Глава 130 – Конна упряж.
У Книзі про Великого Змі сказано, що люди можуть отримати менше характеристик заклинача. Якщо будь-який показник мети виявиться вище власного заклинача, сила проклять буде зменшена більш ніж наполовину.
Лейлін дізнався, що коли прокляття закінчиться, заклинач зіткнеться з гнівом мстивого духу, викликаного в процесі. Це було просто смішно! З такою кількістю обмежень і можливістю атакувати тільки цілі з низькими характеристиками в будь - якому випадку доводилось стикатися із гнівом мстивих духів! На думку Лейліна, таке прокляття було не дуже корисним. Однак Фейл підходив саме тоді, коли вимагав такого прокляття. Він тільки нещодавно просунувся найпростішим способом. Його характеристики були нижче, ніж у Лейліна. Більш того, він вже забрав зразок його запаху, коли раніше розмовляв з Бікі. З різних причин Фейл став першою жертвою Лейліна під час практики проклять.
Лейлін висихнув пил зі свого тіла: « Я завжди відчував, що з цим прокляттям щось не так. У майбутньому мені потрібно поріжеться з ним. Однак, коли Великий Маґ - Серхольма зникає на південному узбережжі, люди можуть розпізнати таке прокляте створіння ледь живі, не кажучи вже про те, щоб знайти заклинача такого прокляття. Неважливо як, але сім'я Квітка Редбуда ніяк не зможе відстежити мене ...." Якщо Лейлін міг уникнути таких неприємностей і видалити всі свої сліди, то він так і робив.
Коли завдання було завершено, Лейлін залишив Об'єднане Королівство.
...
У Герцогстві Ілла, на широкої дорозі, безперервно прискорився чорний кінський екіпаж.
Дерев’яні колеса, оцинковані залізом, шумно скрипіли. Оскільки екіпажі не мали механізмів, що поглинаються в ньому, то карета постійно піднімалась і опускалась, отже для пасажирів у карети була небезпечною.
Здається, що ці карети орендували пасажири різних класів. Усередині сиділи білий старий зі своєю онукою, розпусні жінки і навіть торговці.
Серед них сидів молодий в чорних одягах. Хлопчик мав блискуче чорне волосся. На його гарному обличчі зяла сяюча усмішка. Цим юнаком був Лейлін. Убивши Фейла за допомогою проклять, Лейлін був звільнений від інших справ, тому він відразу покинув Об'єднане Королівство. Незважаючи на те, що Місячні місячні Рабини Цітри були досить небезпечними для послухників, Лейлін, який був Чорнкничем і вищим від звичайних офіційних магів 1 ранги, ставився до них як до прогулянок за їхнім задньому садком. Він їхав по місцях, де можна було вільно пересуватися.
Зрештою, прибувши в Герцогство Ілан, Лейлін розслабився.
Оскільки Академія Костей безодні і Хіжина Мудреця Ґотема підписали мирну угоду, у цьому місці панувала спокій. Але навіть мирні держави не могли зупинити поширення ворожості. У цій області гуляли чутки про те, що обидва королівства знову хочуть вступити в війну. До магів з іншого королівства ставилися жорстоко. Як тільки вони вступали на чужу територію, їх одразу почали полювати.
Переживши великі неприємності, Лейлін почав почуватися спокійніше. Він відмовився від варіанта подорожей самотужки, наче самотній вовк. Натомість він використовував мирні шляхи під час своєї подорожі.
Оскільки Лейлін не погодився приєднатися до Академії Костей Бездні, просуваючись до мага 1 ранга, він не був пов'язаний жодними обмеженнями. Але він все ще перебував у небезпечному положенні. Як зрадник Костей Бездні, а також Гіжіна Мудреця Ґотема Лейлін на їхній території повинні були діяти обережно. Він міг спокійно подорожувати, бо був у суспільстві звичайних людей. Не було жодної нагоди подорожувати з плебоями у досить поганих умовах. Хмурість піднялася на обличчі Лейліна щоразу, коли він відчував сухий запах від возів.
Якби існував альтернативний спосіб для подорожі, він би давно вийшов з неї. Серед усіх своїх поганих вражень Лейлін помітив, що напроти нього сиділа дівчинка в рожевих одежах і він усміхнувся їй. Дівчина-підліток мала пару сапфірових очей і молочно-білої шкіри. Вона помітила, що Лейлін посміхнувся їй і лагідно усміхнулася. Дідусь маленької дівчинки, який сидить поруч з нею, помітив це і притягнув її до себе. Він щось прошепотів на вухо дівчинці, і та поспішно спробувала уникнути уваги Лейліна. Хоча було важко почути, що саме він їй сказав, але швидше за все він попереджав її про зовнішню небезпеку. Після цього дідусь погрожував подивитися в очі Лейліна. Не піддаючись погляду дідуся, Лейлін посміхнувся. Він відчув, що дівчина йому знайома. Хоча їй було приблизно 12 або 13 років, вона вже випускала трохи запахів, що змушує багатьох пасажирів дивитися на неї. Навіть Лейлін був зачарований цією дівчинкою.
Поспостерігавши за нею деякий час, він дійшов висновку, що в її тілі прихована якась родоводи Чернекника. Сили Чорнкнижників походили від їхніх власних родоводів. У крові їхніх нащадків також можна було б побачити сліди родоводів. Але все було важче виявити таку силу. Наприклад, генеалогічні лінії цієї дівчинки вже були дуже тонко виражені. Крім того, від неї не поширювалося енергетичних хвиль. Вона була простою людиною, навіть не послушницею. Крім того, чим довше жило молоде покоління людей Чорнокнижників, тим більше послаблювався їхній родовід і перетворював магів у звичайних. Однак у другому чи третьому покоління все ще зустрічались люди з хорошими спадковими генеалогами. Отже, Чернекники часто розмножувалися для того, щоб створити власну сім’ю. Наприклад, Лейлін став першим поколінням генеалогії. Якщо у нього будуть нащадки, то з’являться генеалогічні родоводи Кемоінської Змії!
Такий хід речей був схожий на спадщину звичайних сім'ї магів, але трохи відрізнявся. А головне, маги хотіли передати свої здібності душі, оскільки в кожному поколінні могли народжуватися звичайні діти без магічних здібностей. Крім того, хоча Чернекники й Маґі шанобливо ставилися до родоводів, Маги не противилися перетягнути свіжу кров і поліпшити гени в їхніх сім’ях, які іноді навіть могли перевищувати гена своїх власних предків! Але Чернекники відрізнялися. Вони поклонялися чистості родоводів, і тому захищали чистоту крові через шлюби між родичами. Отже, якщо чужинець приєднався до їхньої сім’ї, то не лише збільшував густість свого роду, але й забруднював їхній родовід.
Крім того, нащадки чернеток - генеалогів не могли прорватися до офіційних магів, якщо вони не знайшли високорівного методу медитації для їхнього родоводу. За нормальних обставин такі речі передавалися від першого покоління. Однак коли кількість родових ліній зменшилась, або ж вона припинилася завдяки високорівній технології медитації, то найчастіше сім’я Чорнкнижників занепадала. Коли сім’ї Маґів занепали, вони ще мали можливість повернути свою силу своїм нащадкам. Однак сім’ї Чернекнижників не могли так вчинити.
На центральному континенті було три ходи мислення. Сім'ї складалися з тих, хто вважав високорівні технології медитації, людей, які вважали генеалогічні чи якісь інші елементи магистерії. У цьому і було три основні уявлення на континенті. Ця інформація прийшла до Лейліна з книжки про Великого Зму, написана Великим Магом Серхольмом. За деякими даними, він жив на центральному континенті і з невідомих причин вирушив у південне узбережжя.
Оскільки Лейлін був « чорнокнижником » 1 ранга, то він дуже чутливий до родоводів. На тілі дідуся дівчинки він не зміг знайти жодних родоводів. Тому стало очевидно, що він не був біологічним родичем цієї дівчинки. Але цей старий не був звичайною людиною. Лейлін знайшов сліди енергетичних хвиль, які походили від його тіла. І судячи з їх могутності, він був послушником 2 рівня. Лейлін також зацікавився такими словами: « Цікаво. Дворецкий? Чи удочеріння?» Лейлін посміхнувся і продовжив думати. Можливо, дівчинка не користувалася високорівними технологіями медитації. Однак, будучи потомком іншого Чорнокнижника, перед очима Лейліна весь час малював зразок того, звідки йому варто черпати свою силу родоводом. Більше того, він хотів спробувати і подивитися, чи зможе він витягнути сутність крові з цієї дівчинки та очистити її для отримання ще одного генеалогічного походження стародавньої істоти.
Великий Каньйон Марґарет був місцем призначення вагонів, що збігалося з планами Лейліна. Тому він не міг думати про подорож самотужки. Що стосується білородого старого коло маленької дівчинки, він часто бачив, як Лейлін помацував його онуку, і навіть його усмішка, наче би наповнювалася злими намірами. Тому природно, що вираз обличчя не був приємний. Однак він не знав, хто є Лейлін насправді, розглядаючи його як звичайну людину. Після просування Лейлін витратив досить багато часу і зусиль, щоб І.І. Чіп оптимізував його здібності за приховуванням аури. Ефект став кращим, ніж раніше. Хоча в нього не було джерел інформації від офіційного мага, Лейлін знав, що цей старий не міг розпізнати його ауру. Зараз він ще не визначився, що буде робити з цією маленькою дівчинкою. Чи повинен він викрасти її і безпосередньо витягти кров? Чи, може, провести деякі експерименти і поспостерігати за ними? Зрештою він не знав, чи родина Чернекджі підтримувала цю дівчинку. Хоча ймовірність була велика. Лейлін не хотів ризикувати. Але він думав, що невдовзі зможе розгадати цю загадку! Вуглянки губ Лейліна вигиналися.
Через стільки днів спостережень він зрозумів, що старий в основному хмурився, ніби на його розум постійно, щось давило. Більше того, з кожним днем він ставав все більш нетерплячим. Він неодноразово просив екіпажу швидше рухатися. Він навіть планував покинути віз, коли відмова була від нього. Здавалося, ніби він згадував про щось, безпорадно заспокоївся і продовжував їхати в возі.
« Похоже, що ця поїздка не буде занадто нудною» — подумав Лейлін.
Лейлін раніше був просто послушником, тому він не хотів отримати неприємності. Якби він ще не просунувся да Чорнкнижника 1 ранга, він безсумнівно був би першим, хто покинув би візку, зустрівши такого послушника, який, здавалося, від чогось квапився. Але тепер все змінилося. На південному узбережжі Магі 1 ранга мала величезну силу. Нині Лейлін став набагато сильнішим, ніж новоприбулих магів.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv