Жодне місце в долині на сотню кілометрів навколо неможливо було впізнати після того, як його потоптала армія нежиті, а жодне людське місто не було міцнішим за цілу долину. Ці створіння з Потойбіччя поводилися так, ніби могли чути запах живих і відчувати страх, який охоплював тих під час відчайдушної втечі, рятуючи свої життя!
Гра в квача була однією з найбільших радостей для цих потойбічних монстрів. Здавалося, ніби здобич, яку вони катували і заганяли до смерті, смакувала краще за ту, яку їм згодовували прямо. Усі живі зрештою помруть і опиняться в Потойбіччі. Їхня безглузда боротьба лише веселила нежить. Тож біжіть, поки можете, біжіть, поки не виб'єтеся з сил, біжіть, поки вас не поглине відчай — і тоді ваша плоть стане неймовірно солодкою!
Ще зовсім недавно в долині були лише Запряжені та Монархи Підземних Жаб, але армія нежиті стрімко витіснила їх усіх. Попереду мчали Кати Потойбіччя верхи на кістяних рогатих конях. Ці білі скелети стискали в руках кістяну зброю. Їхні гнилі тіла здавалися майже єдиним цілим із неповними кістяками їхніх коней. Коні вільно скакали по території живих, а кістяна зброя зловісно торохтіла на вітрі. Це була справжня зграя божевільних катів!
Їхня роль у Потойбіччі полягала в тому, щоб рубати новачків на шматки. Ці шматки розліталися навсібіч і змішувалися з останками інших. Вони були справжніми володарями новоприбулих душ. Щоб стати гідною нежиттю, перше, чого мали навчитися новачки, було не вміння вбивати, а вміння збирати власне тіло заново! Якщо їм не вдавалося знайти свої власні частини тіла, їм доводилося підбирати чужі фрагменти, сумісні з їхніми тілами.
Кати Потойбіччя очолювали армію нежиті. Якби хтось подивився на них з висоти нічного неба, вони б нагадали йому білу вуаль, що майорить за вітром над безкрайньою землею. Щільність нежиті на передовій була дещо вищою і поступово зменшувалася ближче до тилу армії. Кати Потойбіччя, які прокинулися пізніше, з часом наздоганяли тих, хто йшов пішки, і збиралися на чолі припливу. Це виглядало як білий гребінь цунамі, смертоносне і величне лезо!
Тисячі Катів Потойбіччя були лише невеликою частиною армії. Іншими істотами, які лише трохи поступалися Катам у швидкості, були Двотілі Демонічні Корови — химерні створіння, основою яких було мускулисте тіло демонічної корови, а замість шиї височіли верхні частини тіл Запряжених!
Подейкували, що Запряжені, які спокутували свої гріхи, отримували шанс звільнитися з-під контролю Монархів Підземних Жаб. Однак їхня проклята плоть, що пройшла крізь нескінченні тортури, була настільки кволою, що вони не змогли б зарізати й курку після того, як покинули Монархів. Щоб по-справжньому насолоджуватися своїм спокутуваним життям, їм доводилося приєднувати свої тіла до демонічної корови без голови.
Двоє Запряжених і одна Підземна Демонічна Корова перетворювалися на Двотілу Демонічну Корову. Вони володіли неабиякою фізичною силою, і найменша з них сягала щонайменше п'яти метрів заввишки. Деякі могли досягати навіть шістдесяти метрів — наче справжні хмарочоси!
Ці Двотілі Демонічні Корови складали основу "загону для розтоптування". Незліченні мерці були розчавлені на фарш їхніми важкими копитами. Їм подобався звук і відчуття від розтоптування останків і плоті істот. Це був їхній спосіб виплеснути накопичену лють. Правителі Потойбіччя обожнювали спостерігати, як плоть і кістки розлітаються в повітрі, а кров кропить усю землю. Такий кривавий килим ідеально відповідав їхньому благородному статусу. Тому ці Двотілі Демонічні Корови, відповідальні за створення таких "червоних килимів", були улюбленцями фараонів, і сила, яку вони отримували, була значно більшою, ніж в інших!
Половина землетрусів і руйнувань на землі були натхненною роботою Двотілих Демонічних Корів. Вони прямували за Катами Потойбіччя, оскільки ті чудово чули запах живих. Двотілі Демонічні Корови могли створювати нові криваві килими, просто йдучи за ними слід у слід!
Позаду цих двох авангардних загонів сунула решта потойбічних створінь. Вони були настільки різноманітними і перемішаними, що розпізнати, хто є хто, було просто неможливо.
На відміну від звичайної орди нежиті, ці істоти не поділялися на скелетів, зомбі, демонів чи духів. Натомість їх класифікували на кілька інших груп, серед яких були Поневолені, потойбічні воїни, мумії, Зрощені, Потойбічні Титани та правителі...
Мо Фань стояв на кам'янистому схилі. Кати Потойбіччя і Двотілі Демонічні Корови першими пронеслися повз них, наче темний приплив. Вони здіймали оглушливий гуркіт і знищували все на своєму шляху. Навіть пагорби, що траплялися їм на шляху, були зрівняні із землею. Водночас Мо Фань помітив, що гору, з якої спостерігали члени Чорної Церкви, оточував багряний бар'єр.
Потойбічні створіння оминали гору, ніби це була якась заборонена земля. Вони обережно обходили її, незважаючи на величезну тисняву, яку це створювало!
Незважаючи на всю нестримність армії нежиті, ці істоти не розтоптали людей з Чорної Церкви на криваве місиво, як сподівався Мо Фань.
Після того, як авангард промчав повз, Мо Фань побачив, як хлинув океан нежиті. Серед них було безліч мумій: Мумії зі Смертоносними Шаблями, Мумії з Гігантськими Сокирами, Червоноокі Мумії, Темні Зміїні Мумії...
В Єгипті було чимало магів нежиті, але з того, що він чув, більшість із них могли викликати лише мумій. Серед усіх потойбічних істот тільки мумії могли укладати особливий контракт із живими, але навіть серед них було багато таких, які не бажали підписувати контракт із людьми!
Мумії походили зсередини пірамід, на відміну від нежиті, що мешкала зовні. Тому загальна міць мумій була значно вищою за зовнішню нежить. Навіть найслабша мумія володіла силою створіння рівня Великого Воїна!
Мо Фаню вже доводилося битися з муміями, і він чудово знав, наскільки вони сильні. Від одного погляду на незліченну орду мумій перед ним у нього мороз пішов по шкірі. Подумати тільки, що в одній піраміді може ховатися понад десять тисяч мумій! Зазвичай муміфікації в Стародавньому Єгипті піддавали лише можновладців. Мо Фань пам'ятав, що під час битви з міражем під командуванням генерала Фенни мумій було менше сотні. Це яскраво свідчило про те, наскільки вражаючою була кількість мумій у Великій Піраміді Гізи!
Він мимоволі задумався: скільки взагалі солдатів у всій країні зможуть вистояти хоча б проти однієї цієї армії мумій!
Поки Мо Фань був занурений у свої роздуми, повз гору пройшла Темна Зміїна Мумія.
Вона мала людську статуру, але була надзвичайно високою, нагадуючи високу сосну без гілок. Її тіло вкривала броня з демонічної луски, а від моторошного темно-золотого світіння віяло небезпекою і первісним страхом.
Голова Темної Зміїної Мумії височіла на рівні гори. Проходячи повз, вона кинула холодний погляд на людей з Чорної Церкви, що ховалися за багряним бар'єром.
Інші істоти просто ігнорували їхню присутність, або, можливо, взагалі не бачили живих людей усередині багряного бар'єру. Але Темна Зміїна Мумія поводилася так, ніби чудово їх бачила. Вона дивилася прямо на них, вганяючи Синіх Дияконів у шалену паніку!
— Вона... вона нас бачить? — зойкнув Фіолетовий Привид. Його ноги вже дрібно тремтіли.
Інші Сині Диякони теж остаточно втратили самовладання. Якщо Темна Зміїна Мумія зруйнує бар'єр, вони всі опиняться беззахисними перед обличчям нестримної армії нежиті. Звідси живим не вибереться навіть маг Забороненого Прокляття!
— Привіт! — Холодний Принц задер голову і широко усміхнувся.
Темна Зміїна Мумія подивилася на нього. В її очах майнули зневага і глузування.
Вона не зупинилася і продовжила свій шлях. Темну Зміїну Мумію оточувала величезна група Вартових Смерті Лютого Меча. На відміну від решти нежиті, що рухалася хаотично, Вартові Смерті крокували в ідеально рівних рядах!
Темна Зміїна Мумія бачила людей за бар'єром, але не стала їх атакувати. Те, як вона дивилася на них, було сповнене явної зневаги, наче знатна особа, яка не бажає витрачати свій час на жалюгідних жебраків!
Холодний Принц, схоже, зрозумів прихований сенс в усмішці Темної Зміїної Мумії. Дитяча усмішка на його обличчі поступово згасла.
Холодний Принц явно не збирався терпіти зневагу з боку правителя мумій. На його думку, до нього мали б ставитися як до правителя Великої Піраміди Гізи, і створіння Потойбіччя мали б його поважати, а не демонструвати таку зверхність!
Серце Мо Фаня прискорено билося, поки він дивився вслід Темній Зміїній Мумії.
Якого рівня була ця істота? Як вона змогла створити такий колосальний тиск лише одним своїм поглядом? Швидше за все, її сила була співмірна з силою восьми правителів нежиті Стародавньої Столиці!
До того ж, Мо Фань був надзвичайно добре знайомий із Вартовими Смерті Лютого Меча. Йому було важко впоратися навіть із десятком таких у минулому. Він пам'ятав, що в Темного Майстра Меча, з яким він бився раніше, було лише близько сотні таких підлеглих.
Але у Темної Зміїної Мумії було три роти Вартових Смерті Лютого Меча, по тисячі воїнів у кожній!
Мати три загони Вартових Смерті в якості ескорту... невже ця Темна Зміїна Мумія насправді була фараоном?!
Зараз лише ті правителі Потойбіччя, які мали власну піраміду, могли називатися фараонами в Єгипті. Велика Піраміда Гізи явно належала фараону Хуфу, але з якоїсь причини Мо Фань відчував, що рівень Темної Зміїної Мумії відповідав рівню фараона. Інакше навіщо йому було б мати такий ескорт із Вартових Смерті Лютого Меча?!
Темна Зміїна Мумія зі своїми підлеглими могла б самотужки стерти будь-яке місто на попіл!
Цей тип явно бачив нас, але навіть не намагався атакувати. Невже Холодний Принц уклав якусь особливу угоду з Потойбіччям? — замислився Мо Фань.
Це означає, що створіння Потойбіччя весь цей час самі планували вторгнення. Вони прийшли сюди не тому, що їх викликав Холодний Принц. Він лише відчинив для них двері. Можливо, саме тому Темний Фараон Змій не сприйняв його всерйоз?
Правда полягала в тому, що Чорна Церква не була непереможною. Вони були швидше схожі на купу зрадників, які відчинили ворота ворогу під час війни двох країн. Якби Мо Фань використав Елемент Демонізації прямо зараз, йому б не склало жодних труднощів перебити всіх членів Чорної Церкви довкола нього!