«Фань-ер! Стій!»
«А ось і ні!»
«Поверни мою шпильку, інакше я піду до Старшої Сестри Лі!»
«Гілка зимової сливи така гарна, чому нею не можна прикрасити волосся?»
«...Ти огидний!»
Сюй Юньчжань повільно відпив гарячого чаю і, повернувши голову, подивився на двох, які, використовуючи техніку легкості, ганялися один за одним по верхівках дерев за альтанкою. На його губах була легка усмішка.
Ґу Фейді, який сидів навпроти, підняв чайник з маленької плити та налив чай у чашку, сміючись: «За останні пів року Ліньюнь і Фан Сі стали набагато ближчими».
Сюй Юньчжань сказав: «Ліньюнь все ще поводиться як дитина, у неї поганий характер. Хоча Фан Сі завжди провокує її, Старша Сестра Лі сказала, що коли потрібно бути серйозним, він завжди піклується про Ліньюнь. Насправді Ліньюнь... якби вона справді його ненавиділа, вона б так з ним не жартувала».
Ґу Фейді сказав: «Вона любить метушню, а ми з тобою багато часу проводили в затворі. Вона не могла знайти собі компаньйона, а оскільки вона і Фан Сі живуть у дворі Старшої Сестри Лі, вони, природно, зблизилися».
Рука Сюй Юньчжаня, що тримала чашку, трохи затремтіла, і він із посмішкою запитав: «Тебе не турбує, що Ліньюнь зближується з іншими чоловіками?»
Ґу Фейді сказав: «Хоча Клан Зеленого Завісу амбівалентний, Фан Сі зміг вступити до Малого Нефритового Павільйону, тож він, мабуть, не є лиходієм. Мені нічого турбуватися про її дружбу з ним».
Сюй Юньчжань зітхнув: «Мої тітка і дядько рано пішли з життя, залишивши Ліньюнь саму. Коли моя мати наполягала на тому, щоб відправити Ліньюнь до Павільйону Парячих Хмар, а не залишати її у маєтку Тисячі Кленів, окрім її статури, що не підходила для важкого меча, ти, мабуть, можеш здогадатися про її глибинний намір?»
Ґу Фейді посміхнувся: «Я можу здогадатися, але... я ставлюся до неї лише як до сестри».
Сюй Юньчжань також посміхнувся і сказав: «Я думаю, Ліньюнь теж ставиться до тебе лише як до старшого брата. Вона у віці, коли в неї прокидаються почуття. Якби вона щось відчувала до тебе, вираз її обличчя був би іншим, коли вона тебе бачить. Але... після того, як вона закінчить навчання в Малому Нефритовому Павільйоні, її одруження не можна відкладати, і Лідер Альянсу Ґу, якщо матиме намір, мабуть, наполягатиме, щоб вона...»
Його слова були перервані фігурою в яскраво-жовтому одязі, що влетіла в альтанку.
«Я зла!»
Пу Ліньюнь, не впоравшись із Фан Сі після довгої гонитви, приземлилася в альтанці, схопила чашку Сюй Юньчжаня, жадібно випила її і з гуркотом поставила на стіл, сказавши: «Він забрав мою шпильку, а ви, мій двоюрідний брат і Старший Брат, навіть не допомагаєте мені!»
Сюй Юньчжань засміявся: «Ви обоє практикуєте спритні рухи, і ваша техніка легкості набагато краща за мою. Як я міг тобі допомогти?»
Пу Ліньюнь сердито повернулася до Ґу Фейді й запитала: «А як щодо Старшого Брата? Його "Канон Повернення" досконалий, і його техніка легкості краща, ніж у того Фань-ера. Чому ж він мені не допоміг!»
Ґу Фейді подивився на Пу Ліньюнь і сказав: «Гілка зимової сливи як прикраса для волосся дуже пасує до твого жовтого одягу і має приємний аромат. Вона краща, ніж шпилька».
Пу Ліньюнь обурилася: «Старший Брате, ти насправді захищаєш того негідника!»
Ґу Фейді засміявся: «Якби ти була справді незадоволена цією гілкою, ти б давно її зняла. Хіба я цього не знаю?»
Пу Ліньюнь відкрила рота, але не знайшла, що відповісти, і, надувшись, відвернулася від Ґу Фейді.
Сюй Юньчжань раптом здивовано сказав: «Ой, а чому кілька пелюсток на твоїй гілці відпало?»
Пу Ліньюнь злякалася, одразу підняла руку, щоб торкнутися гілки, і занепокоїлася: «Що? Я ж спеціально захищала її внутрішньою силою...»
