Розділ 1054: Паразит.
Лейлін подивився на Кабадола, тіло якого було видовжене, як у маленького леопарда, і погладив його по голові:
- Що? Ти не погодишся з цією ситуацією?
— Нет. Я просто сподіваюся отримати більше сил, щоб захистити свій клан », — відповів Кабадол.
— Яка розумна відповідь! — О, слав Лейлін.
У його попередньому світі така експлуатація вже довгий час породила б бурхливі повстання. Коли кілька людей керують такою кількістю жителів і відверто зловживає своєю владою, вони просто танцюють на краю прірви.
На жаль, це був світ, де могутня сила стримувала все інше! Незважаючи на те, що влада мала меншість, яка жорстоко користала своїм становищем; все що більшість могла зробити - придушити свою жагу до революції. Зрештою, ця меншість мала велику військову силу. Найбільшою силою володіли могутні люди. Правда була в силі.
— Убирайтесь! Геть з дороги!
У цей момент на вулиці вибігли два ряди воїнів, одягнених в чорні обладунки, з залізними списами і щитами в руках, розтягуючи людей до доріг.
— Хм? Навіть городяни не мають такої влади. Може бути, це уряд або якісь працівники служби безпеки? — Лейлін глянув на Кабадола, але хлопець тремтів і його губи посиніли від страху.
— Нет... — Кабадол закупив нижню губу, видавши кілька слів: « Влада походить від міського уряду, тому це не може бути... Єдина можливість - легендарний Послан Владики! У цій області є багато міст-держав, на зразок Максі, але всі вони повинні схилитися перед Володарем Владики, щоб їх не знищили.
— Послан Владики? — Лейлін обмірковував цю фразу, відчуваючи жах у серцях інших членів родини Бетелю. Цей жах не мав нічого спільного з вищими або нижчими класами, багатими чи бідними. Навіть мешканці Максі, які були розслаблені всього за кілька хвилин до цього, виглядали наляканими.
« Повелитель катастрофи, демона Снов... Це солдати його армії?" - припустив Лейлін.
Володарі катастрофи не були самі. Вони мали величезну кількість підпорядкованих, з яких сформувались великі армії. Коли світ Возражень перетинався з реальними світом, інші люди в шаленому плані зазнавали жаху у вигляді Володарів стихійного лиха та їхніх армій. Мало хто, крім Міра Магів та інших великих світів, міг протистояти їхньому втручанню.
Однак світ Ворушень постійно ослаблював. Навіть якщо Володар катастрофи і міг захопити якийсь світ, йому незабаром довелося б відмовитися від нього. Якби не цей факт, інші світи, як - от чистилище, Лжедійний Мир і мир Теней, можливо, не змогли б протистояти світу Водовірства.
- Вони тут! Вони тут!
Люди спереду заволоділися, а Лейлін і Бодах побачили « Володаря катастрофи », перед яким схилилося багато людей.
« Оу? Так от, як тут ведеться. Не дивно, що ці тубільці так бояться..."
Перед Лейліном з’явився легіон високоенергетичних істот, подібних до метеликів. Деякі з них були надзвичайно великими, приблизно три метри заввишки, тоді як інші сягали близько одного метра. Вони навіть розвинули передні кінцівки, подібні до людських рук.
- Це ілюзорна армія нічників Демона Снів. Хоча вони не дуже сильні, все ж є досить досвідченими в ілюзіях та отрутах... — Тепер настала черга Бодака, який багато дізнався про це, ділитися інформацією з Лейліном. Проте, на відміну від них, цей одноокий дракон був досить сильний, щоб легко знищити місто Максі.
Але ці Ілюзорні Мотилки не були головними героями. У центрі міста був чоловік.
Справді, людина. Це була урожая Миру Воразій, з жовтою шкірою і хвиле волоссям. Червоні татуювання на її тілі свідчили, що вона була не з Племені Квітків Церциса, але Кабадолу вистачило одного тільки погляду в її сторону, щоб швидко закрити рот.
Більшість інших жителів Максі зробили те саме, зупинившись у страху перед майбутнім.
Молодша дівчина, з чудовою таллею і вродливою зовнішністю ходила разом із багатьма Ілюзорними Мотильками. Але її очі були затуманені і наповнені смертельною аурою, а на її пишних волосах лежало якесь біле створіння.
Це пухнасте створіння, з двома барвистими квітами. Великий хоботок перед складними очима проникав в душу дівчини, ніби висмоктуючи з неї щось.
Лейлін відчув від його тіла величність законів. Хоча це були лише сліди аури, вони багато чого могли сказати.
« Це якась зворотна реакція? » — вигукнув Лейлін.
Володар цього регіону був виключно великим демоном Снів. Його тіло згнило, і воно створило величезний клаптик землі, яка підтримує життя багатьох тубільців.
Звичайно, це не було зроблено з добрих спонук. Навіть наймогутніші Володарі катастрофи у світі Ворушень були змушені запечатати себе, борючись проти ослаблення сили Вори. Навіть зробивши це, вони страждали від руйнівного снігу, який виснажував їхню силу. Демони Снов робили щось інше. Вони використовували свої тіла, щоб прогодувати групу тубільців, розщеплюючи їх справжні душі і проковтнувши в мрії всіх істот на їхніх територіях. Завдяки цьому вони змогли уникнути руйнівного снігу і спокійно перечекати, як сили світу відлякують їх.
Щоб зберегти своє життя, демони Снов могли використовувати більшість своєї сили навіть після друку. Вони захищали своїх мешканців, відкидаючи частину своєї духовної сили і заробляючи собі шанс на виживання. Це була угода, яка принесла користь обом сторонам.
Однак могли виникнути і непередбачені ситуації. Незважаючи на те, що Демони Снів старанно контролювали використання сили, вони все ще залишалися Володарами катастрофи. Якщо б вони раптом розхвилювалися, і їхнє споживання збільшилося без сумніву, то сталося б нещастя.
Лише 0,00000001% сили душі Демона Снів вистачило, щоб легко поглинути ВСЮ життя тубільців. Після смерті тубільців Демон Снов втратить своє тіло, а потім швидко ослабне і стає на крок ближче до смерті.
Хоча цей процес і був незворотним, винятки були. Якщо б демон Снов вчасно зрозумів, що заковтнув забагато, ідеальний контроль швидко відновив би баланс симбіотичних стосунків.
Однак ці люди, до яких вони були прив’язані, дуже виснажилися б і їхні душі. Вони перетворилися б на порожню оболонку.
Такі оболонки насправді були для демонів Снів величезним скарбом. Принаймні вони позбавляли їх проблем, пов’язаних з виживанням. Крім того, їм не потрібно було боятися наслідків перебування в ослабленому середовищі. Це також могло трохи зміцнити їхню силу та вплив на зовнішній світ.
Таких осіб називали Посланниками Володаря. Усі, хто був вирощений демонами Снів (тузці, як Кабадол), а навіть мешканці і голови міст мали всередині себе паразитів. Було зрозуміло, чому всі вони відчували тривогу, побачивши Посланика Володаря Владики.
— Хм? — Коли Лейлін і Бодак розглядали Посланика Господа, дівчина з метеликом на голові раптово повернулася до них.
— Я не думала, що зустріну тут гостей з іншого світу! - Вона вигукнула, і її очі наповнилися енергією.
У дівчини почала збуджуватися дивовижна свідомість. У цей момент Лейлін навіть міг побачити, як тіло Демона Снов рухається по всесвіті і розтрощить свої крила, здатні повністю покрити маленький світ привітаючи його.
— Ми лише мандрівники, які випадково заберуться на вашу територію...
Лейлін не був особливо здивований цим. Хоча звичайні тіла, як - от Кабадола, містять фрагменти справжньої душі Демонів Снів, ці уривки переважно були уві сні. Вони могли лише підсвідомо харчуватися енергією своїх снів. Але правдива душа всередині Послані не спала, оскільки вона була частиною свідомості головного тіла Демона Снів. Це дало їй змогу легко помітити Лейліна і Бодака, які ніяк не намагалися приховати себе.
Красиві очі Послані Володаря вперлися у одноокого дракона, а її слова змусили Лейлін помаранчети:
— Я пам'ятаю запах вашої душі. Ви одного разу загорнулися на мою скарбницю...
Цей жалюгідний жадний дракон дійсно зробив це!
— Ах... хе-хе... сьогодні чудова погода... Ха-ха... — Бодак потер голову, почав сухо сміятися.
— Але скарбниця вашого покірного слуги, мабуть, розчарувала Мілорда...
Посланець Владики тепер був повністю окупований могутнім мисленням. Проте вона, здавалося, була виключно добродушною, що навіть вибачилася перед Бодаком, як мудра леді.
— О, дрібниці! Мене не цікавлять мрії, схожі на мильні бульбашки... — Бодак відповів прямо, махаючи рукою.
- Вибачте! — Лейлін грюкнув Бодака по голові, після чого з вибаченням посміхнувся Посланниці Володаря. - Прошу вибачення... У цього хлопця з головою не все в порядку...
— Якщо ви не заперечуєте, ми можемо обговорити це в іншому місці... — запропонувала Посланница Владики. Тубільці та мешканці Максі весь цей час стояли там нерухомими, особливо кілька членів уряду з золотими оливковими коронками на головах.
Звісно! — Лейлін кивнув, а потім вказав на Кабадола. - Я добре знайомий з його прародителькою...
Більше нічого не потрібно було говорити. Він був упевнений, що вона добре владнає це питання. Врешті-решт, отримання прихильності істоти законів завдяки чомусь такому тривіальному напевно коштувало того.
Кабадол з широко розкритим від подиву ротом спостерігав за видаленими фігурами Лейліна та трьох інших. Він не знав, що й сказати; але натяк на ліс і повагу в очах навколишніх його громадян підказував йому: « Тепер все буде гаразд.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv