Глава 969: Сурові Долини.
- Що... Що трапилося? Алери... Вона... — Ассассін мовчки дивився перед собою.
- Яке отруйне закляття... це магічне прокляття чи закляття отруйного елемента? — Роджеро присів на коточки поруч з калюжею гній, став дуже серйозним. - Це сталося саме в той момент, коли я виявив слід... Вбивця надзвичайно хитрий і холоднокровний. Достойний противник.
Решта загону тільки зараз зрозуміли, що сталося. Авар, зокрема, опустився на коліна, здавалося, зумівши від горя:
— Алери! Алери!
Асасин зітхнув, дивлячись на цю картину. Він давно знав, що у Авара були почуття до Алелері, але чарівниця дивилася тільки на сильних. Це змусило його почуватися пригніченим.
Ці двоє ніколи не будуть разом.
— Це отруйне прокляття пустельних племен? — запитав Асассін, дивлячись на відсутність піски, куди відступив їхній ворог. Холодок пробіг по його спині.
— Навряд. Це має бути людина, яка стежила за вами ще до того, як ви пішли в пустелю, - Роджеро похитав головою і спис у його руках свиснуло.
— Пошли. Ми більше не можемо втрачати час. Пророцтво ось-ось сповниться; нам потрібно дістатися до Сурових Долину перш, ніж це станеться.
— Да, милорд! - У його підлеглих не було заперечень, і вони дуже скоро вирушили в дорогу.
Після них залишилася тільки шипляча купа гнноя, нагадуючи комусь, що колись вона була високоранговим Професіоналом.
...
« Роджеро? - Лейлін вийшов з тіні. - Я вже чув це ім'я... Це легендарний копійщик. Він відомий у західній пустелі, але я і подумати не міг, що він буде тут сьогодні ...."
« Чорні ворони скоро закричать на кривавий місяць. Цікаво, скільки ще незрячих експертів прибуде сюди ...." Пробурмотів Лейлін, закинувши голову до неба. Він зник.
У цей момент він більше не потребував "провідників". Сурові Долини були священною територією пустельних племен, і вони захищали їх протягом багатьох поколінь. Він підійшов до оазису, коли з'явився знову, викопавши труп пустельного воїна. У його очах миготіло багато шматочків спогадів.
Закліни, які можуть відновити спогади, вже вважалися рідкісними, але здатність видобути їх з ТРУПА могла шокувати цілий світ.
« Так воно там...» — отримав необхідну інформацію, і Лейлін сформував гігантського піщаного скорпіона. Він подивився вдал, і, з помахом його пальця, цей скорпіон раптово ожив. Він кинувся до мети.
...
Те, що чекало Лейліна в Сурових Долинах, декілька обшарошило його. Пустеля була наповнена трупами, наскільки тільки міг бачити око, багато з яких були поранені пустельними воїнами. Їхні обличчя виражали різні емоції: від несамовитої люті до невимовного страху.
Лейлін помітив сліди замку, але він, здавалося, був перетворений в купу сміття якоюсь могутньою силою.
« Це не схоже на стиль Роджеро та його людей...» — Лейлін погладив підборіддя і подивився на пару трупів, які загинули, борючись один з одним. Обличчя пустельного воїна було розлюченим, коли він впився зубами у горло свого противника. Противник у свою чергу встромив його череп кинджал. Очі воїна все ще були вологими, наче він збирався пожертвувати собою, щоб убити свою ціль.
Проте, було тут щось що не могло сховатися від очей Лейліна: „Аура смерті... Це некромантія?»
Він потягнувся і торкнувся чорного газу над трупом.
« Похоже, тут прийшов некромант і підняв нежити, щоб знищити сили пустельного племені...»
Некромантія була школою магіЇ, з заглибиною в дослідження фізичного тіла і душі. Щодня некроманти працювали з трупами, а вночі проводили заборонені дослідження. Більше, ніж їх, на континенті ненавиділи тільки арканістів.
Але справді потужний некромант мав набагато більше майстерності, ніж його колеги. Армія не могла розтоптати і знищити цілі королівства.
« Він зумів знищити пустельне плем’я за допомогою армії... Цей некромант, мабуть, вже досяг Царства Легенд...» — Лейлін глибоко вдихнув і попрямував стежкою з трупів до долини. Чим далі він йшов, тим більше слідів запеклої битви він знаходив. На землі валялася кістка, яка нібито була розсипана скелетом.
Як тільки він досяг серця Сурових Долину, Лейлін побачив багато фігур серед великого поля. Це місце було командним пунктом безлюдного племені, але тепер воно стало купою трупів. Кілька людей стояли один проти одного.
Лейлін помітив серед них Роджеро та його людей, а також легендарного ченця, якого він боявся.
Монах переносив труп в яму. У нього було м’яке тіло і чисті, як вода, очі й бажання життя свого власника. Це було тіло тієї найбільш безлюдної волі, але вона більше не подавала ніяких ознак життя.
- Тут ще хтось є!
Прибуття Лейліна привернуло увагу інших. Вони з настороженістю подивилися на нього.
Звичайно, Лейлін не розкрив свого обличчя. Замість цього він з'явився в образі Кукулькона, одягнений у маску і чорні одягу. Він виглядав як втілення зла.
Слабкий слід божественної сили оточив область навколо нього, запобігаючи будь - якому виявленню або зондуванні.
« Яка сильна демонічна аура!» — Роджеро сильно стиснув копальню, і на його кінчику спалахнули слабі іскри блискавки. Монах зупинився і з ворожістю подивився на Лейліна.
Хоча на полі було декілька груп людей, вони чітко розділилися на два фронти. Монах, Роджеро і кілька паладників трималися разом, очевидно, сформувавши фракцію.
Їхні вороги були кілька могутніх самотніх людей. Більшість з них були в масках, як Лейлін, виткана ауру зла.
На відміну від першого угруповання, члени які встигли « подружитися », ці люди не дуже довіряли одне одному. Вони тримались один від одного на певній відстані.
— Ха-ха... Я й не думала, що ви « вступите » до нашого табору! — Це була жінка з фіолетовим волоссям і зміємголовим дев’ятихвостим хлистом. За нею стояло кілька могутніх людей.
- Ласкаво просимо, друже мій. Я Евіда; цікаво, хто ви... « У мене було багато сумнівів, — сказав він. — Я не міг повірити в те, що вона була матір’ю ». У світі проживало обмежену кількість Легенд, і вона повинна була його знати. Однак Лейлін був зовсім незнайомим і здавався їй надзвичайно небезпечним. Це викликало в неї цікавість.
« Якщо я зможу перенести цього легендарного незнайомця на нашу сторону, наш Бог напевно дасть мені хорошу нагороду...». Навіть її слова звучали солодко, п’янкуче і дрижання.
Але Лейлін зовсім не звертав на неї уваги. Натомість він вирішив піти в інший кут і зігнив неприязнь.
"Чорт візьми, він сліпий?" - Евіде залишилося тільки проклинати його. Його дії змусили її засміятися в своїй красі.
— Ну... Тепер, коли ми протистоїмо один одному, немає ніяких вигод, які можна отримати! — Евіда пильно дивилася на Лейліна і встала, щоб поспілкуватись зі своєю командою. — Цей Скелет Ліч вже увійшов у глибші частини. Чи нам потрібно боротися тут і дозволити йому скористатися в цей час усіма перевагами?
Незважаючи на відсутність у них довіри один до одного, фракція "зла" була дуже сильною.
- Ми тут, щоб захопити Скелета Ліч Іліо. Плавуче місто - не наша турбота! - Головою паладінів був чоловік середнього віку в сяючих доспеках. Він низьким голосом зробив свою заяву.
Навіть паладини мали навчитися йти на компроміс. Якщо в цей момент вони б кричали такі речі, як "знищити зло" - то врешті-решт вони би закінчили.
— Кхм... Нам потрібен певний предмет з плавучого міста, — сказав Роджеро.
- Дуже добре. Хоча існує конфлікт інтересів, посередництво не є неможливим. Чому б нам не увійти в плавуче місто разом і не досягти своїх цілей об'єднаними зусиллями? — припустила Евіда.
Очевидно, ніхто з них тут не хотів робити жодних дій у відсутності відчутної вигоди.
Коли дві протилежні фракції були майже рівні, то перемир’я було звичайним явищем. Незважаючи на те, що « гарна» сторона не сказала ні слова, легендарний монах вже вирушив у глибші частини долини, закінчуючи з похованням трупа.
- Хн! — Евіда задоволена фиркала і попрямувала слідом за ним. Інші дві фракції теж вирушили в дорогу.
Лейлін несподівано пішов за ними, продовжуючи думати: « Ліч Іліо? Хіба він не потужний Легенда? Я ніколи не думав, що він теж буде тут. Схоже, падіння замку - його рук справа ...."
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv