Острів із печерою...
З-за кущів долинали приглушені стогони. Острів огортала мертва тиша, тому важке дихання, що раз у раз змінювало ритм, виразно виділялося на її тлі.
Одяг лежав розкиданий по землі. Біла спідня білизна, яка якимось чином опинилась на невеликій гілці, погойдувалась на вітрі.
Поки навколо розносились стогони, з печери раптом пролунав пронизливий вереск — та поки звук дістався виходу, він устиг стишитися до ледь чутного.
Кущі, де сплелися два тіла, лежали на певній відстані від печери. Хоч якими б розкутими вони не були, товариші по команді не мали побачити їхніх пестощів, щойно вийшовши з печери, а тримаючись подалі, завжди можна було виправдатись розвідкою околиць острова.
Верески в печері тривали кілька хвилин, перш ніж змінилися слабкими стогонами агонії...
За мить світлова куля-сигнал відбилась від землі й упала біля входу до печери.
Та чиясь голова саме була занурена між двома "горами", і насолоду, яку він при цьому відчував, годі описати словами. Помітити важливий сигнал зовні він фізично не міг.
Зрештою сигнал згас — уже само по собі дивом було те, що магічна ракета взагалі зуміла вирватися з печери.
Із глибини лунали різні звуки, серед них — глухі хрипи. Та невдовзі там запала мертва тиша...
Люди в кущах теж "билися" донесхочу і нарешті зупинились перевести подих.
— Ти не чув якогось звуку з печери? — винувато запитала Лі Юймей.
— Нічого я не чув, годі накручувати себе, — почав одягатись Лу Чжо.
— А чого ти тоді досі тут копирсаєшся?! — обурилась вона.
— Хіба сама не стогнала так само солодко? Ти ж теж там тонула! — хтиво вишкірився Лу Чжо.
Двоє швидко привели себе до ладу й повернулись до печери.
Лу Чжо, досвідчений Просунутий маг, мигцем глянув на вхід і одразу помітив слабкі сліди опіків на камінні.
Це світло використовували не для атаки, а як сигнал прохання про підкріплення!
Лі Юймей саме збиралась щось сказати, коли Лу Чжо приклав палець до губ, наказуючи мовчати.
Він почув повільні кроки, що наближались із непроглядно-чорної печери.
Наказавши Лі Юймей сховатись у безпечному місці, він не зводив очей із входу. За хвилину з темряви повільно виринула чорна постать — чоловік шкутильгав, здавалося, поранений.
Придивившись уважніше, Лу Чжо зрозумів: це лідер Мисливської Групи Цанцзінь, Лань Цзінь!
— Що сталося? — насупився Лу Чжо.
— Ти ще смієш питати?! — оскаженів Лань Цзінь. Очі його ніби вивергали полум'я.
— А що я зробив? — удав Лу Чжо, ніби гадки не має, про що йдеться.
— Ми чітко послали сигнал про допомогу! Чому ви не прийшли нас рятувати? Мої брати... вони... вони... — очі Лань Цзіня наповнились гнівом і сльозами.
На їхню команду напали. Розгледіти нападників чітко не вдалося. Шансів не було — їх затягли вглиб печери, наче здобич. Лань Цзінь чув верески товаришів, чув, як їхню плоть розривали на шматки, і глухі хрипи, коли горлянки заливала свіжа кров!
— Ми не отримували жодного сигналу! — миттю збрехав Лу Чжо.
Насправді він і сам був трохи здивований — не очікував, що в печері мешкають такі жахливі монстри. А найголовніше — Мисливська Група Цанцзінь була досить сильною, та вижив лише лідер. Це красномовно свідчило, наскільки небезпечними були ті істоти!
Він відчував полегшення, що сам не поліз у ту печеру.
Лань Цзінь указав на сліди опіків на камінні й вилаявся:
— Думаєш, я ідіот? Сліди ж прямо тут! Лу Чжо, ми поважали тебе, бо ти Майстер-Мисливець. Я б ще зрозумів, якби ти ставився до нас, як до гарматного м'яса, — зрештою, ти тут лідер. Але як ти посмів не прийти на допомогу, коли ми були за крок від смерті?!..
— А до чого тут я? Ваша команда не встигла втекти, коли зрозуміла, що справи кепські. Я просто оглядав околиці. Сигнал помітив щойно, а коли зібрався зайти й вас рятувати — було вже пізно. Хіба ви не Просунуті Мисливці? Як можна бути такими необережними?! — безсоромно відрізав Лу Чжо.
Лань Цзінь аж затрусився від люті, почувши таке. Краєм ока він помітив Лі Юймей, що стояла осторонь.
Раптом його обличчя перекосилося — щось він таки помітив.
— Покидьок, справжній покидьок! Мої хлопці й я ризикували життям заради тебе, а ти з цією повією... ви двоє злягалися тут, як хтиві пси! Я вам цього не пробачу, ніколи! Лу Чжо, клянуся, я подам скаргу, домагатимусь справедливості для своїх братів, навіть якщо це коштуватиме мені всього, що маю. Ви двоє — просто гнилий мотлох! — заволав Лань Цзінь, наче збожеволів.
Лі Юймей і Лу Чжо остовпіли. Як він здогадався, чим вони тут займались?
Лу Чжо глянув на Лі Юймей і помітив: ця дурепа неправильно застібнула ґудзики між грудьми та животом. Було очевидно, що зовсім недавно вона знімала сорочку!
Лань Цзінь чітко пам'ятав, як хлопці обговорювали фігуру Лі Юймей перед тим, як зайти до печери, — тоді й сам крадькома зиркнув на неї, і запам'ятав, що всі ґудзики були застібнуті правильно.
А тепер вони явно стояли не на своїх місцях. Одного уважного погляду вистачило, щоб зрозуміти, чим ці двоє займались!
Не дивно, що Лу Чжо не відреагував на сигнал — у той час він був надто зайнятий, лежачи на животі цієї жінки!
Їхня група наважилась увійти до печери попри всю небезпеку лише тому, що вірила: Тризірковий Майстер-Мисливець прикриє їхні тили. Зазвичай вони б ніколи так не ризикували життям, — а виявилося, що Тризірковому Майстру було абсолютно начхати на їхню безпеку!
Гірший за будь-якого покидька, серйозно!
Лань Цзінь мало не втратив контроль, готовий битися з Лу Чжо на смерть, та розумів: нічим хорошим це не скінчиться, проти нього шансів немає. Треба було доповісти Семизірковому Майстру-Мисливцю й дати Мисливському Трибуналу здійснити правосуддя!
— Лань Цзінь, годі цих хворих фантазій. Ми просто досліджували острів, потім почули якийсь шум з іншого боку, — тон Лу Чжо змінився, щойно він зрозумів, що його викрито: тепер він говорив приязно, намагаючись переконати Лань Цзіня.
— Забирайся звідси! — Лань Цзінь потягнув своє поранене тіло геть від печери. Рішення він уже ухвалив — заприсягся, що змусить Лу Чжо заплатити за смерть своїх людей!
Лань Цзінь попрямував геть з острова. Лі Юймей нервово проводжала його поглядом.
— Що тепер? Що нам робити? Нам кінець, якщо Семизірковий Майстер чи Мисливська Спілка дізнаються, що ми накоїли! — Лі Юймей охопила паніка, вона раз у раз кружляла навколо Лу Чжо.
— Пф, сам напросився! — з хижим блиском в очах холодно розреготався Лу Чжо.
Раптом він перетворився на чорний туман і безшумно підкрався до Лань Цзіня.
Чорний туман огорнув чоловіка. Отрута стрімко проникла в його тіло крізь ніс, горло й вуха.
— Що... що ти робиш?! — вигукнув Лань Цзінь, розгледівши крізь імлу розмитий силует.
— Твої брати мертві, тобі, мабуть, самотньо бути єдиним, хто вижив. Складеш їм компанію! — холодно кинув Лу Чжо.
— Лу Чжо, ти...
Лань Цзінь був приголомшений. До цієї зустрічі він поважав Лу Чжо як Тризіркового Майстра-Мисливця — був певен, що людина такого рангу свято дотримується мисливської етики!
Проте щойно він побачив найтемніший бік цього Майстра. У пориві гніву вирішив розкрити його злочин.
На жаль, він недооцінив зіпсовану натуру Лу Чжо. Той був готовий на все заради власної вигоди — навіть на вбивство товаришів по команді!
Вбивство членів своєї команди вважалося найтяжчим злочином для мисливців, абсолютно непрощенним. Лань Цзінь ніяк не сподівався, що людина такого статусу здатна на подібне.
Отруйний туман заповнив йому горло. Голос почав зникати, очі широко розплющилися — він досі не міг повірити у свою жахливу долю.
Лань Цзінь повільно осів на землю, тіло виділяло чорний отруйний слиз. Він загинув жахливою смертю.
Обличчя Лі Юймей стало мертвотно-блідим, коли вона побачила, що сталося.
— Ти... ти справді його вбив? — стурбовано спитала вона.
— Він збирався все зруйнувати. Не можна було дозволити йому піти. Пф, у наш час надто багато ідіотів — наївно вірять, ніби закони їх захистять, хоча більшість життя проводять у дикій природі! Так робили чимало високорангових мисливців. Як гадаєш, звідки в них левова частка всіх винагород? — зневажливо відповів Лу Чжо.
Мисливський загін зазвичай нараховував близько семи осіб. Очки Внеску, які отримував кожен, ставали мізерними, якщо постійно ділити нагороду порівну!
Коли команда потрапляла в небезпеку й втрачала половину складу, ті, хто вижив, найімовірніше й самі були тяжко поранені. Досить жорстока людина отримувала шанс забрати всю нагороду собі. Мертві тіла в дикій природі демонічні істоти швидко прибирали, а Мисливській Спілці без трупів як доказу було вкрай важко з'ясувати правду — тож єдиний, хто вижив, міг легко перекрутити історію собі на користь!
Лу Чжо вже робив таке раніше. Як би інакше він став Тризірковим Майстром-Мисливцем?
Лань Цзінь був надто наївним. Невже справді вірив, що Лу Чжо відпустить його просто так?
— Скажемо Семизірковому Майстру, що команда Лань Цзіня надто прагнула вислужитися й пішла досліджувати печеру без мого дозволу. Коли ми прибули, було вже надто пізно, — сказав Лу Чжо Лі Юймей.
— О, зрозуміла, — кивнула та, досі не оговтавшись від шоку.
Лу Чжо діяв надзвичайно рішуче. Лі Юймей знала, що праведником він ніколи не був, та ніколи не думала, що він настільки безжальний і жорстокий.
Хоча вона мусила визнати, що у неї теж майнула думка змусити Лань Цзіня замовкнути назавжди — та тривало це лише коротку мить.