом схопився за огорожу альтанки і деякий час не міг вимовити ні слова.
В альтанці запанувала дивна тиша.
Су Ян був трохи спантеличений, припускаючи, що його відповідь налякала юного Фан Сі.
Те, що він помре, якщо не повернеться до Демонічної Секти, він сказав навмання. Оскільки він налякав людину, він подумав... чи варто йому пояснити і вибачитися?
Однак, не встиг він розкрити рота, як червона фігура раптом спустилася з неба і приземлилася біля альтанки.
Чі Тонг, сповнений гніву та занепокоєння, одразу запитав: «Ви бачили Ло Іня?»
Почувши це, стурбованість на обличчі Фан Сі зникла, і він розсміявся: «Знову?»
Чі Тонг роздратовано почухав голову: «Авжеж знову! Нехай тільки я спіймаю того хлопця, інакше... гм-гм...»
Фан Сі сказав: «Ми його не бачили. Його навички приховування досягли досконалості. Якщо ти не можеш його знайти, то ми й поготів».
Чі Тонг, розлючений, проігнорував їх, махнув рукавом, використав техніку легкості та побіг уздовж гірської стежки.
Су Ян, який не виходив із затвору протягом тривалого часу і мало спілкувався з Ґу Фейді, відчув себе трохи відірваним від справ Малого Нефритового Павільйону і зітхнув.
Фан Сі, побачивши його дивний вираз обличчя, зрозумів і посміхнувся: «Ти ж пам'ятаєш Ло Іня? Той, хто був тихим і непомітним, коли тільки-но прийшов?»
Су Ян кивнув: «Хоча я не пам'ятаю його обличчя, я знаю, що Чі Тонг керує ним. Що з ним трапилося?»
Фан Сі хихикнув: «Чі Тонг — геній. Побачивши, що Ло Інь такий непримітний, він знайшов для нього техніку внутрішньої сили, що спеціалізується на диханні черепахи та приховуванні, доповнену технікою легкості для прихованого пересування та бойовими мистецтвами для вбивства. Він вирішив виховати з нього невловимого вбивцю».
Су Ян також був потішений: «Хороша ідея. Оскільки Ло Інь і так непомітний, навички приховування йому дуже пасують».
Фан Сі голосно засміявся: «Але Чі Тонг сам собі нашкодив! Наступного дня після Свята Середини Осені, не знаю, що зробив Ло Інь, але Чі Тонг був розлючений і ганявся за ним по всьому Павільйону. Але коли Ло Інь вирішує сховатися, його справді ніхто не може знайти. Чі Тонг погрожував перевернути весь Малий Нефритовий Павільйон, але так і не зміг його спіймати. Зрештою, Ло Інь сам повернувся і змирився з покаранням.
«Відтоді вони час від часу влаштовують сварки. Всі вже звикли і просто спостерігають за цим цирком.
«Але досі ніхто не знає, через що вони сваряться. Ми не можемо зустріти або спіймати Ло Іня. Коли ми питаємо Чі Тонга, він наполягає на тому, щоб не розкривати. Навіть Старшій Сестрі Лі цікаво».
Су Ян слухав, як Фан Сі розповідає історію, а його погляд знову впав на ставок і водоспад під скелею. На його губах була ледь помітна посмішка, яку він сам не помічав.
Дивна незручність між ними була знята. Фан Сі знову одягнув свою легковажну посмішку.
Він простежив за поглядом Су Яна вниз і вигукнув: «Ого, водоспад Ставка Нефритового Дзеркала замерз! Я проїздив тут кілька днів тому, і він ще не був таким твердим».
«Ставок Нефритового Дзеркала?» — здивовано запитав Су Ян.
Це ім'я, здається, він десь чув, але не міг пригадати, де. Можливо, Ґу Фейді та Ді Лін колись згадували його.
Фан Сі посміхнувся: «Поверхня Ставка Нефритового Дзеркала чиста і спокійна. Це чудове місце для крижаних розваг... Святий Сине, ти ж ніколи не грав у крижані розваги?»
Су Ян не чув терміну «крижані розваги», тому похитав головою.
Фан Сі сказав: «Тоді чудово. Наближаються свята, ми повинні повеселитися. Я попрошу Старшу Сестру Лі принести інструменти та зроблю кілька пар ковзанів, і ми підемо кататися на Ставок Нефритового Дзеркала!»
Су Ян подумав, що оскільки йому заборонили йти в затвор і робити нічого, то чому б і не пограти. Він кивнув, погоджуючись.
...
Наступні дні були досить нудними.
Оскільки йому не дозволяли йти в затвор, Су Ян, окрім ранкового тренування та медитації після обіду, почав блукати горами Малого Нефритового Павільйону, поспішно оглядаючи краєвиди, яких він не бачив пів року тому. Іноді він заходив на Тренувальне Поле, щоб подивитися, як інші тренуються з мечами та шаблями, але сам ніколи не брав участі в спарингах.
Ґу Фейді та Сюй Юньчжань, які були добрими друзями, часто зустрічалися, щоб пити чай та грати в шахи.
Фан Сі занурився в цех виготовлення інструментів, щось там майструючи. Без його постійних витівок Пу Ліньюнь теж почала нудьгувати і почала затягувати Ґу Фейді та Сюй Юньчжаня збирати соснові голки та квіти сливи, кажучи, що хоче заварювати з них чай.
Щодо Ло Іня, то він справді з'явився сам, вибачився перед Чі Тонгом, і вони помирилися. Але хто знає, через два дні вони знову посварилися. Чі Тонг, скрегочучи зубами, шукав його по всій горі, але Ло Інь зник без жодного сліду.
Так тривало до середини дванадцятого місяця, коли Фан Сі приніс Су Яну дві пари крижаних ковзанів як скарб.
«Подивися на це», — сказав Фан Сі, гордо простягаючи Су Яну дерев'яний конькобіжний черевик. — «Ти такого не бачив, правда?»
Су Ян простягнув руку, взяв конькобіжний черевик, який простягнув йому Фан Сі, перевернув його, і його обличчя стало надзвичайно захопленим.
Під цим конькобіжний черевиком був лише один зуб, розташований уздовж, із кінчиком, заточеним як лезо і оббитим полірованою залізною шкірою — це була пара ковзанів!
Побачивши здивування Су Яна, Фан Сі засміявся: «Це крижані ковзани. Коли ти їх одягнеш, то зможеш летіти по льоду, і це і є крижана розвага. Коли ми дістанемося Ставка Нефритового Дзеркала, я навчу тебе, як ними користуватися».
Су Ян посміхнувся, подумавши: Коли я добре катався на ковзанах, ти, мабуть, ще навіть не був написаний!.
Однак він уже давно не був на ковзанці. Востаннє це було, коли він навчався в середній школі, разом з однокласниками. Згадуючи це зараз, він відчув непереборне бажання покататися. Хоча він не знав багатьох трюків, він все ж умів робити заднє ковзання. Тепер, маючи навички бойових мистецтв, він, можливо, навіть зможе спробувати високоскладні рухи, які не міг опанувати раніше.
Подумавши про це, Су Ян почав з нетерпінням чекати поїздки до Ставка Нефритового Дзеркала.
«О? Ти зробив ковзани!»
Раптом Чі Тонг, який стояв осторонь і був засмучений, підійшов, підняв один конькобіжний черевик і сказав: «Ставок Нефритового Дзеркала щороку замерзає, як я не подумав про такі розваги!»
З цими словами він вдарив по столу і вирішив більше не шукати того огидного Ло Іня, а замість цього приєднатися до всіх і піти до Ставка Нефритового Дзеркала!
Ймовірно, вважаючи, що трьох недостатньо, Чі Тонг одразу ж покликав Ґу Фейді, Сюй Юньчжаня та Пу Ліньюнь.
Так, запланована Фан Сі крижана розвага перетворилася на колективну активність. Він скреготав зубами від досади, але нічого не міг змінити. Зрештою, шестеро з них зібралися разом, спустилися гірською стежкою та прибули до Ставка Нефритового Дзеркала.
Лід на Ставку Нефритового Дзеркала був твердим і дуже рівним. Як і його назва, він нагадував відполіровану поверхню дзеркала з блакитно-зеленого нефриту.
Зі скелі біля ставка спадав крижаний водоспад. Оскільки скеля була ввігнута, він був майже повністю підвішеним. Водоспад був нешироким, але його висота сягала шести-семи чжанів (близько 20-23 метрів). Його первісна велич була заморожена, і він виблискував яскраво-білим кольором. Нижня частина ледь торкалася крижаної поверхні озера, залишаючи лише кілька тонких крижаних шипів, які відбивали сонячне світло і виглядали гострими.
Су Ян із захопленням подивився на крижаний водоспад.
«Я думала, що без ковзанів нам нічого не вдасться, але не очікувала, що водоспад також замерз так чудово!» — збуджено сказала Пу Ліньюнь. — «Може, влаштуємо змагання, хто швидше підніметься на цей крижаний водоспад?»
Сходження на крижаний водоспад було дуже небезпечним, але для цих юнаків і дівчат, які володіли технікою легкості, сім-вісім чжанів висоти не становили загрози. Використовуючи прості кинджали або стріли, вони могли легко піднятися на водоспад.
Почувши пропозицію Пу Ліньюнь, молоді хлопці, звісно, погодилися.
Фан Сі зробив лише дві пари ковзанів: одну забрав Чі Тонг, а іншу він залишив Су Яну, сказавши, що навчить його крижаної розваги.
Су Ян посміхнувся, міцно прив'язав ковзани до ніг і, використовуючи "Крок, що плекає квіти", двома стрибками вилетів на крижану поверхню Ставка Нефритового Дзеркала.
Його постава була граційною, а ноги ковзали, створюючи на льоду повну дугу, як танцюючий лебідь. Він швидко попрямував до крижаного водоспаду.
Чі Тонг був приголомшений видовищем Су Яна і через деякий час вигукнув: «Цей маленький красень Су має ще й такий талант!»
Фан Сі також був здивований: «Він справді вміє кататися! Я думав, що він виріс у диких степах і не мав шансу побачити лід і сніг...»
Почувши їхні компліменти, Ґу Фейді та Сюй Юньчжань також подивилися на Су Яна.
Су Ян, склавши руки за спиною, насолоджувався давно забутим відчуттям швидкого ковзання, його одяг майорів на вітрі.
Він зробив два кола навколо Ставка Нефритового Дзеркала, потім розвернувся і поїхав назад, дивлячись на Ґу Фейді та інших, які стояли на березі з захопленням.
Побачивши, що всі погляди прикуті до нього, давно прихована потреба Су Яна у виступах нарешті проявилася.
Він підняв куточок рота, променисто посміхнувся до них, а потім використав внутрішню силу, щоб виконати кілька витончених танцювальних рухів на льоду. Нарешті, він описав широку дугу і повернувся до берега.
Су Ян підняв брову, його очі сяяли від усмішки. Він кинув Ґу Фейді зухвалий погляд і повернувся до Фан Сі, запитуючи: «Ну як?»
Фан Сі, як свідомий прихильник, одразу ж відповів із благоговінням: «Я бачу, що Святий Син на льоду почувається невимушено, і його майстерність у крижаних розвагах досягла вершини. Ми не можемо зрівнятися з тобою!»