Побачивши глузливий вираз обличчя Сюй Юньчжаня, вона зрозуміла, що її розіграли, і її щоки одразу почервоніли. Вона сердито сказала: «Двоюрідний брате! Ти просто жахливий!»
Сказавши це, вона тупнула ногою, використала техніку легкості та вилетіла з альтанки, невідомо куди.
Двоє юнаків в альтанці перезирнулися і безпорадно посміхнулися.
Сюй Юньчжань сказав: «До речі, дивно, що Су Ян пішов у затвор, як тільки вступив до Павільйону. Ми не бачили його ні на Свято Середини Осені, ні на Свято Подвійного Дев'ятого. Якби про це стало відомо, ніхто б не повірив, що Святий Син Демонічної Секти, про якого ходили чутки як про безрозсудного і нестримного, настільки старанний».
Ґу Фейді помовчав, а потім із ваганням сказав: «Він... мабуть, не старанний».
Сюй Юньчжань не зрозумів: «Що ти маєш на увазі?»
Ґу Фейді опустив повіки, подивився на чай у чашці і лише через деякий час сказав: «Мені здається, що він дуже поспішає, наче змагається з часом. Ніби якщо він не зробить прориву за кілька років, станеться щось погане. Він практикував свою внутрішню силу і бойові мистецтва, відпочиваючи менше двох годин на день. І так протягом цих пів року без перерви».
Сюй Юньчжань нахмурився і запитав: «Що може змусити його так спалювати своє життя і змагатися з часом?»
Ґу Фейді похитав головою, не відповідаючи, але його погляд поступово розфокусувався, явно він заглибився в думки.
Поки вони мовчали, раптом здалеку швидко прилетіла смарагдово-зелена пташка, тримаючи в дзьобі вогненно-червону стрічку для волосся.
Стрічка вилася довгим шлейфом, як смуга хмар. Дивно, як така маленька пташка могла нести її і летіти так швидко.
Пташка пірнула до Ґу Фейді, кинула стрічку, перевернулася і, лопочучи крильцями, полетіла геть.
Ґу Фейді здивовано підняв стрічку, що впала на нього, раптом щось згадавши, і його пальці трохи стиснулися.
Здалеку стрімко наближалася фігура з розпущеним волоссям, одягнена в темно-червоний облягаючий одяг.
Його «Крок, що плекає квіти» був граціозним і витонченим. Хоча він був без широких рукавів і халата Демонічної Секти, він все одно виглядав ефірно.
Су Ян, побачивши, що смарагдово-зелена пташка кинула його стрічку Ґу Фейді, не втримався і тихо закотив очі.
Він внутрішньо пробурмотів: Мій номінальний Вчителю, побережи сили. Я не зможу посміхнутися і забути про ворожнечу з Ґу Фейді через твої маленькі хитрощі! Я все ще чекаю, коли він відправить мене мечем назад у реальність!
Живучи разом у Дворі Пізнання Весни, вони постійно бачилися. Йому нічого не залишалося, як звикнути. Але тепер, коли вони зустрілися на вулиці, він намагався уникати його, наскільки це можливо.
Сюй Юньчжань, побачивши, що Су Ян наближається до альтанки, сказав: «Ми щойно говорили про тебе, а ти, дивись, вийшов із затвору».
Су Ян із кам'яним обличчям вихопив свою стрічку для волосся з рук Ґу Фейді, холодно хмикнув і сказав: «Яке тобі діло до того, вийшов я із затвору чи ні!»
Він навіть не зав'язав волосся, а просто розвернувся, щоб піти.
«Якщо ти вже прийшов, чому б не сісти і не випити чаю?» — сказав Сюй Юньчжань.
«Ні», — зверхньо відповів Су Ян, зі зневагою скрививши губи. — «Цей Святий Син не п'є нічого, крім білого чаю з Туманного Прихованого Піку».
Сказавши це, він справді без жодного жалю використав техніку легкості та пішов.
Сюй Юньчжань розсміявся: «Яка розбещеність, скільки примх!»
Ґу Фейді сказав: «У Дворі Пізнання Весни я бачив, як він просто черпав і пив холодну воду з діжки відром».
Сюй Юньчжань здивувався: «Справді?» — Потім він додав: «Він не нехтує чаєм, він нехтує нами!»
Ґу Фейді сказав: «Можливо».
«Ти жив з ним пів року у Дворі Пізнання Весни. Він завжди був такий холодний до тебе?» — запитав Сюй Юньчжань.
«Майже», — Ґу Фейді тихенько покрутив чашку в руці. — «Тільки на самому початку, коли я допомагав йому читати священні тексти, він говорив зі мною трохи більше. Пізніше, коли він освоїв класику, а я почав практикувати "Сувій Повернення до Гнізда", ми рідко перетиналися».
«Тц-тц, він явно скористався тобою», — Сюй Юньчжань похитав головою, зітхаючи. — «Використав, а потім викинув, без жодної вдячності! Люди Демонічної Секти, справді, діють без жодних обмежень».
Ґу Фейді тихенько засміявся: «Годі, не згадуй його».
...
Су Ян йшов по дорозі, недбало зав'язавши хвіст стрічкою.
Він вибіг, переслідуючи ту бешкетну смарагдово-зелену пташку, і вперше прогулювався гірським хребтом Малого Нефритового Павільйону. Пейзаж навколо був йому незнайомий. Вчора випав лише тонкий шар снігу, і сьогодні був сонячний день. Окрім залишкового снігу на траві та кущах, той, що був на гірських стежках і кам'яних сходах, уже розтанув.
Су Ян попрямував гірською стежкою до майданчика, де стояла маленька чотирикутна альтанка, і, побачивши, що там нікого немає, зайшов усередину.
Альтанка стояла на краю урвища, звідки було видно ставок унизу, біля підніжжя високої скелі. Ставок був досить великим, оточений скелями, а з печери високо в горі витікав водоспад, який повністю замерз у цю холодну пору року. Крижаний водоспад з'єднувався з крижаною поверхнею ставка, і на сонці він здавався витончено прозорим.
Су Ян сів на край альтанки й дивився на крижаний водоспад.
— Він не знав, що робити.
З того часу, як він прибув до Малого Нефритового Павільйону, він майже одразу пішов у затвор, практикував внутрішню силу, тренував фехтування і вивчав класичну літературу. Це стало всім його життям, і лише за пів року він звик до цього. Йому знадобилося лише два місяці, щоб перейти від нерозуміння посібників до самостійного вивчення Техніки "Дев'яти Холодів, Квітка Розкривається". Потім він прорвався через "Перший Холод", "Другий Холод"...
Навіть зараз він був готовий розпочати практику третього сувою.
Але вчора ввечері його раптом перервала та смарагдово-зелена пташка, яка принесла листа.
Ді Лін, виконуючи наказ свого Вчителя, конфіскувала його книги та силоміць повернула йому нефритовий дзвіночок, сказавши, що не приноситиме йому їжу до п'ятнадцятого дня першого місяця.
Су Ян підрахував, що зараз була лише середина дванадцятого місяця. Йому доведеться чекати цілий місяць, перш ніж він зможе повернутися до свого звичного режиму та продовжити тренування.
Але він справді не знав, що ще можна робити в Малому Нефритовому Павільйоні, окрім тренувань.
Він потрапив до Малого Нефритового Павільйону випадково, і, щоб його присутність не вплинула на розвиток сюжету, він мав максимально знизити свою присутність.
«Святий Сине—!»
За його спиною пролунав вигук. Су Ян не встиг озирнутися, як хтось сильно штовхнув його на огорожу альтанки, ледь не вибивши з нього дух.
Фан Сі голосно засміявся, простягнув руку, щоб підняти його, і сказав: «Ти нарешті вийшов із затвору! Я ледь не помер від туги за тобою за ці пів року!»
Су Ян потер свої забиті ребра, повернув голову і з кам'яним обличчям сказав: «Гей! Слідкуй за собою, що це за обійми!»
Фан Сі пирхнув і засміявся: «Ти жив із Ґу Фейді пів року і теж став таким занудою?»
Поки він говорив, його обличчя раптом змінилося, і він нахмурився: «Чому твоє волосся підстрижене?»
Довге волосся Су Яна раніше сягало його стегон, а тепер, зав'язане в хвіст, ледве торкалося шиї, ставши значно коротшим.
Коли він вперше подорожував у цей світ, він думав, що це давні часи, де люди не повинні шкодити своєму тілу, але потім він виявив, що це не так. Однак стрижка тут вимагала вибору дати і врахування сприятливості, що було набагато складніше, ніж у сучасному світі.
Тому він із радістю попросив Ді Лін подивитися дату і підстриг своє обтяжливе довге волосся.
«Твій вигляд тепер сильно відрізняється від колишнього».
Фан Сі відступив на два кроки, схрестив руки і оглянув Су Яна.
Через мить він засміявся: «Це навіть добре. Ти став більш живим і енергійним, більш мужнім, ніж раніше».