Глава 877: Візит.
— Почекай, Лорент! — У цей момент високорангий священик вийшов вперед.
- Що сталося? — Лорент нахмурил брови. Вираз обличчя священика дав йому погане передчуття.
- Я отримав останні новини за допомогою Заклинання Передачі. Король вже виступив з заявою: Варвари були визнані винними в тому, що повели « Волну Піратів » на зовнішній моря. З Віконтом Тімом як пряме свідка, у нас немає жодної надії на порятунок цій ситуації... — Священик був дуже засмучений, але повідомив про останні новини.
- Ми не можемо продовжувати розслідувати його як об'єкт. Ця місія повинна бути припинена.
— А як же наша величезна робота? Ці тисячі невинних людей загинули в морі? Чи все це було даремно? — Лорент вибухнув з обуренням, несподівано витягнув меча і розтрощив величезний валун неподалік.
- Ми нічого не можемо з цим вдіяти. Ми не можемо прямо йти проти влади короля... — На обличчі священика був безпорадний вираз.
Незважаючи на те, що для церкви Бога правосуддя не було проблемою перевернути все Королівство Дамбрат, якщо б вона мобілізувала всі свої сили, то це була справа в тому, щоб сила церков були розкидані по всьому континенту. Він не міг контролювати все Королівство Дамбрат.
Крім того, для людського королівства ситуації, коли церква перевершувала короля по владі були табу. Успіх лише викличе більше проблем, ніж принесе користь.
Інші церкви також жадібно дивилися на них, як на тигрів, які вистежували свою жертву. Вони не дозволили б церкві правосуддю стати наймогутнішою групою.
— Невже ми дозволимо цьому благородному уникнути покарання? — очі Лорента налились кров'ю.
— Звичайно, що ні! Заява королівства відображає марнославство Його Величності, і ми звичайно не можемо його скинути. Ми більше не можемо звинувачувати Лейліна в піратстві, але ми зможемо довести його причетність до інших злочинів... — Священик був дуже досвідченим у цьому аспекті. Зрештою, це був не перший раз, коли благородна сім’я чинила подібні речі.
Але ми не можемо нічого проти нього зробити. Для початку займемося іншими місіями!
— Ні, я хочу залишитися тут і не зроблю з цього жодного кроку, поки він не визнає свої злочини! — Уперто сказав паладин. Він був упертою людиною, і як тільки прийняв рішення, його вже не можна було переконати.
Священик міг тільки безпорадно зітхнув, дивлячись на це.
...
Розкішна карета повільно зупинилася на узбіччі дороги.
— Сюди. Обережно, слизько! — Виконт Данiель був одягнений в екстравагантний костюм. Він виліз з карети, а за ним - Ялані та її сестра Гера.
Дві сестри, однак, були одягнені в гарні вбрання і видавалися дуже милою та чарівною. Ялани були червоні, коли бачили Деніела, а її обличчя сяяло від радості. Ця молода дівчина була лише чотирнадцять років, але вона вже втратила свою незрілість і стала зрілою та спокушеною жінкою.
Гера таргувала на неодружену пару перед собою і могла тільки безпорадно вдихати. Вона була такою проникливою, але не помітила змін в тілі своєї сестри...
« Даніель надто нетерпелива, і Ялани... Ах ... Як вона могла дозволити Деніелу так легко до неї дістатися? У них навіть не було весілля..." - Гера зітхнув і в цей момент згадала, як Деніел дивився на неї.
Його погляд здавався агресивним і був сповнений дикості, змішаної з насиллям. Ніби вона обличчям до обличчя зустрілася з вовком.
Гера бачила багато таких поглядів, але жоден з них не давав їй такого сильного тиску; це було трагічним - щоб повністю і цілковито покладатися на когось іншого!
Якби не Деніелова схильність до дурощів, то Гера вже давно була б використаною для нього.
Її туга несподівано захолола.
"Рафінія і ... Лей, цікаво, як у них справи?» - Гера дуже полюбила маленьку Рафінію і найманець на ім'я Лей теж справив на неї глибоке враження. Він був могутнім і таємничим, а його очі були наповнені безпрецедентною чистотою, яка давала їй відчуття спокою.
« Гаразд, Рафінія, навіть той хлопець Лей, відкинув мої добрі наміри!». Але через секунду образа закралася в її серце.
- Мадам! — Доречний шанобливо вклонився і підтримав Ґеру, коли вона виходила з карети, передавши їй хустинку, прикрашений вишуканою вишивкою.
- Дуже дякую! — Гера граційно прийняла його і раптом відчула себе набагато краще.
« Ти можеш бути найманцем на решту життя, Лей! Одного разу, коли ти постарієш, то можеш пожаліти про те, що відмовився від моєї пропозиції розмовляти зі своїми онуками...». Гера сильно зшила хустинок. Тільки тепер вона нарешті зрозуміла, чому на неї справив таке глибоке враження.
— Ялані, людина, яку ми збираємося відвідати, - віконт ... Ні, зачекай. Можливо, тепер я повинен звертатися до нього, як до Маркіса Золотих Tорнблоссів ... Цей маркс щойно успадкував свій титул і великий шматок землі на материку ...."
Гера помітила, що він занадто загнав і не заздрив йому.
Правда, заздрість! Це були величезні території і титули марки, - про речі, які Даніелю могли тільки снитися, навіть якщо б він працював решту свого життя!
Поспілкувавшись з ним і поспостерігавши за ним якийсь час, Гера могла приблизно сказати, що Віконт Тім насправді не був таким багатим, як їм здавалося. Зрештою, життя в імперській столиці було дуже цінним.
Даніель був ще строгим керівництвом попереду:
— Ялані, пам'ятай про свої манери. Зрештою, він чоловік з царської родини і має високі вимоги до етикету...
- Також... Гера! — Дэниел раптово зупинився і обернувся, що змусило Геру врізатися у нього.
— Я... Мені дуже шкода! — Гера трохи почервоніла, вибачившись.
— Все в порядке... — Даніель злегка сп’янів, побачивши зріле й гарне обличчя Гери, але швидко згадався.
- Суть в тому, що Маркіз Тім ще дуже молодий і він ніколи не був офіційно заручений. Ти знаєш, що це означає? — Даніель подивився Гере в очі.
- Може бути ... « Гера відчула холод у серці, але на диво не відмовлялася. Стати дружиною марказа - просто мрія, про яку вона ніколи раніше не сміла і думати.
Хоча конкуренція за місце його фактичної дружини повинна бути жорстокою, якщо б вона могла вступити з ним хоч у якісь відносини, це було би великою допомогою для її маленької родини.
« Боюся, Деніел думає так само. Він хоче за допомогою мене опинитися у Маркіза Тіма на хорошому рахунку, і навіть піти далі, заручившись його підтримкою...» - Гера була досить худлива. Вона раптом обернулася, щоб подивитись на свою молодшу сестру, яка тягнула Деніела за руку. Вона теж була одягнена в свою кращу одяг, і обличчя її було повно зарозумілість і пильність, точно так само, як коли вона обіймала свою улюблену ляльку у дитинстві.
« Може, я відійму їй милість чоловіка? Яка наївна дівчинка ... Я їй не ворог..." - сестер об'єднували схожі риси обличчя, і вони обидві були дворянками, який викликали інтерес у чоловіків.
"Надеюсь, Деніел не стане цього робити, інакше ..."
Гера тужила, але могла лише змусити себе посміхнутись:
— Будьте впевнені, зять, я знаю, що робити.
Чудово! — Даніель продовжував йти вперед, заспокоївшись.
Справді, Маркіза Золотих Торнблассів була більш грандіозною ніж їхня власна. За їхніми словами, це була лише тимчасова резиденція Ісуса. Але вхід до його дому вже давно був забитий каретами, майже всі з яких належали дворикам. Боротьба за титул і землі Балтійського Архіпелаґа тільки недавно закінчилась. Звичайно, ті люди були спостережливими і прибули сюди, щоб висловити свою добру волю. Вони навіть хотіли отримати частку прибутку від зовнішньої торгівлі. Насправді, Деніел був одним з них.
Віконт Деніел явно не думав, що будинок маркиза буде переповнений іменами гостями. Гере та Ялані лишалися тільки разом з Вікінта до крихітної вітальні і далі чекати.
Через кілька годин Ялані вже встигала незліченну кількість людей, щоб отримати відповіді на свої запитання. У цей момент в вітальню увійшов молодий двірянин.
— Дэниэл, друг мой! — Він сердечно обійняв Деніела і швидко подивився на Гере та її сестру. Слова його обличчя змусило серце Гери заміряти. — Це ті найкращі сестри з благородної сім’ї, про які ти згадував? Вони здаються дуже гарними!
Тім потер руки. Насправді, з тих пір як стався цей інцидент, в його серці палав демонічний вогонь, який прагнув звільнення. Деніел не був навіть людиною, яка мала хоч якусь владу. Але через те, що у нього була така симпатична наречена і невістка, Тім міг би розглянути його прохання ...
Здавалося, що його очі заспівали. Ялані смикала свого нареченого за руку. Але щира усмішка на обличчі Деніела, яку Ялані ніколи раніше не бачила, змусила його здатися їй чужою.
Лейлін блукав навколо особняка Маркіза Тіма, склавши руки за спиною.
Насправді, цей маєток повністю належав йому. Лейлін перебрався в це місце, щоб створити для сторонніх ілюзію, ніби вони з Тімом були близькі, як кровопролитні брати.
Врешті-решт, Золоті Торнблоссоми купили це місце спеціально для зупинок у Імперській столиці. Його околиці та всі інші умови були набагато кращими, ніж в готелях.
Тім був наляканий дотепними трюками Лейліна. Після того як Лейлін зацікавився цим місцем, він негайно передав йому документи і переписав на нього усе майно. Таким чином, по суті цей палац повністю належав йому.
Лейлін думав про те, що йому все-таки доведеться залишитися в імперській столиці ще на деякий час, щоб навчатися у Гільдії Волшебників. До того ж його сім’я мала місце в столиці, де вони могли б зупинятися. Тому він погодився і не дбав про ввічливість.
« Легше використовувати в зовнішніх морях Тіма, ніж позаземного. Наші сімейні бізнеси мають стільки можливостей для співпраці..."
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv