Глава 967: Скелет Ліч.
Енергія ерсерка з чотирьох стихій перетворилася на великий напівплемінний об’єм за межами головного матеріального рівня, спричиняючи брижі в небі. Небо, здавалося, перекосилося і розірвалося вдребезглі.
Тут не було ні сонячного, ані місячного світла; тільки особа, що викривляється розсіяне світло. Земля була покрита пластами попільно-білих кісток, і важко було визначити висоту цієї « висипки». З їхніх очей росли маленькі білі квіти, які розпустили чудові бутони. Багато лози обвивали їхні кістки, наче годувалися ними.
Шторм пронісся над землею, і попливши за собою « дощ з квітів», розвіяв всі рослини та розкрив кості на землі. Ця площина фактично була сформована з купи кісток, складених разом.
Ці кістки були приблизно одного розміру з людськими. Деякі з них були дуже маленькими, але товстими і мали напіврослики та дварфам. Були також надзвичайно великі кістки тварин, розкидані на землі та створюючи невеликі пагорби.
Ця напівплощина складалася з одних кісток і була на межі руйнування. Вона була прихована в проміжках між численними вимірами, і довгий час залишалася непоміченими для сторонніх очей.
*Ка-ча! Ка-ча!
У цей момент з землі пролунав легкий тріск, після чого вона затремтіла.
Гулу! Гулу!*
Гори кісток « розступилися » і в повітря піднялась велика кількість диму та пилу. Тим часом з щілини в землі викотилася кругла голова.
Це був сяючий людський череп. У його очах мерехтіли два нерухомих вогники, а навколо нього витримала мертва чорна сила душі, спускаючи потужні коливання. Зуби черепа стукали, а щелепи скрипелі, здавалося, тремтячи від розгубленості.
— Я спав тисячу років... — Нудно заговорив череп стародавньою мовою. Лише вчені, які досліджували минуле, могли б розібрати його слова.
Хруст!*
Череп стиснув зуби і, здавалося, виплюнув щось схоже на пергаментний папір. Слой світла замерзав, і в повітря спроектувалася карта та слова.
— Рік, коли прийдуть елементальні припливи, і чорні ворони закричать на кривавий місяць... Каньйон Сімошеле... на схід від Сігнуса!
В очах черепа спалахнув вогонь, коли він знайшов кілька блискучих кісток повільно відновлюючи своє тіло.
— Плавуче місто. Найкраще досягнення епохи арканістів, здатне порівнятися з божественними царствами богів... — Пол ніби співав, і аура відчаю від самої його душі окутала цю місцевість « оплатою».
— Це плавуче місто - мій!
— Скелет Лич, Илио Покслюд!
Посох з кісток відразу ж рушив до Личу; на його макушці виднівся криваво-червоний камінь, що спускав багрове світло.
Рук!
Лич постукав своїм паличкою по землі, і вона розкололася, показавши голову гігантської істоти.
Ця істота була десятки метрів заввишки, з великими кістокстими крилами і двома головами, які виглядали жахливо зловісно. У черепі містилася сяюча енергія душі. Це, очевидно, був улюблений « співомець» некроманта - двоголовий костовий дракон!
— Ке-ке ... Ходімо, любий...
Здійнявся сильний вітер, і двоголовий костовий дракон змахнув крилами, внось геть Скелета Ліча на спині, ніж викликав жахливий ураган.
Кістовий дракон зревів і зник за горизонтом...
Люди в кількох інших місцях помітили це.
— Аномальні рухи в Царстві Костей? Здається, Ліч прокинувся...
— Илио... Справді, минуло дуже багато часу. Мені ще доведеться залагодити з ним колишні образи...
— Посланець смерті, Скелет Лич? Як цікаво...
Усемогутні таємничі божественна свідомість замерзли по всьому світі, а потім все зосередилось на Царстві Костей і не домовлялися про це заздалегідь.
Здавалося, що деякі істоти мали свої власні цілі на шляху до західної пустелі.
...
Сонячне світло падало на піщані дюни, що викликали хвилі тепла, які викривили повітря. Практично вся волога забруднювалася, і кожен подих у цьому місці був схожий на дихання вогнем.
Поверхня пустелі накочувалась і могла майже підсмажити людину живцем! Вся пустеля виглядала як місце, абсолютно непридатне для життя. Навіть кактуси навколо цього району загрузли, і довкола не було жодного натяку на рослинність.
Мандрівник, який йде попереду, подивився на карту у своїх руках і почав перевіряти відстань:
Ми зайшли дуже глибоко, тому повинні зробити все можливе, щоб зберегти сили. Нам також потрібно буде розпланувати запаси їжі і води. Що таке, Алері? Ти досі думаєш про це?
Поглянувши на неї, він виявив, що чари з його загону знову виглядають розсіяним, і його питання звучало кілька роздратовано.
- Ні, зараз я почуваюсь краще... це просто через погоду...
Алелері зібрала волосся за вухо і відчула пальцями свою суху шкіру, тихо зітхнувши. Цей сон більше не турбував її, але жахлива спека в пустелі була для неї сухим пеклом. Навіть з охороною магії, їй було дуже важко її зносити.
Побачивши це, мечник міг лише уявити собі брак витривалості у чарівників. Проте, з цим нічого не можна було зробити. Він її підбадьорив:
- Потерпи небагато. Ми скоро доберемося до Оазиса Снов, і ти зможеш там відпочити.
Пам'ять Оазиса Снов змусило всіх членів підрозділу оживитися. Вони вже запливли глибоко в західну пустелю, і це було надзвичайно небезпечно. Жахливі чорні бурі могли в будь - яку хвилину настигнути їх.
Навіть якщо біля них були Легендарні авантюристи, вони нічого не могли зробити перед природою; небезпека нікуди не дінеться.
Оазис Снов був єдиним джерелом води в глибинах західної пустелі. За їхніми словами, він був єдиною надією на виживання заблуканих мандрівників.
« Мої останні дані і ця карта вказують на те, що Оазис Снів попереду. Ми не могли помилитися! — Закрикнув мечник, щоб підняти бойовий дух товаришів. З цією надією група помітно прискорилася.
Але ніхто з них не знав, що хтось слідкує за всіма їхніми діями.
« Оазис Снів... Це місце зовсім недалеко від Сурових Долину... Я, можливо, навіть не знайшов би його, якби не ці провідники...» - Лейлін сидів верхи на піщаному скорпіоні і перед ним плескало крила очне яблуко. Воно показувало йому цих людей.
Коли група авантюристів скеровувала його, йому не потрібно було блукати пустелею. Поки він буде безпечно йти, все буде в порядку. Він тримався від них на відстані, тому звичайні заклинання не могли його помітити.
«Тут... як би це сказати ... Їх користі зменшуються... — Лейлін погладив підборіддя. На його думку, ця група була найслабшою серед тих, хто націлився на плавуче місто, але вони мали лідера. Я просто залишу їх попереду і подивлюся, що вони до себе притягують."
Лейлін похлопав скорпіона, і величезний верь відразу ж скрикнув. Він перебирав чотири пари своїх ніг, що значно пришвидшило просування Лейліну через пустелю...
У пустелі не було нічого, окрім піску та кісток загиблих монахів. Лейлін навіть помітив, як один висохлий труп нагадує мумію.
Монахи тренувалися, граючи зі смертю. Без чистої води вони не могли довго протягнутись, і мало хто з них рятував добросерді купці.
« Але... Тут якось занадто спокійно.."
Лейлін більше не турбувався про трупи, які присипалися піском.
Звичайно, Західна пустеля таїла в собі багато небезпек. Але перед ним йшла ціла група елітних високорангих Професій. Окрім стихійних лих, таких як чорні піщані бурі, вони могли впоратися з будь - чим. Їхня кількість ще ніколи не зменшилась.
Хоча це здавалося нормальним, Лейлін знаходив це дивно. Шлях до плавучому містові не повинен був бути таким простим.
Саме в цей момент на обличчі Лейліна з’явилося несподіване усвідомлення: « Ось воно... Я навіть не думав, що в західній пустелі є тубільці. Чи можуть ці люди бути нащадками Нетерила?
При цій думці він вирішив відмовитися від своєї "поїздки", заклинаючи Політ і встромив у повітря, закривши крилами.
Пролетівши над безліччю піщаних дюн, він зрештою помітив глибокий зелений колір. У місці, де на горизонті було лише жовтий пісок, з’явилось блискуче озеро у формі півмісяця і великий оазис. Натикнувшись на нього в безжиттєвій пустелі, подорожні могли б збожеволіти від емоцій.
Але тут були ознаки ворожості. Наблизилися оазиси вже почалася запекла битва.
« Не дивно, що я відчув щось не так. Це те саме місце!» -- Лейлін виглядав так, ніби раптом щось зрозумів.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv