Ван Дакуо в сірій формі сидів навпочіпки біля гірського струмка і набирав воду у флягу. Проте навіть у такій позі він продовжував відчитувати Ван Хуа та інших:
— Ви ж з однієї Магічної Асоціації! Як ви могли не допомогти йому, коли він помирав? Я такий розчарований. Якщо з Гуо Мучжуаном щось станеться, як я дивитимуся в очі людям із Магічної Асоціації?
Ван Дакуо гірко шкодував про своє імпульсивне рішення переслідувати Гірську Людину. Він ледь не заблукав на зворотному шляху, а через те, що залишив групу без нагляду, одна людина загинула, а Гуо Мучжуан, швидше за все, теж не виживе.
— Ми просто намагалися уникнути нових жертв! — обурився Ван Хуа.
— Старійшино, погляньте вгору! — раптом схвильовано вигукнула Ху До, вказуючи в небо.
— Це Трава-Кульбаба! Не думав, що нам так пощастить натрапити на таке скупчення природного насіння Трави-Кульбаби. Швидше, йдемо за ними! Поблизу має бути кілька Гігантських Фіолетових Лип! — зрадів Ван Дакуо, здавалося, геть забувши про трагедію, що спіткала його групу.
Він повів усіх за собою, і невдовзі вони вийшли на відкриту місцевість. Їх радості не було меж, коли вони помітили в повітрі ще більше насіння Трави-Кульбаби, ніж бачили спочатку.
— Там точно має бути багато Гігантських Фіолетових Лип. Це просто дар небес! — випалив Ван Хуа.
— Поспішімо, ми от-от зірвемо куш!
У трав'янистій долині команда молодих мисливців повільно пробиралася крізь високі зарості Трави Юй. Вони розсували густі стебла, заглиблюючись усе далі. Щоразу, коли вони втрачали орієнтацію, їм достатньо було глянути вгору і йти за білим насінням, щоб переконатися, що вони рухаються у правильному напрямку.
— Да Фей, кажу тобі, минула вилазка була просто на волосині від смерті. Щойно ми вийшли в океан, як натрапили на зграю Блакитних Крижаних Морських Монстрів. Ці тварюки якраз вийшли на полювання. На кораблі було щонайменше півсотні магів, але більше половини з них полягли в тому бою. Саме тому я й думаю, що ця гора Куньюй не така вже й страшна порівняно з тим, — самовпевнено заявляв чоловік зі зламаним носом, що йшов у хвості групи.
Він крокував уперед, роздратовано розштовхуючи траву, яка заступала йому дорогу, і продовжував розповідати своєму товаришеві Да Фею, що йшов слідом:
— Що таке? Не віриш мені?
Чоловік почув важке дихання в себе за спиною.
Скривившись, він обернувся, збираючись у всіх деталях розписати свої минулі пригоди, але несподівано побачив, що той, хто стоїть позаду, на цілу голову вищий за нього. Він закляк. Хіба Да Фей не мав бути на півголови нижчим? З якого це дива йому доводиться задирати голову, щоб подивитися йому в обличчя?
Чоловік зі зламаним носом миттю зрозумів, що це був зовсім не Да Фей, щойно підняв погляд. На нього дивилася потворна пика з кабанячими іклами. Від жаху він підсвідомо похитнувся і зробив кілька кроків назад.
Величезна лапа з розмаху вгатила чоловікові в обличчя. Кров фонтаном бризнула в повітря.
Гірська Людина схопила його за горло і жбурнула на землю ще до того, як він устиг бодай скрикнути від болю.
Чоловік спробував застосувати магію, але раптова атака заскочила його зненацька. Від нестерпного тиску на шию здавалося, що він от-от задихнеться.
Гірська Людина ідеально розрахувала свою силу. Її було достатньо, щоб відправити жертву в нокаут, але не вбити. Коли чоловік перестав пручатися, потвора закинула це стовісімдесятикілограмове тіло собі на плече і зникла в найближчих кущах.
