Глава 962:
Лейлін був у секретному приміщенні в вежі чарівника, використовуючи частину сил свого облика, що поглинає Кошмари. На тілі знову з’явилися руни Сили Воглядань і вертикальне око.
Цей стан давав йому змогу чітко відчувати молитви своїх віруючих і отримувати величезну кількість енергії з їхніх емоцій. Потім він міг поглинути її, що сприяло його посиленню.
Після того як Ледженд вступив у Царство, було дуже важко просунутися. Але для Лейліна це було не важче, ніж просто прогулятися по рівному шляху. Він насолоджувався відчуттям постійного поповнення сил і продовжував складати плани про божественність.
« Переїзд займе надто багато часу, і поширення віри також буде проблемою... Хоча якість моїх послідовників і буде високою, їх занадто мало... Нехай краще мені поклоняються дияволопоклонники і тубільці зовнішніх морів."
Лейлін закрив очі, і криваво-червоне око між його бровей відчинився. Він продовжував думати, поки темно-червоні візерунки покривали все його тіло.
Віруючі були дуже важливі для будь-якого бога. За життя вони постійно приносили людям віру, а після смерті ставали просіками і далі підтримували своїх богів. Вони навіть могли стати добрими душами або святими духами, що нагадували Маґі 5 і 6 ранг!
Саме тому всі боги дбали про своїх поклонників. Віра злих богів не могла поширюватися.
Також існував спеціальний Бог Захист, відомий як Гельм. Перевірка кваліфікованості правдивих богів і боротьба з вірою в фальшивих божків включали у себе божественну силу.
Оскільки континент був величезний, дияволо- і демонопоклонники могли розвиватися таємно. Нові Легенди, як Лейліна, не були б об'єктом особливої уваги.
На найважливішому економічному рівні Лейлін тепер мав достатній статус і силу, щоб захистити себе. Незважаючи на це, кілька церков могли об’єднатися і відправити високих та легендарних Професіоналів разом з аватаром, які могли вбити його всього за декілька хвилин.
« Я повинен працювати у тіні і бути більш обережним. Мені не можна викликати підозри... Краще, щоб я спокійно наберуся сил і став правдивим богом. Тоді мені нічого не про що буде хвилюватися..." - перебуваючи в глибокій задумливості протягом всього дня, Лейлін непомітно завершив свою медитацію і поглинав сили емоцій. Він перетворився назад у молодого хлопця.
- Пане! Хрестоносець-Капійщик Джефріс прийшов відвідати вас. Він вже півгодини чекає вас на вулиці... — Дух вежі з'явився перед ним і повідомив, — До того ж, на прохання спеціальних посланців прийшли британці Дамбрат і церква Правосуддя.
« Бог правосуддя? - Лейлін нахмурився. Ніхто, схилившись до зла, не міг про це думати. - Чи могли вони якось дізнатися, що я вбив того паладина...? Ні, це занадто мало... Як би там не було, мені все стане ясно, як тільки я їх зустріну ...."
Лейлін, маючи достатньо сил, щоб захистити себе, став обережним не так сильно, як колись. Зрештою, доки він не буде уступати в угоду з дияволами та демонами, щоб викликати хаос на континенті або поширювати свою власну віру і намагатися стати богом, то жодні великі організації не будуть атакувати його.
Однак з ввічливості і його статусу Лейлін спочатку зустрівся з Джеффріном.
- Мої щирі вибачення! Я прив'язаний до медитації... — Лейлін здавався вибачачим.
— Хе-хе... Нічого страшного. Тільки такий спрупульований чарівник, як ви, міг досягти таких вражаючих результатів, лорд Лейлін ... — Джеффріс посміявся. По правді кажучи, він захоплювався працьовитістю Лейліна. Він бачив багатьох талановитих геніїв, але таких дисциплінованих, як цей чарівник, - ніколи.
Маріонетки подали ароматний чай і солодощі. Після довгої несуттєвої розмови Лейлін розгубився і запитав:
- Цікаво, для чого мілорд навів мені візит...
— Ой! Так... — Джеффріс схвильовано плескнув у долоні, ніби щойно згадав про це.
— Легенди вже на пікі смертних. Тому існує декілька встановлених правил, яким ми повинні дотримуватися. Оскільки я той перший став свідком вашого просування, мій обов'язок - ознайомити вас з ними.
— Ах, так, — кивнув Лейлін. Усі світи мали свої правила. Інакше, постійна війна вже давно б знищила цей світ, хоч би яким великим він був. Мені потрібно підписати якийсь контракт?
— Ні, зовсім ні! Це просто умовності, яким вам потрібно підкорятися... — Джеффріс махав рукою, тепло усміхнувшись. Він почав перелічити правила, один за одним, а Лейлін уважно його слухав.
— У нас дійсно не так багато обмежень. Нам не можна починати битви в густонаселених районах, вести переговори з дияволами та демонами і поширювати свою власну віру й таке інше... Крім того, оскільки ви тепер - легендарний чарівник, то не можете використовувати міфічні закляття або експерименти, які можуть забруднити велику площу.
Загалом, обмеження були не надто суворими, але що здивувало його найбільше, так це те, що йому не потрібно було підписувати ніяких магічних контрактів.
- Хоча... Це всі обмеження прав. Жодна Легенда не захотіла б особисто підписувати такий акт, якщо вони, звичайно, не мазохісти. До того ж... Той факт, що легендарні чарівники вивчають таємні заклинання є « Секретом Політеля»... — Раптом зрозумів Лейлін.
— Кхм-кх... — Посміхаючись, обличчя Джеффріса було « дуже добре, що ви це розумієте ». Він серйозно продовжив, - Добре. Лорд Лейлін, ласкаво просимо в Альянс Легенд континенту. Ми проводимо щорічні зібрання і раді новим членам. Вони проходять...
« Я приїду, якщо матиму час », — далі хотів застати плавуче місто, але не відмовився від запрошення Джефріса. Отримавши те, що хотів, Хрестоносець-Капейщик залишився задоволений. Церква Ваукін дала йому цінний подарунок.
Після того, як він пішов, Лейлін зустрівся зі спеціальним посланцем від Королівства Дамбрат. Вважається, що цей чоловік був головним придворним чарівником. Але ранг цього посланця не означав для Лейліна, і він зміг це зрозуміти. Він був досить ввічливим і не напускав на себе важливості.
Принаймні Лейлін знав, чому цей чарівник прибув сюди.
Спочатку він повідомив про титул. Його батько Джонс став маркою, і одне слово короля перетворило безплідні острови навколо острова Фаулен на частину його володіння. Насправді ці острови вже давно потрапили під вплив Фаулен, і в будь-якому випадку були їх землею. Король просто закріпив це своїм постановам, ніж досить зрадів Лейліна.
Навіть якщо ці острови були крихітними, морська область, який він контролював, набагато перевищувала землі будь-якого марказу, тому що був завбільшки з половину королівства. Насправді, король фактично віддав їм половину зовнішніх морів.
Звичайно, це було його заслугою, як легендарного чарівника. Також звели вище становище Лейліна. Тепер він став почесним герцогом, що було схоже на статус головного чарівника, який прибув до нього на переговори. Лейлін сприймав це як жест доброї волі.
Зайнявши нові титули, Лейлін деякий час розмовляв з цим чарівником. Їхня розмова була більш схожа на те, що він давав натхненому чарівнику кілька порад і коли настав час відходитися, чаклун повертався з його неохоче але був задоволений. Уроки легендарного чарівника дорого коштували.
- Дух вежі... Ми пішли до мене посла з церкви Правосуддя, — Лейлін проводив більшість свого часу за тренуваннями та усиланням. Він також зустрічався з посланцями різних організацій, і хоча це й дратувало його, він повинен був робити це заради розширення.
Коли Лейлін побачив проекцію духу вежі, то погладив підборіддя: « Хм... Я повинен вкласти у свій щільний графік модернізацію вежі чарівника. Мені стільки всього потрібно зробити ..."
...
Лейлін ніколи не мав доброї думки про Божу правосуддю. Це було природно, якщо згадати накази людей, з якими він раніше зустрічався. Але цей їхній посланець трохи здивувався, побачивши Лейліна.
- Давно не бачилися, чарівник Лейлін! — Жінка-рыцарь ввічливо вклонилась. — Від імені церкви Бога правосуддя я щиро поздоровлю лорда Лейліна, щоб сприяти справам Царства Легенд. Ми сподіваємося на співпрацю заради захисту справедливості в континенті!
— Тоді я прийму твої благословення! — Лейлін дивився на довгоногу дівчину перед собою, згадуючи минуле. Рафінія...
— До речі, я не запитав тебе про те, що сталося після того, як ти покинула мене. Коли ти потрапила до церкви Божого правосуддя? — Лейлін з радістю посадив Рафінію на диван, як гостинний господар, а потім наказав маріонетці принести тропічних фруктів.
— Возьми! Спробуй плоди з півдня. Їх рідко зустрінеш на півночі...
- Дякую... — На обличчі Рафінії був складний вираз, коли вона взяла фіолетовий плід, схожий на лонган. Вона багато фантазувала про зустріч з Лейліном, але й не могла уявити собі ситуації, що сталися. Вона не знала, чому, але це безтурботний вираз Лейліна призвело її в лють.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv