Розділ 16 Чорнобильські острови
- Не турбуйся про них. У них максимальний потенціал на рівні третього класу! - Сказав Рейнор з презирством.
- Так! Це так! Значно важливіше за свої власні здібності. - погодився Лейлін.
Уся група послушників виглядала досить мовчазною під час збору своїх груп.
Серед послушників, Джейдон мав чудові здібності, тому міг дозволити собі незалежність, але Лейлін був не так щедро обдарований, тож він мусив приєднатися до групи. Він вирішив приєднатися до групи Калівейра, що зумовило йому більше можливостей у майбутньому.
- Ха-ха! Ласкаво просимо! Приєднуйтесь до нашої групи, так вона стане стабільнішою і одного дня ми заставимо цього чоловіка пожаліти, - сказав Клівер трохи стиснувши зуби.
Після обіду деякі хлопці вирішили зустрітися з ними.
- Бейрут, що ти мав на увазі раніше, коли ви щось сказали про інший континент? -Любезно запитав Лейлін.
- Це... Ти ж повинен знати! Наш континент, на якому ми всі народилися, для зовнішнього світу досить малий. Він відомий як Чорнобильські острови.
- На острові? За його уявленням за останні півроку він міг впевнено сказати, що цей континент не поступався в розмірах Євразійського материка з минулого світу, але виявляється, ніби це був лише острів!
- Ой, извини! Географія моя слабка тема, - сказав Лейлін. Навіть його репетитор був просто в люті від його знань.
По правді кажучи, Фальєр не мав слави за свої історії і тому вона зовсім не могла тиснутися з сильними родинами в палаці. Тому в дітей таких сімей бракувало знань.
- Ха-ха... - Почувши Лейліна, Бейрут розсміявся. - Моя теж! Я змусив п'ять учителів етикету вити від безсилої люті! Зрештою, мій батько навіть запропонував місячну оплату, але не було жодної угоди. Перед від’їздом тато розповів мені про це. Але давай повернемося до минулої теми. Ми знаходимося на Чорнобильських островах, але зовнішній світ придумав їм іншу назву - Безплідні острови.
- Безплідні? Тут досить багато людей... Так що, можливо, це пов'язано з браком будь-яких ресурсів? — висунув припущення Лейлін.
- Так! У зв'язку з якимись особливими умовами, розташуванням або ще чимось, ця земля не здатна породити те, що потрібно Магам. Саме тому, крім кількох Магів і Помічників тут в усамітненні, на нашому острові не так вже й часто можна зустріти Маґів.
- Ах, ось воно що ... - кивнув головою Лейлін.
Нам потрібно перетнути моря і океани, щоб досягти цього континенту. На цьому континенті є багато різних лабораторій та академій.
- Вот. І саме тому ми маємо поїхати на інший континент. Я чув, що крім різноманітних ресурсів, які необхідні магам, там є всілякі секретні лабораторії, безліч Академій, котрі обмінюються знаннями один з одним. Магі - це не просто гарна легенда. - Очі Бейрута заблудлі від очікування. І хоча вони й досі рідкість, у них їх можна зустріти набагато частіше!
- Ось значить як... А як називається цей континент? - Поцікавився Лейлін.
- Я не знаю! - Похитав головою Бейрут. Цей континент такий величезний, що у нього ніколи не було жодної назви. Те місце, куди ми їдемо, — це південні прибережні райони. Але навіть самі лише прибережні райони в кілька разів більші від острова, на якому ми живемо!
- Втягнув повітря Лейлін.
- Світ справді величезний. Чим вище ти стоїш тим більше бачиш - це слова одного барда, мені воно дуже подобається.
- Ну що ж, мені знадобиться час щоб перетравити всю інформацію. - Сказав Лейлін і попрощався з Бейрутом, повертаючись у свою хатину.
На дерев’яному двері була жовта металева табличка з номером 9, яка мала досить іржавий вигляд.
Відчинивши двері, він миттєво відчув запах воні і гнили, тому Лейлін неконтрольовано двічі чхнув.
Схоже, це звичайна хатина, точка збору, тому оточення досить проста, крім ліжка і стільця в будиночку не було майже нічого.
Лейлін знайшов шматок тканини, протер стілець і сів на нього.
Скрип! Скрип!
Скрипів дерев'яний стілець Лейлін занепокоївся, що він зараз розвалиться на дрібні щіпки.
- Добре, що я тут всього на одну ніч...
Лейлін похлопався від пилу і вийшов з хатини. Він планував зустрітися з Джорджем та іншими людьми, щоб розповісти про свій вибір академії, аби у майбутньому підтримувати зв’язок між собою.
« Башня Персня Слонової Кістки... Начебто тут...» - Лейлін підійшов до задньої частини ученого містечка і зупинив дівчину з того табору.
- Привіт, Ліза! Ти не бачила Джорджа?
У Лізи були руде волосся, і можна було бачити, що вона дозріла дуже рано, її тіло було прикрашено красивими вигинами.
- Лей... Лейлін! - почервоніла Ліза. У неї було добре враження про Лейліна, який кілька разів допомагав їй та іншим під час подорожі.
Джордж у 13 кімнаті, я покличу його!
Аромат її духів змусив серце Лейліна здригнутися.
- Лейлін! - Його розбещені думки скоро були перервані радісним криком!
Джордж перевдягався після прийняття ванни, зголив вуса, його вигляд був достатньо свіжим.
- Ну що, ти визначився зі своєю академією? - Голосно сказав Джордж і поплескав Лейліна по плечу.
- Так, я зробив свій вибір на користь Боголенської Академії Кості Бездні, - сказав Лейлін.
- Академія Кісти Бездні.... Хм, - торкнувся підборіддя Джордж. - Я чув від багатьох старих приятельок, здається ця Академія спеціалізується на магії елемента темряви. Я сподіваюся, ти не будеш мочитися в штани якщо будеш натикатися на скелети у нічну пору!
- Жінки? - Похитав головою Лейлін ... І подумав про здатність спокуси Джорджа.
Хе-хе ... так сталося, що в процесі тесту на виявлення здібностей я зустрів дальню родичку. Це моя старша двоюрідна сестра. - розсміявся Джордж самовдоволено.
- Що стосується скелетів, так ось, я їх не тільки вночі спостерігаю! - Сумно розсміявся Лейлін...
- Незалежно від того, де ти будеш, давай підтримувати зв'язок один з одним. - Серйозно сказав Джордж. Навіть трохи змінившись в обличчі.
- Так! Будемо тримати один одного в курсі! - кивнув Лейлін.
- Так! Ти знаєш, де зараз знаходиться Бессіта?
- Бессіта?
Після нападу лютих вовків про Бессіту нічого не відомо. Але начебто вона пережила їхній напад і перебуває в безпеці.
- Так! Я чув від своїх товаришів, що зараз вона в Академії Болотистого Саду, так як її здібності були не надто великі. І вона стала послушницею другого класу.
- А, ну зрозуміло! Дякую! - Сказав Лейлін. Він був не дуже зацікавлений у справах цієї дівчини.
Навіть якщо вона була його колишня. Лейлін дійсно захоплювався нею. Правда вона була зовсім дитиною.
- Лейлін, що з тобою? Ти ж жалієш, що вона більше не твоя? - Джордж знову повернувся до цього питання.
- Забирайся звідси!
Ще через одну годину небо зовсім темніло. Лейлін був у таборі Академії Кості Бездни і насолоджувався вечерею, яка дала йому послушники. Цього разу обід був розкішний, а оскільки вони вже завтра від’їжджали, то й на порції розщедрилися.
Різні фруктові соки, вино, ароматний шашлик з куриці, рибний соус, трюфелі, фрукти, салати - все це пустило в черевця Лейліна, який нормально не їв відтоді, як потрапив у степ.
Послухники їли і пили протягом кількох годин. Лейлін випадково окинув приміщення і побачив у кутку Доротті та Джейдона.
- Да... Послуховник п'ятого класу, це дійсно чудово.
Тим часом Бейрут недбало відірвав від курячої ляжки великий шматок і почав пережовувати.
- З того моменту, як прибув Джейдон, Доротті вже кілька разів розмовляв з ним. Цікаво, про що вони розмовляють.
- Для послушників здатність великою мірою залежить від можливого прогресу, тому дії Дорроті цілком нормальні. Бейрут, їж свою курочку.
- Хоча здатність має значення для правдивого Маґа, але осмислення інформації є більш важливим. - Додав третій послушник.
Хоча це й була правда, настрій у групі все одно впав, коли вони дивилися на те, як Джейдан розмовляє з професором. Вони мовчки доїли свої порції делікатесів, зовсім втративши апетит.
- Ха-ха... Гурича... Що сталося? Що було далі?
Гурича сидів на чолі іншої групи, з нижчими здібностями, і розповідав якусь історію.
Він був досить красномовним і з почуттям гумору. Нісса і Додорія дуже сміялися з його жартів, використовуючи свої животики. Вони були наче дві щасливі пташки.
Порівняно з ними, ця сторона була дуже тихою. Вони сиділи і слухали, а Калівер був надто гордий.
Коли Лейлін побачив усе це, то мало не розсміявся.
"В кінцевому підсумку, це просто кучка дітей!!"
Після вечері всі тихо розібралися по своїх домах.
Після вологого прибирання кімната виглядала досить чистою.
Лейлін лежав на ліжку, навіть не роздягнувшись і задумливо дивився у стелю.
- Я нарешті вступив до Академії... Як же це важливо для мене. Нарешті прийшов час чарівникам відкрити для мене свої таємниці і двері на шляху відновлення одним і ним!
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv