Мо Фань і сам остовпів!
У цього Саєда що, мізки закоротило? Невже він не розумів: навіть заволодівши Есенцією Душі, він отримає добрячу прочуханку?!
— Мо Фаню, забудь. Він володіє Елементом Нежиті, тобі нізащо не перетягнути Есенцію на свій бік, — озвався Му Бай.
Той уже розправився зі своїм Пекельним Цербером і підійшов допомогти, побачивши, як двоє зчепилися за Есенцію Душі Командира.
Саму Есенцію Му Бай не бачив — про суперечку здогадався лише з їхньої перепалки.
— Я — Маг Нежиті. Невже ти справді думаєш, що зможеш відібрати в мене здобич? З нею моя Мумія зі Смертоносною Шаблею стане на крок ближчою до рівня Правителя! Надто наївно з твого боку вважати себе непереможним. Дай мені ще трохи часу й ресурсів — і я розтопчу тебе! — холодно вишкірився Саєд.
Обривкам та Есенціям Душ було вкрай важко вислизнути з моторошного сяйва, яке випромінювала Духовна Посудина Саєда. На волі вони існували лише короткі миті — не опинись поруч Посудини, вони б розвіялись, наче дим.
Мо Фань бачив, як Есенція Душі Командира віддаляється, тягнучись до того зловісного світла, ніби сама не могла дочекатися стрибнути Саєду просто в руки.
Мо Фань неабияк здивувався. Цей Саєд справді мав козирі в рукаві — принаймні коли доходило до крадіжки чужого добра він діяв рішуче, наче справжній грабіжник!
— Маленький Кулоне-Вугре, не переймайся, якщо не втримаєш її. Віддай поки що йому. А я сам потім виб'ю з нього все лайно й перетворю на мумію! — процідив Мо Фань, відчуваючи, що починає здавати позиції, тож вирішив вдатися до найпростішого способу помсти.
Маленький Кулон-Вугор, однак, визнавати поразку не збирався. Кулон люто завібрував на грудях Мо Фаня, немов розлючене тигреня, — звук вібрації нагадував низьке тигряче гарчання.
Світло, невидиме нікому, крім Мо Фаня, ринуло вперед, накривши всю ділянку. Моторошне сяйво, що доти придушувало силу Кулона, миттю зникло, а на його місці спалахнуло крижане блакитне мерехтіння!
Есенція Душі Командира миттю змінила траєкторію.
Досі змагання двох Духовних Посудин нагадувало перетягування каната, та тепер Есенція пірнула прямісінько в груди Мо Фаня, немов нарешті знайшла свій справжній дім, — увійшла у світ Кулона-Вугра й опустилась на дно Потойбічної Річки.
Мо Фань нестямився від радощів, щойно Маленький Вугор привласнив здобич. Кулон виявився просто нестримним, хоч минуло чимало часу відтоді, як він востаннє демонстрував свою силу. Навіть високоякісна Духовна Посудина Просунутого Мага Нежиті виявилася для нього справжньою дрібницею!
Мо Фань уже вважав протистояння завершеним, коли раптом помітив: крижане блакитне сяйво Кулона нікуди не зникло. Духовна Посудина у руці Саєда несподівано потьмяніла, а з нього, наче ціла зграя світлячків, посипались крихітні цятки світла.
— Це... це... — Саєд втратив дар мови. Він ще не встиг оговтатись від поразки в перетягуванні каната, а тепер і власні Есенції Душі вислизали з-під носа!
Очі Мо Фаня теж полізли на лоба!
Маленький Кулон-Вугор безцеремонно грабував Саєда, вимітаючи дощенту все, що той збирав так довго. Світляні цятки стрункими рядами потяглись до грудей Мо Фаня — Кулон жадібно пожирав їх усі до останньої!
— Що ти робиш?! Що ти робиш?! Негайно припини! — обличчя Саєда зблідло, він заверещав на повні груди.
Навіть сам Мо Фань трохи розгубився. Маленький Кулон-Вугор і справді розлютився не на жарт, що аж висмоктав Есенції Душі, зібрані Саєдом за понад рік. Мо Фань раптом опинився власником цілого багатства високоякісних Есенцій!
Саєд балансував на межі божевілля. Усі накопичення для еволюції Мумії зі Смертоносною Шаблею випарувалися дощенту. Ці Есенції давали реальний шанс дотягнути мумію до рівня Правителя, а тепер усе розвіялось за лічені секунди!
— Я тебе вб'ю! — люто загорлав Саєд, ледь стримуючи сльози відчаю.
— Оце нахабство! — холодно пирхнув Мо Фань.
Саєд сам напросився на неприємності. Нічого б цього не сталося, не спробуй він силою забрати чуже з самого початку. А тепер, лишившись з носом, ще й мав зухвалість зганяти злість на Мо Фані. З якого дива тому боятись такого телепня?!
— Саєде, що ти коїш? Зовсім з глузду з'їхав? — нарешті підбігла Міос і спробувала його зупинити.
— Чим ви взагалі тут займаєтесь? Довкола ще понад три Пекельні Цербери, а ви зчепились між собою? — дорікнув Шрів.
— Дехто тут нічим не кращий за тих псів! Тож я не проти прибити ще одного, — Мо Фань і не думав зрушити з місця, поступатись він явно не збирався.
— Ти забрав у мене все! Геть усе! — верещав Саєд.
— Поводитимешся так і далі — краще турбуйся про власне життя, а не про манатки! — відрубав Мо Фань.
— Мо Фаню, поверни йому все. Зараз не час для міжусобиць, у залі ще повно Пекельних Церберів, — втрутилась Гайді.
— Моя Духовна Посудина не звикла випльовувати те, що вже проковтнула, — незворушно відповів Мо Фань.
Маленький Кулон-Вугор нізащо не віддав би поглинуте назад, а це означало одне: усе добро Саєда тепер належало Мо Фаню — і повертати нічого він не планував.
— Мо Фаню, попереджаю: не віддаси мої Есенції Душі — заплатиш за це власним життям! — загорлав Саєд.
— Думаєш, увесь світ тобі рідна матуся, щоб панькатися з тобою? Навіть якби моя Посудина і погодилася їх виплюнути — хріна лисого я б тобі щось повернув! — Мо Фань терпіти не міг цього виродка.
— Ти! — Саєд аж захлинувся люттю, ледь не виблювавши кров'ю з горла.
Мо Фань так нічого й не віддав, просто ігноруючи Саєда, попри всі його нападки. Наважся той полізти в бійку — Мо Фань залюбки відгамселив би нахабу так, що рідний батько б не впізнав.
Треба було ще розібратися із Пекельними Церберами в залі, та після перегрупування команда вже не тікала жалюгідно навсібіч.
Обличчя Саєда потемніло, жодного закляття він більше не застосував. Весь цей час він буравив Мо Фаня поглядом, ледве стримуючи бажання розірвати того на шматки голими руками.
Мо Фань, своєю чергою, лише чекав, щоб Саєд напав першим — тоді з'явився б законний привід розібратися з цим бараном раз і назавжди. Працювати в команді з таким телепнем ставало дедалі важче.
Проте Міос доклала всіх зусиль, щоб угамувати Саєда, чудово розуміючи, що поставлено на карту. Тут вони перебували за наказом самого генерала Хакена, тож наважитись на щось безрозсудне Саєд не міг — принаймні поки що.
А найголовніше — Саєд знав своє місце. Він чудово усвідомлював: дійди справа до бійки, і Мо Фань розтрощить його вщент без жодних зусиль. Зараз той був незрівнянно сильнішим, ніж під час Світового студентського турніру!