— Аву-у~ Аву-у~ — Сніговий Вовк Летючого Струмка радісно завив, почувши, що в Мо Фаня є Есенції Душі рівня Командира.
— А чого ти так розрадівся? Це не для тебе, ти вже на рівні Великого Командира, віддавати їх тобі — марна трата, — вичитав його Мо Фань.
— Аву-у~ — Сніговий Вовк Летючого Струмка видав серію скиглень із ображеним виглядом. На жаль, Мо Фань не розумів жодного слова.
— Маленька Полум'яна Белль, не могла б ти перекласти, що намагається сказати твій Дядько Вовк? — попросив Мо Фань.
— Ї-ї-я-я, ду-ду, ду-ду-ду, ву~ — Маленька Полум'яна Белль мала десятий рівень володіння собачою... тобто вовчою мовою. Вона миттю зрозуміла, що хотів сказати Сніговий Вовк Летючого Струмка, і передала повідомлення Мо Фаню.
Мо Фань міг розуміти Маленьку Полум'яну Белль завдяки Контракту Душі. Він не знав, що саме вона каже, але міг приблизно розтлумачити сенс через зв'язок душ.
— То Старий Вовк каже, що мені не варто використовувати Есенції Душ рівня Командира для вербування нових вовків, а краще віддати їх Гігантським Білим Вовкам, щоб допомогти їм еволюціонувати?
— Лін!~ — кивнула Маленька Полум'яна Белль.
— Аву-у!~ — Сніговий Вовк Летючого Струмка ледь не розплакався від розчулення. Ця маленька крихітка явно розуміла його набагато краще!
— А він має рацію! Якщо я завербую ще більше новеньких, баланс сил у армії може похитнутися. А якщо нові рекрути будуть з інших видів, буде купа проблем, якщо вони відмовляться підкорятися Старому Вовку, — кивнув, погоджуючись, Мо Фань.
Гігантські Білі Вовки завжди були слухняними і вже довго служили йому вірою і правдою. Усі вони перебували на стадії просування рівня Воїна, за крок від рівня Командира, а кілька з них насправді вже були не слабшими за істот рівня Командира. Тож значно розумніше було допомогти їм еволюціонувати, ніж вербувати нових створінь того ж рівня — судячи з їхньої сили, ця еволюція мала пройти без проблем.
— Гаразд, Старий Вовче, іди вибери вісьмох, які готові до еволюції; я перетворю їх на істот рівня Командира! — прийняв рішення Мо Фань.
Гігантські Білі Вовки добре йому служили. Йому подобалося мати під рукою цих простуватих і жорстоких створінь, тож віддати найкраще їм було цілком логічно.
Використання Есенцій Душ для еволюції Гігантських Білих Вовків означало, що він не збільшить ліміт Брами Виклику. Іншими словами, він втрачав шанс отримати додатково вісім істот рівня Воїна, але порівняно з нинішніми розмірами його армії це була крапля в морі. Набагато важливіше було зберегти єдність вовків. Коли такі ветерани, як Великий Вовк, Другий Вовк та Третій Вовк, стануть справжніми створіннями рівня Командира, їхній авторитет у армії буде беззаперечним!
— До речі, Старий Вовче, а ваша база не замала для такої зграї? — Мо Фань помітив, що новим Біломітковим Вовкам просто не вистачило місця в печері. Вони стовпилися зовні, встеливши землю, наче білий килим!
— Аву-у!~ — Сніговий Вовк Летючого Струмка й сам не очікував, що в нього раптом з'явиться стільки нових братів...
— Зробимо так: я не викликатиму вас якийсь час, тож ви можете піти й знайти собі якусь гору, щоб розширити територію! Серйозно, тобі не соромно жити в печері? У тебе має бути принаймні власна гора! Інакше ти просто ганьбиш мене, коли розповідаєш іншим Викликаним Звірам, що служиш мені! — поділився Мо Фань своїм планом зі Старим Вовком.
Старий Вовк знову захвилювався від радості.
Він уже давно планував розширити свою територію, але його зграя була для цього заслабкою. Гори з комфортними умовами і купою ресурсів зазвичай займали могутні звірі. Спроба захопити територію іншого звіра без достатньої сили означала б вірну смерть, але тепер усе змінилося...
Мало того, що його зграя налічувала майже дві сотні вовків, він ще й матиме під своїм проводом додатково вісім Командирів. Раніше неприступні гори тепер були йому під силу!
Сніговий Вовк Летючого Струмка не тямився від захвату, уявляючи, як він стоїть на вершині гори, задерши морду до місяця, що здається на відстані витягнутої руки. Його звабливе виття легко приверне увагу сусідніх вовчиць і водночас нажене страху на норовливих самців! Будь-яка слабша за його зграя коритиметься йому!
Хіба не про це він мріяв, коли, будучи ще Духовним Вовком, ховався в кутку печери і зализував рани?
У гробниці панувала мертва тиша. Відлуння кількох кашлів ще деякий час гуляло камерою.
Чжао Ман'янь розплющив очі. Озирнувшись, він миттю скривився, мов від болю.
Чому, прокидаючись, він не лежить на зручному ліжку в обіймах голих красунь? Якого біса йому доводиться прокидатися в цій клятій гробниці поруч із темнопиким, потворним Шрівом?
Чжао Ман'янь підвівся і пройшовся, щоб розім'яти кістки. Він повністю відновився. Поглянувши на Мо Фаня, він побачив, що той не медитує, а втупився у світло свого Елементу Виклику.
— Мо Фаню, що ти робиш? — з розгубленим виразом спитав Чжао Ман'янь.
— Допомагаю своїм Викликаним Звірам еволюціонувати, — відповів Мо Фань.
— Маленька Полум'яна Белль скоро досягне рівня Правителя? — з цікавістю поцікавився Чжао Ман'янь.
— Це не про неї, — озвався Мо Фань.
— А, то це Сніговий Вовк Летючого Струмка? Ну ти й даєш! Як тобі взагалі вдалося виростити його з Духовного Вовка до нинішнього рівня? Інші викликачі не стали б марнувати стільки ресурсів на одного Викликаного Звіра! — вражено вигукнув Чжао Ман'янь.
— І не про нього теж. Я посилюю Викликаних Звірів зі своєї Хвилі... — пояснив Мо Фань.
— Що? — Чжао Ман'янь аж остовпів.
— Ти ж бачив тих Гігантських Білих Вовків, яких я викликав раніше? Я допомагаю їм еволюціонувати, — розтлумачив Мо Фань.
— Мо Фаню, тобі що, мізки затопило тією Хвилею Катастрофи? — запитав Чжао Ман'янь.
— Ні?
— Трясця, ти що, зовсім з глузду з'їхав? Ти хоч розумієш, наскільки цінні Есенції Душ рівня Командира? Ти серйозно збираєшся витратити їх на купку Викликаних Звірів, що живуть у Вимірі Викликаних Звірів?! — загорлав Чжао Ман'янь.
Він кричав так гучно, що розбудив решту, особливо Саїда. Той увесь цей час слухав їхню розмову.
— Виродку! Ти сучий син! Я тебе вб'ю! — Саїд миттю злетів із котушок.
Мо Фань використав зібрані ним Есенції Душ, щоб посилити звірів, яких він викликає Брамою Виклику?!?!
Як він узагалі сміє так легковажно ставитися до Есенцій Душ?! Він же кров'ю пітнів, щоб їх зібрати!
— Лін!~
Маленька Полум'яна Белль, яка до цього спала на голові Мо Фаня, миттю зістрибнула на землю і спалахнула вогнем, побачивши, що Саїд погрожує її господареві. Вона негайно перевтілилася у свою бойову форму — Полум'яну Белль!
Елегантна і струнка жінка, огорнута полум'ям, випромінювала величну ауру. Полум'яна Белль стала між Мо Фанем і Саїдом, а її полум'я рвонуло в бік Саїда. Він миттю застиг як укопаний і не мав іншого вибору, окрім як проковтнути свій гнів.
Насправді він не зміг би здолати навіть Маленьку Полум'яну Белль, що вже казати про самого Мо Фаня!
— Оскільки ми можемо звідси живими й не вибратися, хіба не краще використати Есенції Душ для посилення нашої міці? — безсоромно заявив Мо Фань.
— Моє марнотратство і близько не стояло з твоїм, навіть на тисячну частку, — безпорадно визнав Чжао Ман'янь.
— Ну що, всі відпочили? — запитав Мо Фань, проігнорувавши його.
Мо Фань уже віддав вісім Есенцій Душ рівня Командира Гігантським Білим Вовкам. Він був переконаний, що їхня еволюція в істот рівня Командира — це лише питання часу. Він дасть їм трохи часу, щоб засвоїти енергію Есенцій Душ, перш ніж підживити їх своєю власною енергією. З огляду на все, їхня еволюція мала пройти успішно.
Мо Фань планував відправити їх у відпустку, щоб вони знайшли собі нову базу, але оскільки на нього явно чекали важкі битви найближчим часом, йому довелося наказати новобранцям поки що облаштуватися поблизу печери. Він дозволить їм завоювати нову гору, щойно завершить свою місію в Піраміді!
— Ми відпочили, але питання в іншому: чи вистачить нам сміливості йти далі? — спитала Міос.
— Шляху назад немає, тож залишається тільки йти вперед, — відповів Мо Фань.
— Рушаймо; можливо, все не так страшно, як ми собі уявляємо. Я вивчав правила цих камер, можливо, в наступній я зможу розгадати їхню таємницю! — бадьоро промовив Шрів.
На вибір було четверо дверей. Група довірилася Шріву й увійшла в наступну камеру.
Цього разу прохід виявився доволі довгим. Їм знадобилося близько півгодини, щоб дістатися нової камери.
Вона була схожа на попередні, але її стіни густо вкривали стародавні малюнки та символи скорпіонів і змій. Ці зображення належали до епохи правління Фараонів. Зрозуміти їхній сенс було нескладно, але знаків змій та скорпіонів на стінах було стільки, що, якби не придивлятися, могло б здатися, ніби самі стіни зроблені зі зміїної шкіри та панцирів скорпіонів.
— Дивно, тут немає жодного саркофага... о, боже... — Чжао Ман'янь ступив уперед і ледь не зірвався в порожнечу. На щастя, він встиг зреагувати і вчасно відсахнутися.
Відсмикнувши ногу, він побачив перед собою гігантську яму в підлозі.
Що ще гірше, навіть стіни цієї ями були вкриті рунами скорпіонів і змій. Вони повністю зливалися зі стінами та підлогою. Помітити яму здалеку було вкрай важко, а глибина її вражала!
Чжао Ман'янь зазирнув усередину і побачив на дні непроглядну темряву. Здавалося, ніби ця темрява на дні бездонної прірви ось-ось його пожере.
— Бачиш там саркофаг на дні? — спитала Міос.
— Я не бачу саркофага, але бачу, що там щось ворушиться, — озвалася Гайді.
— Схоже на водорості, вони звиваються, — підтвердив Му Бай.
— Вам не здається, що вони повільно піднімаються з ями? — тихо запитав Мо Фань.
Решта почала уважно придивлятися до того, що ворушилося в темряві, і помітила, що воно дійсно наближається до них. Зрештою вони з жахом усвідомили, що те, що здавалося водоростями, насправді було клубком синіх змій!
Хвости змій, здавалося, були прикріплені до якогось одного місця. Їхні тіла та голови безперервно звивалися, наче морська трава. Це було просто жахливе видовище.
Побачити стільки змій, сплетених у такий гігантський клубок, вже було моторошно. Але коли змії піднялися вище, група усвідомила щось іще страшніше!
Під зміями знаходилася велетенська голова!
Ці змії, що звивалися, були лише волоссям на цій голові, і кожна з них могла рухатися самостійно. Вони люто кидалися в бік живих людей!
Голова повільно піднімалася. Її трикутні, сяючі жовті очі втупилися в групу над ямою, змушуючи мороз бігти по їхніх спинах!