Усе сталося за лічені секунди. На місці не залишилося нічого, окрім кількох непомітних крапель крові.
— Тримайтеся разом, глядіть не загубіться тут, — гукнув капітан команди мисливців.
— Да Фей, ти куди зібрався? Ану повертайся!
Чоловік на ім'я Да Фей раптом зрозумів, що відбився від групи, хоча відійшов менше ніж на десять метрів. З ніяковим обличчям він швидко повернувся до решти.
— Да Фей, хіба Лао Хе не йшов перед тобою? — запитав капітан.
— Га? А хіба Лао Хе не з іншими? — здивовано перепитав Да Фей.
— Стоп, усім стояти. Перекличка! — Досвідчений капітан миттю зібрав команду, відчувши неладне.
У команді від початку було десятеро людей. Але чоловіка зі зламаним носом він уже давненько не бачив!
Група швидко обшукала територію в невеликому радіусі. Проте трава була надто високою і густою. Їм ніяк не вдавалося знайти чоловіка з перебитим носом, хоча Да Фей присягався, що ще хвилину тому чув його балаканину...
— Усі назад, негайно об'єднатися! — скомандував капітан, розуміючи, що тут щось нечисто.
— Трясця, а де Ши Ню? Чому він ще не повернувся? — раптом вигукнув хтось із команди.
— Тут щось є. Усім бути напоготові! — суворо наказав капітан.
Команда затихла. Вони зосередили всю увагу на траві навколо. Хтось із них не витримав гнітючого відчуття тісноти і необачно використав закляття, щоб випалити траву навколо й розчистити простір.
Однак це було абсолютно марно. Територія за межами розчищеного кола залишалася такою ж непроглядною стіною трави. Жодних слідів двох зниклих товаришів так і не знайшли.
— Що нам тепер робити?
— Як ми знайдемо Ши Ню...
— Ми не можемо дозволити собі йти їх шукати. Це лише погіршить ситуацію. Тримайте позиції і зберігайте спокій! — наказав капітан.
Атмосфера миттю стала напрочуд моторошною. Кожен найменший шурхіт змушував серця мисливців битися швидше...
Трав'яне море колихалося від вітру. Видовище було просто неймовірним: волоті трави перекочувалися, наче справжні хвилі.
Небо було ідеально синім, а земля під ним — безмежним зеленим океаном. Якби хтось поглянув на це з висоти, він би побачив вузькі стежки, що прорізали долину, наче сліди від маленького човна на поверхні озера.
Час від часу в цьому морі відбувалися дрібні сплески — у повітря злітала кров і шматки трави. Глухі передсмертні крики і низьке гарчання змішувалися з виттям вітру та шелестом зелені. Подібні сцени розігрувалися по всій долині безперервно. На жаль, море трави було надто високим і просторим. Усі звуки поглиналися ним і розчинялися, перш ніж досягали відкритого неба...
Глибше в долині Мо Фань та його компанія пришвидшили крок. Трава перед ними розступалася, мов хвилі перед носом корабля. Там, де хащі були надто густими, Мо Фань безжально випалював їх дотла!
Він ретельно контролював вогонь, щоб не дати йому поширитися і не наразити інших мисливців на ще більшу небезпеку. На щастя, ця трава мала напрочуд високу вогнестійкість, що значно ускладнювало поширення полум'я.
— Ми мусимо знищити їхнє лігво до того, як сюди нагрянуть інші мисливці. Інакше ця долина стане братською могилою для тисяч людей! — похмуро процідив Мо Фань.
Дорогою сюди Мо Фань і Чжао Ман'янь помітили чимало Гірських Людей, що ховалися в траві. Їм треба було якнайшвидше знайти Гігантські Фіолетові Липи або ж лігво потвор, щоб запобігти новим смертям у цьому жахливому Трав'яному морі...
Для слабких мисливців це був квиток в один кінець!