Су Ян взяв свій багаж і стрічку для волосся, пройшов повз Ґу Фейді й уже збирався вийти, коли його раптом покликали.
«Су Ян».
Юнак підняв обличчя, його очі, що сяяли, як зірки, серйозно дивилися на нього.
Його голос був тихим, але слова прозвучали надзвичайно чітко: «Я прошу вибачення за те, що хотів приховати інформацію раніше».
Су Ян був приголомшений.
Потім він згадав: згідно з персонажем у сценарії, Ґу Фейді справді був таким чистим і відвертим головним героєм, майже без тіні зла. Його талант був винятковим, але він ніколи не був самовдоволеним, а навпаки, працював наполегливіше за інших. Навіть якщо він іноді помилявся через юнацьку запальність, він був достатньо мужнім, щоб визнати це і взяти на себе відповідальність — він був майже втіленням усіх позитивних якостей.
Так само, як і зараз, Ґу Фейді, очевидно, все ще зневажав його, Святого Сина Демонічної Секти, але він все одно не став ухилятися від покарання і щиро вибачився перед ним.
Зіткнувшись із таким Ґу Фейді, Су Яну раптом стало важко дотримуватися свого персонажа.
Як він міг наважитися холодно висміювати юнака, який дивився на нього з таким поглядом?
Він відчайдушно хотів притягнути його до себе і добряче скуйовдити його волосся!
На щастя, цієї сцени не було у сценарії, і Су Яну не потрібно було обов'язково висміювати Ґу Фейді.
Він доклав зусиль, щоб стримати бажання доторкнутися до його голови, злегка підняв куточки губ і подарував Ґу Фейді невинну, підбадьорливу усмішку. Потім він, не сказавши ані слова, вийшов із кімнати, залишаючи всі можливості для тлумачення відкритими.
Ґу Фейді був приголомшений несподіваною усмішкою Су Яна. Його погляд загубився в просторі, коли Су Ян вийшов, і він виглядав трохи розгубленим.
Через мить він різко отямився, глибоко вдихнув і швидко вийшов з кімнати, наздогнавши Су Яна серед юнаків на гірській стежці.
Побачивши, що обидва повернулися до групи, чоловік середнього віку глянув на Су Яна, і в його очах з'явилася усмішка, але він нічого не сказав. Він обернувся і сказав: «Усі тут. Ходімо».
Цього разу Старійшина Ці більше не заговорив. Група юнаків і дівчат пішла за чоловіком середнього віку, підіймаючись кам'яною дорогою, і незабаром вони дісталися вершини гори, де був розташований плаский майданчик.
Цей майданчик розташовувався на схилі гори. Він був приблизно вдвічі більший за подвір'я фермерського будинку, вимощений чистими білими кам'яними плитами та був дуже рівним.
Чоловік середнього віку привів їх до краю майданчика, де вони виявили прірву.
Під обривом клубився густий туман, і неможливо було розгледіти глибину. Навпроти майданчика, прямо із туману в прірві, здіймалася відрубана гора, що виглядала як величезний пень, відрубаний гігантською сокирою. Майданчик і скелястий обрив цієї відрубаної гори були з'єднані товстим, як рука дорослої людини, залізним ланцюгом. Трохи далі за цією скелею ледве виднівся ще один пік, що здіймався до неба.
Побачивши це видовище, всі молоді герої були приголомшені.
З юності вони чули від своїх старших, що, за легендами, Малий Нефритовий Павільйон розташований на відокремленій самотній вершині, і до нього можна дістатися лише залізним ланцюгом, який веде до «Пенька».
Однак, лише побачивши це на власні очі, вони зрозуміли, що незалежно від того, наскільки детально розповідали старші, і наскільки реалістично були зображені картини, лише стоячи тут, у цю мить, вони могли по-справжньому відчути приголомшливість цієї самотньої вершини.
Чоловік середнього віку зупинився на краю обриву і сказав: «Ви прийшли для відбору в Малий Нефритовий Павільйон, і вам не потрібно переходити цей ланцюговий міст самотужки. Я буду переводити вас одного за одним. Ті, чия черга ще не настала, зачекайте тут».
Сказавши це, він вказав на найближчого до нього юнака, кинув йому мотузку і сказав: «Накинь петлю на зап'ястя. Намагайся перетинати міст, використовуючи легкі техніки. Якщо не зможеш втриматися, я тобі допоможу. Починай».
Юнак зав'язав мотузку, злегка кивнув своєму другові поруч і першим ступив на залізний ланцюг.
Чоловік середнього віку, тримаючи інший кінець мотузки, слідував за юнаком на невеликій відстані, легко і невимушено.
Су Ян стояв на краю обриву, дивлячись на фантастичну сцену перед собою, і не міг не відчувати подиву.
Коли він був у знімальній групі, такі масштабні сцени знімали на зеленому екрані, а потім додавали рендерингові моделі на етапі постпродакшну. Тому він вперше побачив, як насправді виглядає самотня вершина, де розташований Малий Нефритовий Павільйон у світі «Ворога».
Такий величний обрив, відрубана скеля та висока вершина, якщо б вони існували в реальності, ймовірно, стали б всесвітньо відомим мальовничим місцем.
Подумавши так, Су Ян підійшов на крок ближче, майже впритул до краю урвища, дозволяючи вітру з ущелини розтріпати його розпущене довге волосся. Воно, разом із його широкими, повітряними рукавами, тріпотіло на вітрі.
