Розділ 980: Тайний збір.
Лейлін зітхнув. Один священнослужитель проводив його до задньої частини церкви.
Золоте світло здалось у кімнату через вікна, показуючи пилку в повітрі. Мебель і прикраси були дуже прості, як це було прийнято в церкві правосуддя.
- Якщо у вас є якісь потреби, будь ласка зателефонуйте в цей дзвінок. Ми з радістю допоможемо вам... Крім того, після обіду буде проведено зустріч з іншими лордами. Паладин Рафінія скоро прибуде, бо слуга, який привів Лейліна, усунувся і зачинив за собою двері.
Невдовзі прийшла Рафінія. Зрештою Лейлін був Легендою, і йому слід було виявляти до нього повагу. На жаль, Лейлін не могла обговорювати з таким слабоумним паладіном.
Поєднувавши, Лейлін подався до невеличкої вітальні. Кілька панів з потужними аурамі вже чекали його там.
« Це інші легенди? » — кинув Лейлін і попрямував всередину.
Кімната була досить маленькою. На підлозі лежав яскраво-червоний хутряний килим, а в кутку стояв яскравий палаючий камін. Однак дим не відчувався в повітрі. Хоча це було на півночі, але в приміщенні так само тепло, як і зараз.
— Вы... Ви, мабуть, той чарівник з зовнішніх морів. Лейлін, так? Ви дуже молоді!
Коли прибув Лейлін, вони відразу привернули до себе їхню увагу. Довгосова жінка в норковій шубі піднялася з ніжною посмішкою на обличчі.
— Якщо не вважати нас, стариганів з півночі, ви прибули досить швидко.
Вона, очевидно, була Легендою, а судячи за елементальністю навколо неї, вона була легендарною чарівницею!
— Дозвольте мені представитися. Мене звати Ліліан. Біля мене сидить паладин Бог Правосуддя, Сір Патрік. Біля каміна стоїть захисник півночі, легендарний друїд Алегор.
У кімнаті було дуже мало Легенд. Якщо бути точним, то їх було лише троє.
Лейлін трохи засмутився через те, що серед них не було королеви Сільвермуна Алустріель та її головного радника Боружа, оскільки він хотів зустрітися з ними.
- Вітаю вас...
Звичайно, Лейлін теж смиренно представив себе і ввічливо привітався з трьома чоловіками.
Ліліан була традиційною чарівницею. Від її тіла виходили хвилі, що належать магічним предметам і сувоям. Він також відчув якусь приховану ауру біля неї, ймовірно, якогось легендарного предмета. Її бойову силу не слід було недооцінювати.
Патрік, навпаки, був трохисловен і тримався досить холодно. Це, насправді, розмішило Лейліна. Згадуючи померлого від його рук легендарного паладина, який, як казали, був суддею або кимось у цьому роді, він був упевнений, що Церква Бога правосуддя була завдана великим ударом.
Останнім був легендарний друїд Алегор, який був одягнений досить незвично.
Він був сильним чоловіком ростом понад 3 метри з густою коричневою бородою. Біля його пухнастих вух була пара великих роздвоєних рогів, подібних на роги лосів, з деякими листочками. Цей друїд не носив багато одягу: лише тваринна шкура і фаринок з листя. Він відкривав волосатий широкий груди, що змусило його здаватися досить диким.
- Взагалі, я як природоохоронець не повинен брати участь у таких подіях. Але ці орки безжалісно нищать природу, що суперечить найбільш фундаментальному циклу гармонії... — Алегор виглядав урочисто, друкуючи Лейліну всю необхідну інформацію в декількох реченнях.
Загалом, всі друїди брали на себе відповідальність за охорону природи. Вони були категорично проти будь - якого вчинку, який мав на меті знищити її, і навіть дуже боролися з цим.
Окупіруючи північ, орки наносили величезні збитки навколо навколишнього середовища, щоб отримати більше ресурсів і матеріалів.
Королева Сілвермуна була у добрих стосунках з дворуїдами, тому вони почали згадувати про час її правління. Зрозуміло, чому вони були тут.
« Око Півночі... Охоронець природи, а також паладдін схожий на той суддя...» — Лейлін оцінив силу присутніх тут Легенд.
Ці четверо не могли перевернути імперію орків догори дном, але можуть вплинути на успіхи або невдачі декількох кампаній!
Крім того, вони були тільки першою партією прибульців. Справжні козли все ще були приховані.
« Жаль... Навіть так ми не зможемо похитнути силу орків на півночі. У кращому випадку ми зможемо зруйнувати основи їхнього королівства, але якщо всі людські боги не об'єднаються, то просто не можемо переслідувати їх і відновлювати свої сили. Але чи можливо це?» Лейлін, переповнений різноманітними складними емоціями, залишив церкву і подався до Йоркширу, де була вже ніч.
Хоча було вже пізно, вулиці все ще були досить галасливими. Перед магазинами були великі олійні лампи. Деякі громадяни прогулювалися по вулицях після вечері, а на задньому плані лунали мелодійні святі пісні та молитви, неквапливі і розслабливі.
« Але... Схоже, що від наслідків північних біженців все ще не позбулися...»
Лейлін виявив, що частота патрулювання була дуже високою, так само як крадіжка і не міг похитати головою.
Наплив жителів півночі був найбільшою загрозою для безпеки. Величезний зріст населення, а також міграція двоян з півночі збільшили вартість товарів першої необхідності і призвели до незадоволення серед багатьох громадян.
Не дуже добре ставилися до біженців у Йоркширі. Усі вважали, що вони не тільки вкрали робочі місця в місті, але й стали великим тягарем для міста.
Можливо, вони знали про легенд і про те, що відправляти людей стежити за ним було б марно, якщо це, звичайно, не був Легендарний злодій або вбивця. Лейлін прогулювався містом, і на своє здивування він побачив, що за ним немає хвоста.
« Без сумніву, вони впустили мене у відчай, що з підтримкою богів я не зможу нічого проти них зробити...» — Лейлін похитав головою і не міг стримати сміх, а потім повернув на тьмяно освітлену алею.
Поруч з ним постали потоки темно-червоного туману, закриваючи його початкову аура. Він, здавалося, перетворився на зовсім іншої людини.
Люди довкола нього були занадто метушні, тому ніхто не виявив цю аномалію.
"Поки мене ховає Сила Вразжень, всі спроби стежити за мною будуть марні..."
Лейлін вийшов з перевулку, в якому була прихована ілюзія, і, коли його фігура мілинула пару раз, зник з дороги.
З легендарною силою Лейліна, а також ілюзії Сили Вображень не було важко зупинити шпигунів.
Світло затремтів, і коли Лейлін з'явився знову, він опинився в секретній кімнаті.
Чорний туман в околицях був схожий на велетенського звіра, який пожирав усе навколо. У центрі виднівся лише один проблиск жовтого світла, який освітлював світло.
Кілька фігур з потужними аурами стояли там, одягнені в все чорне.
— Вы рано... — Один з них заговорив до Лейліна чіткий жіночий голос.
-Я і подумати не міг, що у вас є своя організація тут, в Йоркширі...
Лейлін спостерігав за жінкою-волшебницею перед собою. Під променями світла вона зняла свою маску і показала свій оригінальний вигляд. Це була легендарна чарівниця, з якою він бачився тільки що, Ліліан!
- Чому ви передали мені повідомлення прямо перед відходом... і всі ці люди... — Лейлін підозріло озирнувся.
Хоча ця легендарна чарівниця під час їхнього зібрання була цілком нормальною, вона несподівано передала йому адресу і попередила його прийти сюди сам. Тут були й інші могутні істоти, і кожен з них був Легендою.
Збір, подібне цьому, безсумнівно не був схожий на який-небудь бенкет.
- Я вже створила кілька ізоляцій заклинань. Навіть Бог не зможе підслухати нашу розмову, якщо, звичайно, не спуститься сюди своїм справжнім тілом - сказала Ліліан з посмішкою, і її очі виблискнули, — Ви все ще не знаєте, з якою метою ми зібрали тут Ледженд?
Які великі плани могли спонукати групу Леґенд до таємного збору?
Якщо прибуток був найважливішим пріоритетом для людей, то ці зразкові істоти могли тільки піднестися до божественності.
Лейлін добре знав це, тому посміхнувся:
— Ну, тоді... Ви ще не познайомили мене з ними...
— Ке-ке... Цей маленький паршивець тільки ступив у Царство Легенд, і вже здатний на змову з нами?
У цей момент людина в чорному, що стоїть поруч з Ліліан, хіхкнув, немов примарна сова у ночі. Від цього сміху волосся ставало дибки.
*Бум!
У наступній миті, велетенська і холодна аура атакувала Лейліну, наче бурхливі хвилі. Були навіть чути крики знешкоджених душ, а також відчувався сильний відразливий енергія і агресивні аури.
Решта істот в чорних мантіях не рухалися, спостерігаючи за цим з усмішками.
« Це перевірка? Як і очікувалося, в колах таких, сила - це все!»
Тіло Лейліна не рухалося, і через нього могло пройти смертельний ауре. На стіні позаду нього виднілося безліч хвиль, але він був зовсім неушкоджений.
— Яка ж щільна смертельна аура... — Лейлін посміхнувся приголомшеному чоловікові в чорному.
- Ти талановитий! — Він оголосив, але більше не робив жодних дій. Очевидно, він вирішив, що Лейлін тут достойний.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv