Група мчала в одному напрямку крізь Землі Барго, залишаючи армію дедалі далі позаду.
Загнати в кут мага простору, який досконало опанував Миттєвий Стрибок, і так було вкрай важко, а тут іще Мо Фань і Гайді об'єднали сили та застосовували закляття одне за одним. Навіть Миттєвого Стрибка третього рівня вже вистачало, щоб відірватися на величезну відстань від ворога, хай скільки солдатів у загоні вміли літати.
Найбільшу небезпеку для команди Мо Фаня становив верховний маг Сакс. Де саме точилася їхня з Вані битва, ніхто не знав — відомо було лише те, що Вані неабияк виручив, відтягнувши Сакса на себе.
За півгодини солдати, що гналися за ними в повітрі, остаточно загубили слід.
Це не означало, що солдати з Вітряними Крилами та Крилатими Артефактами були тюхтіями. Просто щойно вони розділялися, щоб наздогнати Мо Фаня та решту, хлопець єдиним розрядом блискавки перетворював переслідувача на порох. Кількох таких наочних уроків вистачило, щоб солдати більше не наважувалися підходити надто близько.
І Мо Фань, і Гайді володіли Миттєвим Стрибком, тож варто було солдатам хоч на мить випустити їх з-під нагляду — слід губився безповоротно. Землі Барго — це не суцільна піщана рівнина: тут вистачало підйомів, западин, дюн і подекуди навіть рослинності... сховок знайти було нескладно.
Минула вже година, як вони втратили бойових магів з очей, коли Му Бай помітив постать, що стрімко наближалася здалеку — за кілометр. Швидкість незнайомця вражала.
— Це наставник Вані, йому теж вдалося втекти! — Мо Фань упізнав прибульця.
Невдовзі Вані наздогнав їх. Від його привабливої зовнішності не лишилося й сліду: одяг звисав лахміттям, а спину, груди, ноги й плечі вкривали рани — від опіків, палючих променів і обморожень.
— Як ви могли так зі мною вчинити?! — сердито випалив Вані.
— Нас би всіх поклали, якби ми не втекли вчасно. З цього не було б жодного пуття. Ми маємо шанс лише поки тримаємо цього типа в заручниках, — відповів Мо Фань.
— Я не про це! Ви мали попередити мене, що відступаєте. Я ледь не загинув від рук тих розлючених солдатів! — огризнувся Вані.
— Ох, а я гадав, ви бачили, що ми йдемо. Та й, зрештою, ви ж верховний маг — вам і поготів мало б бути неважко відірватися від них, хоч скільки б їх було, — простодушно відказав Мо Фань.
Вані аж кипів від люті, та розумів: зараз не час для суперечок. Його учні досі лишалися в полоні єгипетських солдатів, а сам він опинився геть один і безпорадний серед пустелі. Чоловік і гадки не мав, що робити далі!
— Спершу полікуйтеся. Ви можете померти, якщо рани погіршаться ще більше, — нагадала йому Гайді.
Вані сів, важко хапаючи ротом повітря. Він уже потягнувся по ліки в рюкзаку, та виявив, що той не пережив бою.
Пропав не лише рюкзак — пропали геть усі його речі! Не лишилося навіть дійсного документа, що посвідчує особу! Навіть у посольстві навряд чи стали б морочитися з допомогою...
— Тримайте. Бачу, ви й самі зробили все можливе, — але не витрачайте забагато за раз, річ дуже дорога! — Мо Фань простягнув Вані Елементальне Зілля.
Елементальні Зілля виробляв сам Храм Парфенону. Вони чудово лікували тривалі наслідки впливу Елементів Вогню, Світла та Льоду. Продавав їх Храм лише тоді, коли відчував брак коштів, — і зілля вмить поповнювали фінансові резерви!
