Чутки про Святого Сина Демонічної Секти, Су Яна, завжди були поганими. Щоразу, коли його згадували, то казали, що він непередбачуваний, надзвичайно ексцентричний і жорстокий. Він міг ніжно пестити й обіцяти ласкавими словами, але якщо йому набридне, то міг без вагань убити мечем.
Тому ніхто не наважився сумніватися в раптових словах Су Яна, і ніхто не ризикнув продовжувати пліткувати, сподіваючись на удачу.
На майданчику запанувала надзвичайна тиша, лише вітер з ущелини приносив шарудіння гілок і листя.
Ґу Фейді здалеку подивився на Су Яна, а потім швидко відвів погляд.
Він ледь помітно ворухнув губами, передаючи голос Сюй Юньчжаню: «Ти теж чув, про що вони щойно говорили?»
Сюй Юньчжань насмішкувато хмикнув: «Вони думали, що говорять тихо, але не усвідомлювали, що ми з тобою... і Су Ян, з нашою внутрішньою силою, чуємо все ясно. Проте, ти вже стільки наслухався таких розмов. Я пам'ятаю, ти навчився не зважати на них ще з дванадцяти-тринадцяти років?»
Ґу Фейді помовчав, а потім сказав: «Ти також чув, як вони обмовляли Су Яна, і він, напевно, теж чув, але не відреагував. А тепер, коли розмова зайшла про мене, Су Ян, навпаки, розлютився...»
Сюй Юньчжань нахмурився і серйозно сказав: «Фейді, той Су Ян має недобрі наміри щодо тебе. Це не що інше, як дрібні хитрощі. Не дозволяй цій грі спантеличити твій розум».
Цього разу Ґу Фейді довго мовчав, перш ніж тихо промовити: «Не буду. Просто я відчуваю, що Су Ян не схожий на те, що про нього говорять у світі бойових мистецтв».
Сюй Юньчжань безпорадно зітхнув і порадив: «Фейді, він Святий Син Демонічної Секти. Те, що чутки про нього можуть бути викривлені, це неминуче, але це не означає, що він не вміє приховувати своє справжнє обличчя. Звідки ти знаєш, що той, кого ти бачиш, це не той, кого він хоче тобі показати? Якщо ти зацікавишся ним, ти вже потрапиш у його пастку!»
Ґу Фейді гірко посміхнувся і сказав: «Я розумію. Просто... коли я ходив по нього вранці, я побачив дещо, що не повинен був бачити, і мені якось не по собі».
Сюй Юньчжань здивовано запитав: «Вранці? Що ти бачив?»
Ґу Фейді опустив очі, на його щоках з'явився ледь помітний рум'янець. Він прошепотів: «На його спині...»
«Наступний!»
Крик чоловіка середнього віку перервав їхню розмову.
Він, тримаючи мотузку, вказав на Сюй Юньчжаня і сказав: «Ти».
...
Тільки коли сонце піднялося високо, близько 10:00 ранку, всі двадцять шість юних героїв нарешті були переправлені на протилежний «Пеньок» — відрубану скелю, що була за залізним ланцюгом.
Здалеку «Пеньок» виглядав як дуже вузька кругла вершина, але коли вони справді стали на ній, то зрозуміли, що плато на вершині гори було надзвичайно великим, усіяне великими та малими валунами, які утворювали кам'яний ліс.
«Це ваше останнє випробування», — сказав чоловік середнього віку. — «Те, що я просив вас терпляче чекати й не заходити, було саме для того, щоб попередити: цей Кам'яний Ліс — це насправді лабіринт, обов'язковий шлях до Малого Нефритового Павільйону. З вашою поточною силою, використання внутрішньої енергії в Кам'яному Лісі викличе вібрацію, що пошкодить ваші меридіани, тому ви не можете використовувати техніку легкої ходи, щоб перетнути ліс».
«Цей лабіринт був особисто створений Головою Малого Нефритового Павільйону. Ми самі не повністю розгадали його таємниці. Тому, якщо ви хочете потрапити до Павільйону, цей Кам'яний Ліс є неминучою дорогою, і немає жодного способу схитрувати».
«Ті, хто гідний увійти до Павільйону, пройдуть Кам'яний Ліс і вийдуть на іншому боці «Пенька», а ті, хто не гідний, повернуться сюди. На іншому боці є людина, яка зустріне героїв, що пройшли випробування. А я буду чекати тут, щоб відправити назад тих, хто буде виключений на цьому етапі».
Описавши Кам'яний Ліс і метод випробування, чоловік середнього віку зробив запрошувальний жест рукою і сказав: «Юні герої, тепер ви можете входити до лабіринту».
Су Ян підняв очі на Кам'яний Ліс і подумав: Нарешті.
Згідно зі сценарієм, цей «Лабіринт Кам'яного Лісу, що бентежить серце» насправді був випробуванням на чистоту серця. Чим більш незаплямованою була людина, тим простішою була її дорога в лабіринті, і тим швидше вона його проходила. Навпаки, ті, у кого були важкі думки або глибокі таємниці, довго блукали в пастці, і їхній фінальний результат залежав від їхньої підсвідомої реакції в стані нетерпіння.
Шляхетні люди бачили світло в кінці тунелю, а ті, хто мав темні думки, були вигнані назад до входу в Кам'яний Ліс.
І, як сказав чоловік середнього віку, якщо вони використають внутрішню силу в цьому Кам'яному Лісі, це одразу ж викличе вібрації, які серйозно пошкодять їхні меридіани.
За сценарієм, лише Ґу Фейді, Сюй Юньчжань та Пу Ліньюнь зрештою пройшли випробування і потрапили до Малого Нефритового Павільйону.
А він, Святий Син Демонічної Секти, був виключений саме в цьому Кам'яному Лісі. За сюжетом, він блукав у ньому до пізньої ночі, а потім був вигнаний через зростаючу жорстокість у своєму серці. У відчаї він, незважаючи на попередження, знову увійшов до лісу, намагаючись пролетіти його, використовуючи легкі техніки, але був серйозно поранений формуванням і змушений був повернутися до Демонічної Секти на лікування.
Хоча здавалося, що проходження чи не проходження цієї сцени не сильно вплине на сюжет, Су Ян все ж вирішив не бути надто незвичайним, щоб не привертати уваги. Тому він підняв ногу і разом із Фан Сі увійшов до Кам'яного Лісу.
Він подумав: Все одно мене зрештою виженуть. А ту частину, де мене поранило за використання легких технік, я просто пропущу потім.
Щойно він увійшов до лісу, Су Ян одразу відчув гнітючу атмосферу навколо. Здавалося, що навіть повітря стало густішим.
Фан Сі, який йшов за ним, теж нахмурився і сказав: «Святий Сину, це місце справді дивне. Здається, що та людина не просто так казала про заборону використовувати внутрішню силу».
Су Ян кивнув: «Краще не ризикувати. Давай просто йти й дивитися».
Фан Сі: «Гаразд, Святий Сину».
Вони пройшли якийсь час пліч-о-пліч, і коли Су Ян завернув за ріг, він раптом застиг.
Крізь щілини між кількома кам'яними стовпами попереду він ледь бачив вузьку смужку неба. Іншими словами, якщо він піде прямою лінією, то зможе легко пройти через Кам'яний Ліс.
«Фан-ер, мені здається, що в мене двоїться в очах», — спантеличено сказав Су Ян. — «Подивися...»
Він повернув голову, щоб показати дорогу Фан Сі, але виявив, що Фан Сі, який щойно йшов за ним, зник.
О Боже! — Су Ян подумки заволав: Що за чортівня?!
Це лабіринт чи кімната жахів із фокусами?
Су Ян, наляканий, довго заспокоював себе, кажучи, що це вигаданий світ бойових мистецтв. Якщо тут є внутрішня сила і бойові мистецтва, то що може бути дивного?
Заспокоївшись, він знову почав хвилюватися: що йому тепер робити?
Чи варто йому йти до цієї смужки неба?
Чому він одразу побачив вихід?
Він же просто хотів пройти сцену, щоб повернутися додому!
Цей сюжет...
Цей сюжет вже не можна описати простим словом «провал», чи не так?!
Він, Святий Син Демонічної Секти, може потрапити до Малого Нефритового Павільйону?
Якийсь міжнародний жарт!
Су Ян заплющив очі й подумки промовив: Добре, якщо я знаю, де вихід, то я спеціально туди не піду. Це ж спрацює, правда?
Пробурмотівши це, він гордовито «хмикнув», повернувся і швидко пішов в іншому напрямку.
Пройшовши близько п'яти хвилин, Су Ян підняв голову і знову був приголомшений.
Цього разу перед ним з'явилася звивиста стежка, яка вела прямо до кінця, і це було навіть ближче, ніж та вузька смужка неба, яку він бачив раніше.
Крізь щілину в кінці стежки він ледь бачив протилежну гору, де розташовувався Малий Нефритовий Павільйон.
Су Ян: «...» — Малий Нефритовий Павільйон, ваш Кам'яний Ліс зламався! Заберіть його на ремонт!
Су Ян не міг висловити своїх почуттів і міг лише скаржитися подумки.
Щоб уникнути подальших спокус від Кам'яного Лісу, Су Ян вирішив: до біса те, що я маю блукати до ночі, я зараз же повертаюся назад! Чим раніше піду, тим краще!
Отже, він подивився на небо, визначив напрямок і почав повертатися тією дорогою, якою прийшов.
Однак цього разу, йому здалося, що він пройшов лише сто кроків, коли, піднявши голову, побачив перед собою абсолютно пряму широку дорогу.
Наприкінці дороги була невелика галявина, а навпроти стояло кілька символічних валунів. Щілина між ними була настільки широкою, що два борці сумо могли б пройти пліч-о-пліч.
Су Ян «... »
Су Ян більше не наважувався йти куди-небудь.
Він відчував, що якщо він знову поверне назад, то, можливо, наступної миті цей безглуздий лабіринт виштовхне його прямо з Кам'яного Лісу.
Він потер лоба, мовчки підійшов до одного з символічних валунів біля «виходу», сів і почав розмірковувати, що робити далі.
Зараз він був сам, і йому не було з ким порадитися. Це було справді складно. Невже... він справді повинен використати внутрішню силу в цьому лабіринті, щоб серйозно поранитися і бути вигнаним Малим Нефритовим Павільйоном?
Але що, якщо Малий Нефритовий Павільйон побачить, що він уже біля виходу, і замість того, щоб вигнати його, використає свої неймовірні методи для лікування його меридіанів?
Розмірковуючи довгий час, не знайшовши рішення, Су Ян просто хотів сильно постукати по «Сюжетному Духу» і запитати: «Ви ще живі?!»
Він сидів довго, але ніхто так і не з'явився на цій галявині перед виходом. Втома від безсонної ночі, а також нудьга і тиша, нарешті, здолали Су Яна.
Поки він подумки обмірковував, як би йому гідно бути виключеним з Малого Нефритового Павільйону, він сперся на валун і поступово заснув.
...
Ґу Фейді, вийшовши з Кам'яного Лісу, побачив саме таку картину.
Людина, що спала, спершись на валун, виглядала надзвичайно простою і нешкідливою, наче вся його зла енергія зникла. Його брови були розслаблені, а очі, які, коли він сміявся, були п'янко-звабливими, а коли гнівався, — гострими, як ніж, тепер були тихо заплющені. Навіть червона родимка біля зовнішнього куточка ока здавалася спокійною, більше схожою на маленьку коралову намистину, ніж на краплю крові.
Ґу Фейді був приголомшений, коли зрозумів, що це Су Ян.
Він стояв нерухомо, напружений, довго стискав і розслабляв кулаки, перш ніж, нарешті, повільно вийшов із тіні валуна.