Його краса та елегантність не були схожі на щось земне. Стоячи так на вітрі, він виглядав ще більш ефемерним. Його обличчя не виражало ні смутку, ні радості, наче він не належав до цього світу і йому було байдуже, наче він міг будь-якої миті полетіти за вітром і стати безсмертним.
Ґу Фейді дивився на такого Су Яна і раптом відчув себе збентеженим.
Хто б міг подумати, що наступної миті ця прекрасна, неземна картина буде раптово порушена фігурою у смарагдово-зеленому.
Фан Сі раптом стрибнув у поле зору, підійшов до Су Яна з усмішкою і щось йому прошепотів.
Су Ян кивнув і простягнув йому свою яскраво-червону стрічку для волосся. Фан Сі взяв стрічку, став позаду Су Яна, зібрав його довге волосся, що сягало його талії, і дістав із кишені маленький гребінець, щоб заплести просту косу.
Ґу Фейді раптом холодно пирхнув.
Сюй Юньчжань простежив за поглядом Ґу Фейді, нахмурився і тихо промовив: «Ха, той Фан Сі справді запобігливий. Навіть не гидує такою принизливою справою, як заплітання волосся».
Ґу Фейді підібрав губи, відвернувся від них і байдуже сказав: «Це його бажання — допомагати комусь заплітати волосся. Можливо, він навіть захоче особисто допомогти комусь одягнутися...»
Сюй Юньчжань здивовано запитав: «Чому ти так говориш?»
Ґу Фейді помовчав, а потім сказав: «...Нічого».
Коли чоловік середнього віку відходив і повертався, юнаки, що чекали на майданчику, почали обговорювати несподіване випробування.
Хтось радів, що завжди був достатньо старанним, хтось дякував друзям за те, що його рано розбудили, а хтось тихо шкодував, що деякі знайомі не пройшли.
Ця тема розмов, зрештою, повернулася до Су Яна.
«Люди з Демонічної Секти поводяться дивно. Всі інші починають працювати зранку, а він не спить майже всю ніч, щоб тренуватися у дворі. Хто знає, чи не тренує він якусь ганебну техніку».
«Ймовірно, техніки Демонічної Секти не є праведними шляхами».
«Я вважаю, що він, можливо, і не тренувався всю ніч. Може, молодий герой Ґу просто бачив його в ті моменти, коли він працював. А в проміжках, коли всі відпочивали, він, можливо, повертався в кімнату спати. Хто знає?»
«У цьому є сенс...»
Су Ян мовчки слухав ці приватні розмови, не гніваючись, вдаючи, що нічого не чує.
Можливо, через його перевтілення, слова навколо нього здавалися оцінками «Святого Сина Демонічної Секти Су Яна», і не мали великого стосунку до нього самого.
Його теперішній стан був більше схожий на стан відстороненого спостерігача. Хоча він і зайняв тіло Су Яна, він все одно не відчував сильної ідентифікації. Це було ніби він дивився голографічний фільм. Хоча все відбувалося з ним, він знав, що є лише вигаданим персонажем, і це була лише вигадана історія.
Раптом один із юнаків у натовпі змінив тему, знизивши голос: «Проте, спроба Ґу Фейді приховати тренування Су Яна мене справді здивувала».
Інший одразу погодився: «Так, я думав, що така людина, як Ґу Фейді, не буде плести інтриги».
Хтось ще вставив: «Чому б і ні? Хоча Лідер Альянсу Ґу діє відкрито, Клан Летючої Хмари — великий клан, і в ньому, безумовно, є багато таємниць. Мені здається, Ґу Фейді не такий простий, як здається...»
Почувши це, Су Ян не міг не нахмуритися, повертаючи голову і дивлячись на кількох людей, що зібралися і тихо перешіптувалися.
Ті не помітили його і продовжували тихенько обговорювати плітки про Ґу Фейді, Лідера Альянсу Ґу та Клан Летючої Хмари.
«До речі, я чув, що коли Лідер Альянсу Ґу був молодим, він і нинішній Лідер Демонічної Секти вступили до Малого Нефритового Павільйону в один рік, і вони були дуже близькими друзями. Однак після того, як вони вийшли з Павільйону, вони несподівано стали ворогами. Через це Лідер Демонічної Секти влаштував різанину в Центральних Рівнинах, чим остаточно підтвердив свою репутацію «Демонічної Секти»».
«Я теж це чув!»
«Це правда. Кажуть, вони посварилися через жінку, і тому розійшлися. Але про ту жінку дуже мало чуток. Хтось каже, що її викрав Лідер Демонічної Секти, потім вона інсценувала свою смерть, втекла і стала особистою служницею Лідера Альянсу Ґу, сховавшись у Павільйоні Парячих Хмар».
«Точно, точно! А ще кажуть, що коли та жінка втекла від Демонічної Секти, вона вже була вагітна!»
«Ого! Вагітна?!»
«Тоді... чий син цей Ґу Фейді — Лідера Альянсу Ґу чи Лідера Демонічної Секти?»
Су Ян раптом голосно засміявся.
Почувши цей сміх, хтось нарешті помітив, як Су Ян, примруживши очі, дивиться на них. Він штовхнув того, хто ще безперестанку говорив. Той повернув голову, побачив незадоволений вираз обличчя Су Яна й одразу замовк.
Су Ян скривив губи і моторошно посміхнувся групі.
«Я вже казав, що обговорювати людей за їхньою спиною — це не дуже добра звичка. Я, так сталося, надто глибоко розвинув свою внутрішню силу, і можу чути всяку непристойну маячню. Якщо ви не будете обережні, то можете натрапити на мій поганий настрій, і тоді, ризикуючи бути виключеним з Павільйону, я вирву вам язики».