Є Сінся спорядила Мо Фаня цілою торбою такого зілля. Вані ж неабияк допоміг, відтягнувши на себе Сакса, — без нього схопити генерала було б набагато складніше. Тож чоловікові конче потрібно було якнайшвидше стати на ноги!
— Дякую, дуже дякую. — Гнів наставника Вані вмить розтанув, щойно він побачив таку дорогу пропозицію.
— Чому мені здається, що в тебе повно медикаментів із Храму Парфенону? — спантеличено запитала Гайді.
Доступ до таких ліків мали хіба ті, хто зналися з кимось із Храму Парфенону, — і то лише з Залою Богині, не інакше!
Гайді Храм Парфенону особливо не любила. Той без кінця присікувався до Альпійського Університету, тож вона, як і будь-хто зі своїх, вважала його ворогом!
— Його наречена з дитинства... — Му Бай уже намірявся все розповісти, коли перехопив лютий погляд Мо Фаня.
— Наречена з дитинства? Що це означає? — Гайді не була знайома з цим терміном.
— Давайте краще зосередимося на нагальному. Схоже, єгипетська армія згодовує людей молодій Медузі. Цікаво, це витівка окремого генерала чи про це знає й керівництво, — перебив її Мо Фань.
Спершу він гадав, що на змову з демонічними звірами заради переслідування людей здатна лише Чорна Церква, та подібні солдати щоразу розширювали його уявлення про світ!
— Хіба вони не воюють саме проти демонів-змій і скорпіонів? Околиці Каїра просто кишать ними! То нащо годувати правителів тих самих демонічних звірів, з якими б'ються? Хіба це не означає — вирощувати собі ворога власними руками? — Гайді ніяк не могла второпати таку логіку!
Вирощувати ворога?
Молода Медуза з часом могла перетворитися на істоту рівня Правителя. А істота рівня Правителя здатна одним порухом накликати на місто велетенську катастрофу — і це не рахуючи цілої орди демонічних звірів під її орудою!
— Апас, що ще ти знаєш? Вони казали тобі, чому збиралися згодувати тебе молодій Медузі? — запитав Мо Фань.
Апас похитала головою — вона, очевидно, знала небагато. Солдати біля молодої Медузи завжди тримали язика за зубами.
— Чи може це бути пов'язано з якимось конфліктом між політичними фракціями? — припустив Вані.
— Змова з демонічними звірами? Якщо Каїр програє війну, навряд чи хоч якась партія матиме з цього зиск, — заперечив Мо Фань.
Якби йшлося про звичайні політичні дрібні чвари, вони нічим не відрізнялися б від Чорної Церкви. Їхнє покликання — служити людям, а не викликати в них відразу!
— Молода Медуза теж потрапила до рук армії. Ми не зможемо позбутися Прокляття, — зітхнув Му Бай.
Стільки праці вклали, щоб спіймати молоду Медузу, — а натомість їх підставила армія. Виявляється, демонічні звірі — далеко не найстрашніше, що є в цьому світі...
— Нам потрібно знайти спосіб проникнути в місто і зв'язатися з Фенною, — промовив Мо Фань.
— Хм, ця жінка теж може бути заодно з цими покидьками! — зневажливо пирхнув Вані.
— Сумніваюся. Я вірю, що вона гадки про це не мала. Нам потрібна її допомога, якщо ми хочемо врятувати Старого Чжао та інших, — відказав Мо Фань.
Мо Фань бився з Фенною пліч-о-пліч і довіряв їй — вона нізащо не пішла б на змову із солдатами, що згодовували маленьких дівчаток молодій Медузі!
— А хіба ми не можемо дочекатися, поки цей тип прокинеться, і допитати його? — запропонувала Гайді, вказуючи на Гангму, який нерухомо лежав на землі.
Мо Фаня й Му Бая мов струмом ударило від раптового усвідомлення.
А й справді! Навіщо взагалі ламати голову над причинами? У них досі в руках важливий заручник — і навряд чи цей чоловік настільки вперто мовчатиме...