— Сестро Сінся, ти можеш привести мою сестру до тями? Хоча б на кілька миттєвостей, — попросила Лінлін.
— Можу, але її життєва сила вичерпуватиметься набагато швидше, поки вона у свідомості, — попередила Є Сінся.
— Іншого вибору немає, — твердо відповіла Лінлін.
— Лінлін, що ти задумала? — Мо Фань не розумів, як дівчинка збирається виманити вбивцю, але вірив, що її звична гострота розуму повернулася.
— У Союзі Примусу є зрадник, тому більшість повідомлень, які туди надходять, будуть перехоплені. Якщо сестру намагаються вбити через те, що вона дізналася щось про Холодного Принца, то їхня головна мета — не її смерть, а запобігання передачі цієї інформації до Союзу Примусу, — пояснила Лінлін.
Очі Мо Фаня спалахнули. Він був повністю згоден з її аналізом.
-І справді, хіба вони не намагалися вбити Лен Цін саме через те, що вона розкопала щось важливе про Холодного Принца?-
Іншими словами, ціллю вбивці ставав будь-хто, хто володів цією інформацією і намагався доставити її до Союзу Примусу.
— Оскільки сестра непритомна і не може передати нам інформацію напряму, нам потрібно лише, щоб вона особисто сповістила Союз Примусу Лін'їнь про те, що доручила це завдання нам. Тоді вбивця сам прийде за нами. Водночас ми ще й використаємо зрадника, — підсумувала Лінлін.
Є Сінся зрозуміла задум дівчинки. Вона прошепотіла закляття, дозволивши Лен Цін на коротку мить повернутися до тями, і використала Ментальний елемент, щоб передати їй план дій.
Лен Цін розплющила очі. Навіть дихати їй було вкрай важко. З останніх сил вона відправила таємне повідомлення із шифром, доступним лише Старійшині Союзу Примусу Лін'їнь...
Коли Лен Цін закінчила передачу, Мо Фань помітив, що квітка на його долоні втратила ще дві пелюстки. Її життєва сила вичерпувалася з жахливою швидкістю!...
— Старша сестро Лен Цін, не хвилюйтеся, ми вас урятуємо. Важлива інформація, заради якої ви ризикували життям, не пропаде даремно! Якщо Чорна Церква посміє ступити на нашу землю, ми вирвемо її з корінням без жодного жалю! — ненависть Мо Фаня до Чорної Церкви не знала меж.
Їм довелося докласти стількох зусиль лише для того, щоб прогнати Салан. Як вони могли дозволити Холодному Принцу закріпитися тут? Катастрофа в Стародавній Столиці забрала занадто багато життів. Вони не могли допустити повторення цієї трагедії!
Лен Цін подивилася на Мо Фаня. Її повіки важко опустилися, а з куточка ока скотилася чорна сльоза.
Союз Примусу ніколи не був в авангарді боротьби з Чорною Церквою. Занадто багато людей боялися їх. Боялися їхньої помсти, лякалися їхньої жорстокості. Але саме це мало стати причиною не відступати!
Лен Цін бачила смерть надто багатьох товаришів у битвах із Чорною Церквою. Бачила вона й тих, хто ставав жертвами їхніх змов. Щоразу, дивлячись на сім'ї, які оплакували своїх близьких, вона обіцяла собі, що це буде востаннє...
Але кількість жертв лише зростала. Страждало все більше людей. Старші колеги із Союзу Примусу попереджали її: якщо вона продовжить переслідувати Чорну Церкву, її спіткає та сама доля. Одна людина мало що може вдіяти проти могутньої організації, але для своєї сім'ї вона може бути цілим світом!
Але чи справді це так?
Тільки тому, що зусилля однієї людини здаються мізерними, вони мають дозволяти іншим безневинним сім'ям страждати, жити в страху, темряві та відчаї?
Лен Цін не могла залишатися осторонь. Кожна смерть, кожна згорьована сім'я лише посилювали її почуття провини. І коли ця провина досягла межі, вона вирішила: її життя варте того, щоб дістати інформацію про Червоного Кардинала Чорної Церкви!
Єдине, що її турбувало — це Лінлін, яка була ще такою юною. Лен Цін вирішила зануритися в таємниці Чорної Церкви, щоб спокутувати провину, яка роками з'їдала її зсередини. Вона не зганьбила своє звання члена Союзу Примусу, не зрадила сім'ї, зруйновані Чорною Церквою, але прирекла Лінлін нести весь цей біль самій.
Дівчинка точно зненавидить її, так само як ненавиділа їхнього батька за його дурне рішення.
Лен Цін заплющила очі. За ці короткі миті свідомості в її голові промайнуло безліч думок. Це було схоже на спалахи спогадів перед смертю: усе її життя, від народження до сьогодні, усе, що вона пам'ятала, і все, що забула, виринуло в її пам'яті!
Блакитний басейн підсвічувався різнокольоровими прожекторами, створюючи магічну атмосферу.
У розкішному особняку за басейном з балкона звисав чоловік, чиє тіло розгойдувалося на вітрі. Його шию стягувала товста мотузка, обличчя посиніло, а очі закотилися.
— Як він посмів привести до нас старійшину Магічного Суду? Пхе, він ледь не зруйнував мій план. Непотрібний нікчема. Хай повисить там ще кілька днів! — юнак із фіолетовими очима з огидою поглянув на труп.
— Пане Холодний Принц, вам повідомлення, — з усмішкою з'явилася ефектна жінка у темно-фіолетовому ціпао з квітковим візерунком.
— Зрозумів, — юнак пройшов до іншої кімнати.
Хвилин за п'ять він повернувся з похмурим обличчям. Схопивши зі столу ніж для фруктів, він жбурнув його в тіло на балконі. Лезо встромилося в труп, з якого вже навіть не текла кров. На тілі виднілося ще безліч подібних колотих ран.
— Бей Цзян, цей ненадійний виродок... Хіба він не казав, що вже вбив її? Якщо вона мертва, то як, у біса, вона змогла передати повідомлення до Союзу Примусу Лін'їнь?! — розлючено загорлав Холодний Принц, впадаючи в істерику.
— Ми ще можемо все виправити. Нехай Бей Цзян сам із цим розбереться. Він досі один із найкращих у нас.
— Пхе, сподіваюся, цього разу він мене не підведе. Я не терплю сміття у своїх лавах!
Жінка поклала ніж назад на стіл. Вона підійшла до басейну, скинула одяг, оголивши ніжну шкіру, і граціозно занурилася в прохолодну воду.
Пропливши коло, вона відкинула мокре волосся назад і звернулася до темного кутка:
— Тільки не кажи, що збираєшся простояти там усю ніч і витріщатися на мене. Ти ж чув Холодного Принца, хіба в тебе немає справ?
— Я просто не розумію. Чому Лен Цін не померла? Ще ніхто не виживав після Темного В'янення! — з тіні повільно виринув високий силует.
— Того чоловіка, який несе інформацію, про яку згадувала Лен Цін, звати Мо Фань. Це він кілька разів перейшов дорогу Салан. Якщо ти зможеш убити його, Холодний Принц буде в захваті... — спокусливо промовила жінка.
— Я вже бився з ним. У ньому немає нічого особливого.