Мо Фань звівся на ноги.
Коли він нарешті випростався, відчуваючи чиюсь руку на своєму плечі, він усвідомив, що тиск від Піраміди був не таким уже й важким, як йому здавалося. Просто він був втратив волю і сили.
Він озирнувся навколо. Він усе ще стояв серед руїн фортеці. Армія нежиті не розсіялася, наче попіл на вітрі, і це не було схоже на пробудження від нічного кошмару.
Піраміда вдалині продовжувала випромінювати своє смертельне світло. Її армія топтала все, куди тільки сягало це сяйво.
За його спиною простягався гірський хребет. Щойно армія перетне ці гори, місто Фейхуан опиниться на відстані витягнутої руки.
— Нежить з Єгипту? — запитав Король Нежиті.
— Це Велика Піраміда Гізи, мавзолей Хуфу. Хуфу досі живий; тепер він Володар Потойбіччя, — підтвердив Мо Фань.
Король Нежиті обернувся і подивився на Мо Фаня.
Юнак і гадки не мав, що він сказав не так, що викликало такий суворий погляд цього чоловіка...
— Він сміє називати себе Володарем Потойбіччя з такою нісенітницею... — зневажливо відрізав Король Нежиті.
Обличчя Мо Фаня нічого не виражало. Він гадки не мав, як правителі нежиті ділять між собою території...
Б-У-У-М!
Король Нежиті з усієї сили вгатив ногою по землі. Конусоподібна чорна хвиля рвонула вперед, прямуючи прямісінько до величної Піраміди.
Смертельне світло Піраміди раптом замигтіло і стало нестабільним. З'явилися ділянки, куди воно більше не дотягувалося.
Єгипетська нежить могла пересуватися лише в межах цього світла. Щойно з'явилися прогалини, нежить, яка опинилася в них, випарувалася за лічені секунди...
Некротичний Імпульс, який створив Стародавній Король, була прямим викликом Піраміді. Він суттєво обмежив її Смертельне Світло!
— Хто сміє переривати моє священне світло?! — пролунав громоподібний голос із Піраміди.
Мо Фань здригався щоразу, коли чув цей голос. Він був упевнений, що той, хто говорив, набагато перевершував найвищий рівень сили, про який йому було відомо. Він відчував чітке бажання впасти на коліна і вкоротити собі віку під цим колосальним тиском!
— Даю тобі півдня, щоб ти забрав свою могилу і свою нежить із моїх земель, — відповів Король Нежиті таким же могутнім голосом. Він луною прокотився всією землею.
Вони говорили двома різними мовами, але мова не мала жодного значення в їхній розмові; значення мала лише суть!
— Сфінксе, покажи йому, чия це тепер територія! — знову пролунав голос Осіріса з Піраміди.
Сфінкс, що лежав на землі, нарешті підвівся. Його колосальне тіло рушило вперед, наче нездоланна гора. Його очі, тепер охоплені моторошним полум'ям, втупилися в Мо Фаня та Короля Нежиті.
Сфінкс побіг. Він став ще швидшим, ніж раніше. Його сила значно зросла після того, як Осіріс наділив його своєю міццю. Випромінюючи золоте сяйво, він люто кинувся на ворога!
Король Нежиті навіть не звернув уваги на Сфінкса. Він невідривно дивився на Піраміду, ніби міг розгледіти того, хто був усередині.
Хуфу — прадавня сутність, яка водночас була найдавнішим предком нежиті!
Сфінкс мчав уперед; здавалося, небо і земля тремтіли перед його нищівною міццю!
Химерний, але могутній рев пролунав з-під землі. Раптом з-під землі виросла ціла гора і зметнулася в небо. Вона простягнула свою велетенську руку і з розмаху вгатила по Сфінксу, що так несамовито насувався!
У повітрі повисла важка аура смерті. Як Мо Фань міг не впізнати гору, що з'явилася нізвідки? Це було не що інше, як створіння, яке колись навело жах на всю Стародавню Столицю: Колосальний Зомбі!
Колосальний Зомбі піднявся з землі; його розміри вражали навіть більше, ніж розміри Сфінкса. Зомбі відступив на кілька кроків, коли Сфінкс врізався в його руку, а потім підняв його високо в повітря.
Сфінкс не очікував, що з-під землі раптом вирине така жахлива потвора. З неймовірною силою Колосальний Зомбі жбурнув Сфінкса вдалину, не давши йому навіть шансу зреагувати...
Сфінкс важко гепнувся об землю і довго котився, розчавлюючи під собою незліченну кількість створінь із Потойбіччя, залишаючи за собою кривавий килим із плоті та кісток.
Колосальний Зомбі явно затаїв люту образу на Сфінкса за те, що той посмів проявити неповагу до Стародавнього Короля. Він рвонув уперед, топчучи дрібних створінь із Потойбіччя під своїми ногами, і з усієї сили вдарив Сфінкса кулаком просто в обличчя.
Обличчя Сфінкса злегка тріснуло, коли його знову відкинуло назад. Два такі удари поспіль змусили його неабияк запаморочитися.
Кілька Монархів Підземних Жаб неподалік у жахy згорнулися в м'ясні кулі, побачивши, як їхнього командира нещадно б'ють.
Колосальний Зомбі саме шукав, чим би ще озброїтися. Він буцнув одного з Монархів Підземних Жаб і запустив його у Сфінкса, наче гарматне ядро.
Сфінкс міг мати непробивну шкіру і плоть, але це явно не стосувалося Монарха Підземних Жаб. Хоча обидва вони були істотами рівня Правителя, Монарх Підземних Жаб не мав жодних шансів витримати нищівну силу такого удару. Від стусана його тіло деформувалося. Запряжені, які були до нього прив'язані, загинули жахливою смертю разом із ним, розплескавшись по тілу Монарха, немов розчавлені комарі.
— Хто ти такий?! — голос із Великої Піраміди Гізи прозвучав вельми здивовано.
— Вбивайте всіх без жалю, хто сміє порушувати спокій моєї землі! — віддав наказ Король Нежиті.
Король Нежиті знову вдарив ногою по землі. Ще потужніший чорний імпульс прокотився через гори, долини та рівнини. Небо, осяяне світлом смерті, затягнуло темрявою, коли здійнялася могутня буря!
— Вбивати без жалю!
— Вбивати без жалю!
— Вбивати без жалю!
Скандування, схоже на дзвін із Пекла, луною рознеслося над Північною Долиною.
Мертві фігури почали підніматися з-під землі між містом Юйлінь і містом Фейхуан!
З такої відстані Мо Фань не міг чітко розгледіти, що це були за чорні та червоні силуети. Він бачив лише, як вони стрімко розповзаються по горах, кам'янистих пагорбах, пісках, скелястих підвищеннях на півночі та долинах!
Армія єгипетського Потойбіччя була переважно чорною, випромінюючи моторошне холодне синє сяйво під світлом смерті.
Армія, що з'явилася після того, як Король Нежиті вдарив ногою по землі, була здебільшого сірою та червоною. Їхня аура смерті важко висіла в повітрі. Очі нежиті Стародавньої Столиці, що світилися в темряві, були такими ж густими, як зорі на нічному небі. Навіть сонце й місяць потьмяніли б перед їхньою яскравістю!