Глава 979: Бенедикт.
Крім того, орки були підбурювачі до війни і зрештою скоїли такі жахливі гулянки. Боги ельфів і напівросликів не підтримували їх. Вони вважали орків надто безжалісними і почали планувати за ними.
Це дало можливість божествам орків вирішити проблему. Якщо б це тривало і далі, вони могли б знайти союзників тільки в бездінні або пеклі.
Саме тому боги орків з усіх сил шукали нову кров, особливо Плем’я Чорной Крові в Лунному Лісі та Бог Ооти, Малар. Орки та перевертні не дуже відрізнялися одна від одної, а навіть були схожі.
Крім того, справжня форма Малара була схожа на велетенського монстра. Тому існувала велика ймовірність приєднатися до них. Боги орків, які потрапили в таку скрутну ситуацію, невтомно прагнули б цього.
Джерела зверху запевнили, що імперія орків намагалася подружитися з Племенем Чорної Крові. У кращому випадку, вони б тільки підняли шум у темному лісі, а з територіями, які тепер була імперія орків, їм не було б великих проблем дати їм цю землю.
Хоча орки і були в більшості, на півночі все ще залишалося вражаюча кількість людей. Врешті-решт, тільки людська раса могла порівнятися з ними із швидкістю розмноження. Не так легко було усунути наслідки багаторічного панування людей на цій території.
Насправді, незважаючи на створення імперії орків, багато місць не були їм під контролем. На північних околицях було навіть кілька армій, що спричиняло багато проблем.
Незважаючи на расові конфлікти, ці повстанці отримали підтримку кількох організацій як публічно, так і таємно. Вони виграли кілька бітів і звільнили декілька міст, підкинувши армії орків купу роботи.
« На півночі і йде бунт людей, це все ще залишається партизанською війною. У них немає справжнього лідера і прапору. Це була Алустріель..."
Лейлін нарешті зрозумів, чому церква правосуддя раптом захотіла повернути королівство. Кілька років тому сила орків була зосереджена і з нею було важко впоратися. Тепер все було по-іншому, оскільки захопити землю і повністю їх окупувати - дві зовсім різні речі.
Зараз орки були розкидані по північних землях, через що їхня армія помітно порилася. Не дивно, що один партизанський загін так легко міг їх перемогти.
Через десятки років жителі півночі могли здатися орками і повністю забути про Алустріель. Зрештою, здатність людей була досить страхітливою.
Побачивши все це, Лейлін не міг покачати головою.
«Цк... Незважаючи на те, що вони вирішили скористатися вдалою можливістю, їм буде складно повністю повернути королівство."
За його розрахунками, те, що Алустріель змогла створити кілька баз для того, щоб піти проти імперії орків, вже було досить вражаючим.
« Церковь Правосуддя, мабуть, вербує легендарних істот для боротьби не тільки з Саладіном, але й із аватарами богів орків... — Очі Лейліна виблискнули, коли він швидко розвеселив усе « за » і « проти », тому я можу розглянути можливість роботи з ними лише після зустрічі з Рафінією та іншими Леденами.
Потираючи свої віскі, Лейлін задумався про наступний крок дій і залишив кімнату.
— Пан...
У його двері вже давно чекали дві гарні покоївки, які швидко стали навколішки.
Лейлін відчував від них чистий запах Диявола. Але їхні очі були сповнені благоговінням і обожненнями.
Зрештою, сутність душі Лейліна була майже наполовину диявольським ерцгергом.
Будь-який диявол, що відчував його заплутану і темну силу, природно, зробив би все можливе, щоб наблизитися до нього. Це був природний диявольський інстинкт, написаний глибоко в їхніх генах.
— Хм, непогано! — Лейлін не збирався здаватися святим, тому обіймав красивих дияволів, які були схожі на сестер, і зайшов з ними в спальню...
Наступного дня, відновивши свою зовнішність чаклуна, Лейлін прибув до церкви правосуддя Йоркширу.
- Я тут, щоб побачити Рафінію. Це знак, який вона мені дала, — Лейлін передав емблемі, яка була золотою з одного боку. На знакі, який можна було б назвати щитом, був зображений меч і троянда.
— Будь ласка, почекайте. Я передам ваші слова!
Церковний вартовий розширив очі. Аура Лейліна відразу змусила його відчути, що перед ним стоїть хтось важливий, як король. Він був одягнений в шата, а сила, яку вона позначала, шокувала його. Тому він намагався поводитися якомога ввічливо.
Варта повернувся дуже швидко, але на цей раз він вклонився так глибоко, що його ніс практично торкнувся землі:
- Ласкаво просимо, шановний чарівник Лейлін! Паладина Рафінії зараз немає, але ми вже повідомили їй про ваш прихід. Ми сподіваємося, що вона скоро повернеться... Вибачте за це. Будь ласка, відпочиньте у церкві... — Вартовий тремтів від страху. Перед ним стояв Легенда! Пік сили на континенті, та ще й легендарний чарівник!
Репутація Лейліна, як наймолодшого Легенди і чарівника (що було одним з найскладніших шляхів), вже давно розлетілася на континенті. Однак мало хто зустрічався з ним особисто.
— Ладно. Покажіть дорогу.
Лейлін пішов за охоронцем, а коли увійшов всередину, до нього поспішили кілька чоловік, очевидно, щоб привітати його:
— О, Лейлін, мой друг! Нарешті ми зустрілися...
Біля Божого єпископа, правосуддя в білій мантії Лейлін побачив ще одного палацянина. Його дивовижна пам'ять змусила Лейліна заміряти на секунду, після чого він посміхнувся і крокнув вперед.
— Маркиз Лансет! Давно не бачилися...
Палаянин, який зустрічав Лейліна разом з єпископом, був головою Йоркширу і поділив території кількох неприбуткових двориків Лансет.
- Почувши чудовий спів жалювок сьогодні вранці, я зрозумів, що має відбутися щось велике. Я не очікував, що це буде ваше прибуття... — Лансет усміхнувся йому. Він добре пам’ятав цю дитину, яка отримала назву « Вікінта » під час свята відділення земель на півночі. Тіфф, який йому допомагав, здавалося, робив щось дивне, але ... Це було неважливо!
Лейлін був Легендою! Без сумніву, було б добре поліпшити стосунки з ним. По суті, Маркіз Лансет вже шкодував, що у свій час не дав Лейліну більше.
« Але... Хто ж знав, що через кілька років він стане Легендою? "
Ланцет глянув у молоде обличчя Лейліна, ледве викинувши з голови заздрість і потім яскраво посміхнувся.
— И... Це єпископ Бога правосуддя, Вчений Бенедикт, який також є моїм другом...
— Я висловлюю йому глибоку вдячність за його рішення пожертвувати собою в ім’я праведності... Біженці, що страждають на півночі, ніколи не забудуть ваш внесок... - Голос Бенедикта був добрим і рішучим, а в його очах був блиск, властивий людям, готовий померти за свою справу.
Лейлін не сумнівався, що якби Бенедикту сказали, ніби його смерть врятувала життя всіх простих людей Півночі, він без вагання вб'є себе.
Шкода, що найбільш рішучі люди були також і найсумнішими ...
- Я тут лише через обіцянки Рафінії. Коли я зроблю свій хід, чи зроблю його взагалі - вирішуватиму мені... — Лейлін не хотів безжурно слухати це і різко відповів, зробивши атмосферу в холодному залі.
— Э-э... Ха-ха... Як би там не було, того, що Сір Лейлін подолав сюди такий довгий шлях, вже достатньо ... Мабуть, ви втомилися. Будь ласка, відпочиньте, а ввечері ви зможете зустрітися з іншими товаришами ... — Лансет швидко зорієнтувався і відразу розсіяв невловну атмосферу.
— Хоча він і є наймолодшим Легендою, чи його вже пошкодила репутація та влада?
Після того як вони покинули Лейліну, у очах Бенедикта з’явилося нестримне обурення. Він вважав усіх континентів однаковими. Вони прагнули тільки влади та насолоди і ніколи не робили того, що повинні.
Мало хто охоче пожертвував собою в ім’я справедливості, і цей молодий Леґенда не ставився до них.
« Звичайно! Він став Легендою, яка була важкою і досяг вершини сили на континенті. У світі є безліч речей, якими він може насолодитися, так що ти маєш право змусити його померти заради тебе?» - тихо хіхнув Лансет і зберіг посмішку на обличчі.
- Сер Лейлін просто не змирився з тим, що відбувається. Я впевнений, з часом він передумає ...
— Эх... Сподіваюся! Біженці Півночі не можуть довго чекати... — Єпископ Бенедикт зітхнув, ніби оплакував стан всесвіту.
« Всі паладини і священики Бога правосуддя - психопати...»
Хоча Лейлін вже підготувалася до такого, його наївність злякалася. Навіть коли єпископ був таким, він боявся уявити собі священиків. Вони не були тими людьми, з якими хотіли б зустрічатися Лейлін.
« Але тільки Церква з такою фанатичною атмосферою могла привернути Рафінію і змусити її вважати це місце своїм останнім домом...»
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv