Глава 930: Острів.
— Убий його, — безсердечно помахав Лейлін рукою, ніби нехтував мухи.
— За що? — Термін Арфо відразу змінився, і його тіло завмерло з хвилями телепортаційного сувою.
Але яскраве світло відразу розірвало його, і він впав у відчай. Його оточувало багато зброї. Одна, наповнена червоною ци, яка була майже на одному рівні з легендарним драконом негайно перетворила цього емісара в фарш.
Тільки виконавши наказ Лейліна, пірати прийшли в себе і почали злегка тремтіти. О, боги! Вони справді вбили священика справжнього божества! Хоча пірати і були здатні на все зло, яке існує у світі, вони таки виявляли повагу до богів.
- Хіба це не звичайний священик? Якщо він мертвий, значить він помер. Далі нас чекає дещо більш жахливе, ніж це ... — Лейлін байдуже плескнув у долоні. Червоне полум’я спустилося і спалило тіло священика дотла, змусивши піратів думати, що вони сплять.
— Отже, його інформація була фальшивою? — Ізабель думала про щось інше.
— Ні, інформація правдива. Лейлін похитав головою і розгорнув карту, - Віддай це нашому штурмані, і нехай він йде в атаку, поки ми будемо направлятися цим маршрутом.
— Ты же... — Ізабель не могла поспівати за думками свого кузена.
— Хоча карта є реальною, він мав злі наміри. У мене зараз достатньо сил, тому я не мав іншого вибору, крім як убити його! — Лейлін розсміявся, кажучи це, а його погляд був крижаним.
Він був надто слабкий під час "Вовна Піратів" і навіть потребував допомоги Варварів та Гільдії Воррів. У той час він мусив терпіти злі вчинки цих людей. Але тепер все було по-іншому: він був високоранговим чарівником і арканістом, на голову вище інших людей того ж рангу.
Серед його людей був Тіфф, який мав силу Легенди, і Ізабель, яка стала драконячим Чорнокнижником, що дозволило їй швидко рости. Хоча її генеалогічна лінія обмежувала її, це не було б великою проблемою доти, доки вона не стане Легендою.
Крім того, родина Фаулен вже не була такою як колись. Хоч вони не були повністю владними володарями зовнішніх морів, то контролювали більшість морських регіонів.
З такою силою Лейлін був королем з усіх поглядів. Чи це означало, що потрібно йти на компроміси?
Крім того, якщо Божі священики Вбивства дійсно були могутніми, чому вони все ще задумали посилити напруження між двома своїми суперниками і не захопили цей регіон самі?
Отже, Лейлін був упевнений, що вони не ставилися добре ні до нього, ні Варварів, і планували знищити всіх.
« Бог Убивства...» — Лейлін використав І.І. Чіп і миттєво знайшов всю інформацію про цього великого бога.
« Він дуже старий і відомий своєю темпераментністю. Нещодавно він чув чутки про те, що збожеволів. З огляду на цей факт, йому, ймовірно, буде важко зреагувати швидко, навіть якщо гілка з відповідальним єпископом буде знищена... Також...»
Лейлін переглянув опис, що висвітлювався на екрані І.І. Чіпа, і на його обличчі мілинув страх.
« Він колись боровся з спотвореною Тенью і оголосив, що вбив цього великого Маґа 8-го рангу...» — Лейлін отримав глибоке розуміння могутності Тіні. Він не міг так легко впасти від руки цього бога.
« Відтоді все почалося. Цирик став все більш божевільним і немудрим... — Лейлін погладив свій підборіддя, занурившись у глибокі роздуми - чи був він серйозно поранений в бою, що викликало зміни його характеру, або були обманені Спокадженою Тенею і постраждав від сили викривлення? "
Хоча Закат Богів закінчився, розогнати тінейських Магів — все ще залишилося у світі богів — не було легко.
— Хоч би як там було, деякі люди повинні бути відрізані Богом Убивства! — Подумав Лейлін і оголосив. — Вирушаємо!»
Величезний Багровий Тигр прогрімів, наче велетенський глибоководний монстр, який прямує на поле бою.
Звичайно, це відкрите переміщення Багроових Тигрів привернуло увагу багатьох організацій у відкритому морі. Варвари також зібрали всіх своїх воїнів у Піратській Бухті, і між цими групами почалася бій не на життя, а смерть. За її результатами повинен був визначитися правитель зовнішніх морів.
Такі великі зміни налякали людей, які боялися наслідків битви. Вони добре розуміли, що незалежно від того, хто виграє, це буде кінець.
Ще більш зуміли істоти вели приготування в тіні, сподіваючись отримати від цієї битви якісь переваги. Вони сподівалися знищити дві великі піратські організації, щоб стати повноправними королями темного світу!
- Він убив моє дитя, Арфо!
*Грохот!*
Полум'я раптово збільшилося в кілька разів, освітлювало спотворене обличчя єпископа під землею.
— Да, милорд! - Голос злодія тремтів, коли він відчитувався перед ним. Відтоді як єпископ отримав милість, його характер також зазнав страждань. Він став дуже впертим ... і божевільним!
Наприклад, єпископ не мав би права провокувати дві групи піратів на смертельний бій, щоб вирватися від обох.
— Ха... як підло ... Я хочу його вбити. Вбити Лейліна! — Серед таємної кімнати стояла статуя Цірика. Вона, здавалося, була оповита шаром темно-червоного диму, що викликало деякі зміни. Іноді єпископ виглядав зловісним, стоячи під цією скульптурою і деколи зрівноважено. По суті, він був божевільним.
- Хе-хе ... Добре, що він мертвий. Арфо давно повинен був відправитися в пекло. Він добре справився зі своїм завданням, бо це врятувало мене від багатьох проблем!
— М-милорд, я піду! — Для злодія це було дуже важко бачити єпископа. Він дуже злякався, намагаючись відійти назад.
- Якщо Арфо мертвий, чому ти досі живий? — Єпископ обернувся, подивившись на злодія. Його погляд був такий холодний, що злодій відчув, як йому кінець.
— Нет, это не моя справа, милорд! — Знаючи, що все розвертається для нього як неможливо погано, злодій повернувся і почав бігти, але було вже надто пізно.
Чорне полум’я заглушало, пронісшись по залу, обволочуючи злодія і змушуючи його кричати, як вмираюча свинина.
Коли єпископ побачив, як злодій поступово зникає у полум’ї, то посміхнувся. Стеривши злодія, він став навколішки перед статуями і опустив голову, почав молитись:
— Ке-ке ... Вже скоро, мій пане. Я принесу вам в жертву ще більше тіла і душ!
Статуя холодно дивилася на єпископа внизу, а темні промені навколо нього ставали більш сліпучими...
...
— Це Вогняний Острів Рабів. Ми на місці!
Було б непрактично повністю оточити острів піратським флотом. Проте за допомогою магії не було важко перекрити кілька маршрутів.
Лейлін дивився на цілком червоний острів через свою підзору трубу, побачивши вулкан.
"Варварське плем'я, якому довелося залишитися тут, щоб збільшитися..." - він відклав підзорну трубу.
— Усім бійців покинути корабель. Ми знищимо це місце! - Він наказав.
Під час війни можна було бути цілком безпринципним, але це все ще залишалося табу. У минулому Лейліну не вистачило б сміливості зробити це. У той момент, коли він це зробив би, противник негайно направив би свої сили в Порт Венера і напав би на його сім'ю. Але тепер у нього була башта чарівника. Лейлін навіть таїв надію, що коли сам візьме на себе ініціативу і впаде на свою голову, на Порт Венера.
Наказ був зроблений швидко. Багато піратів переселили на невеликі човни і попрямували до берега, як мурашки.
— Робін Гуд, Рональд Карен, — повільно назвав Лейлін.
— Босс! — Робін Гуд підійшов до Лейліна, з повагою очікуючи вказівок.
— Візьми флот и уходи. Повертайся тільки коли я віддам сигнал! — Уеліл Лейлин.
Він міг сказати, що коли він атакував цю ділянку, то Варвари напевно кинуться сюди як божевільні. Коли прийде час, Лейлін, звичайно, не хотів, щоб його піратський флот постраждав.
Чи було б надто важко напасти на Піратську Бухту, отже, якщо він міг заманити ворога сюди, то чому б їй не скористатися з цього?
— Я навіть не міг уявити, що тут панує спека і жахлива атмосфера. Чому Варвари обрали саме це місце? — Ізабель розрізала лиани, які перешкоджали їй йти. Колом було багато рослин з широким зеленим листям, які скидали росу із сильним запахом. Це змусило її нахмуритися.
- Ці Варвари мігрували сюди. Безпека племені має першочергове значення. Якщо всі вважатимуть, що їм точно не сподобається це місце, вони зможуть робити тут все, чого хочуть... — Сказил Лейлин.
Йому не було про що турбуватися, коли вони були на великому острові. До тих пір, поки йому було відомо спільне розташування, від нього не могли бути приховані великі коливання життєвої сили.
— Босс! Ми зіткнулися з протидією на гірському перевалі попереду. Це Варвари! - Він сказав пірату, що втік.
— Убий їх, нам не потрібні полонені, — байдуже кивнув Лейлін. Пірати були б не проти вбити тих, хто був однієї з ними раси, нічого вже про інших людей.
Невдовзі Лейлін пройшов через юрбу і побачив землю, всипену трупами Варварів. Багато рани все ще кровоточили, і всі ці Варвари виглядали занадто маленькими та слабкими.
« Схоже, це старі та слабкі жінки і діти. Коли, мабуть, забрав усіх сильних хлопців у свою команду», Лейлін кивнув і більше не сумнівався в тому, що він повинен знищити їх плем'я.
Чесно кажучи, іноді був дуже мудрим лідером. Він не тільки виявив свою расу до зовнішніх морів, але й зміг там вижити. Таке плем'я потребувало зовнішньої допомоги та ресурсів для розвитку, і з цієї причини було змушено займатися піратством.
Він був дуже талановитим і зміг перетворити їх на одну з трьох найбільших піратських груп у всіх зовнішніх морях, а навіть отримати контроль над Піратською Бухотою. Шкода, що він стояв у Лейліна на шляху. Його єдина доля - бути прибраним з шляху...
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv