Мо Фань керував вогником полум'я попереду себе, освітлюючи тунель, стіни якого були всіяні зубчастим камінням, що нагадувало ікла. Поступово він уловив жахливий сморід і почув слабкі, моторошні крики, що лунали з глибини тунелю.
— Шлях тут роздвоюється, куди нам іти? — запитав Мо Фань, вдивляючись у темряву.
— Ми не знаємо.
Поки вони говорили, з одного з проходів почулися тихі кроки. Назустріч їм вийшли дві знайомі постаті, що підтримували одна одну.
Світло впало на їхні неймовірно бліді обличчя. В одного з них очі були налиті кров'ю.
— Мавпочко! — радісно вигукнув Мо Фань, упізнавши їх.
— Брате Фаню! — Чжан Сяохоу миттю кинувся до нього і міцно обійняв, наче поранений молодший брат.
Мо Фань відчув, як Чжана Сяохоу переповнюють емоції. Він не був поранений, але весь той смуток, що накопичився в його серці, зараз виливався назовні.
— Що сталося? — заспокійливо запитав Мо Фань.
— Цей виродок Ши Цяньшоу, він убив там усіх! — люто вилаявся Ґе Мін.
Він розповів їм про те, що сталося в підземеллі. Усі ахнули від жаху, почувши це.
Наскільки ж безжальним був цей Ши Цяньшоу? Він привів із собою щонайменше двісті людей і вбив кожного з них лише заради того, щоб поповнити енергію Земної Маточки. Наскільки збоченим має бути серце людини, щоб зважитися на таке?
Мо Фань і подумати не міг, що вони натраплять на такого злого генерала. Він відчув величезне полегшення, що з Чжаном Сяохоу все було гаразд.
— Допоможіть... допоможіть мені! — З краю освітленої зони до групи, заточуючись, наблизився чоловік у військовій формі.
Чоловік пробіг усю дорогу до роздоріжжя. Побачивши людей, він відчув, ніби знайшов своїх рятівників.
— Це Тун Лі! — Очі Ґе Міна заледеніли, коли він вп'явся в нього поглядом.
Чжан Сяохоу теж був на нього страшенно злий. Цей покидьок удавав, ніби вирушив з ними в пустелю заради сестри, зловжив добротою Лінь Фейлі, привів сюди Ши Цяньшоу і змусив Лінь Фейлі віддати Земну Маточку. Якби він не смикав за ці ниточки, нічого б цього не сталося. Він цілком заслужив на те, що з ним зробили!
Мо Фань знав, що саме Тун Лі їх зрадив. Його очі зневажливо і холодно зблиснули, коли він побачив, як цей чоловік благає про допомогу.
Позаду Тун Лі з'явилася величезна хмара отруйних комах, що гналися за втікачем.
Культивація Тун Лі не була слабкою. Йому вдалося втекти і дістатися роздоріжжя. Він був приблизно за сотню метрів від Мо Фаня та інших.
— Врятуйте мене, благаю! Я розповім усе, тільки допоможіть! Я визнаю свою провину, я готовий постати перед військовим трибуналом!... — волав Тун Лі.
Мо Фань глянув на Чжана Сяохоу. Його друг мовчав, а в його очах читалася лише огида.
Мо Фань змахнув рукою. Срібне світло миттєво утворило стіну в тунелі, щоб заблокувати шлях отруйним комахам.
Однак Мо Фань не лише зупинив комах. Тун Лі теж на повному ходу врізався в цю стіну!
— Ні, не робіть цього, благаю! — Очі Тун Лі розширилися від первісного жаху.
Тун Лі більше не міг рухатися вперед. Отруйні комахи з легкістю його наздогнали. Усі спостерігали, як крихітні тварюки обліпили його тіло і почали вгризатися в плоть.
Обличчя Тун Лі перекосилося від болю. Він гатив кулаками по стіні, намагаючись пробитися крізь неї, але Мо Фань не зрушив ні на дюйм.
Рухи Тун Лі сповільнилися, коли сили покинули його. Кілька роздутих отруйних комах вирвалися з його шлунка і, тріпочучи закривавленими крилами, полетіли назад у печеру.
— Забираймося звідси. Якщо ці комахи вирвуться назовні — нам кінець, — сказав Ґе Мін.
Ґе Міну потрібен був час, щоб відновити енергію. Поки що він не міг протистояти Ши Цяньшоу. Та навіть після відновлення сил перемогти такого ворога було б надзвичайно важко. Цей монстр з легкістю вбив двісті власних людей!
Зараз вони не могли дозволити собі бій із Ши Цяньшоу. Найкраще було покинути пустелю і доповісти армії про те, що тут сталося. Армія з ним розбереться.
— Мгм, раз усі живі, треба йти якомога швидше. Інакше цей психопат і нас перетворить на жертвоприношення, — погодилася Цзян Шаосюй.
Група не наважилася затримуватися ні на секунду і негайно рушила до виходу.
Вони возз'єдналися з рештою Мисливців Золотої Битви на перевалочній станції. Солдатів вони там так і залишили — їхнє життя та смерть їх більше не обходили.
Вони поверталися тим самим шляхом. Цього разу йти було легше, але на душі в кожного лежав важкий камінь. Хто міг подумати, що звичайна експедиція обернеться зустріччю зі збожеволілим генералом. На щастя, більшість членів команди вижили. Їм удалося уникнути катастрофічних втрат!
Команда рухалася максимально швидко. Вони навіть не думали берегти енергію під час перетину Звивистої Піщаної Річки.
Невдовзі після того, як вони дісталися річки, з боку пустелі позаду пролунало щось схоже на глухий гуркіт грому. Блакитне небо раптово затягнула брунатно-червона пилова хмара. Вони більше не бачили ані піщаних дюн, ані скель. Густа хмара пилу насувалася на горизонт, мов апокаліптичний шторм.
— Він що, може контролювати Демонічну Сарану Піщаної Бурі? — вражено випалив Мо Фань.
— Думаю, він може лише приманювати її. Він позначив дівчат отруйними мітками, щоб сарана напала на них. Перевалочну станцію було знищено саме тому, що він навмисно заманив туди сарану. Він не має повного контролю над ними. Ніхто не має, — пояснила Лінлін.
— Невже ми щойно зробили жахливу помилку? — Цзян Шаосюй із тривогою глянула на небо позаду них.
Ши Цяньшоу був могутнім верховним магом отрути. Якщо вони дозволять йому утримати Земну Маточку, зважаючи на те, як він використовує Демонічну Сарану Піщаної Бурі, чи не перетвориться він на диявола пустелі, який коситиме людей, мов пшеницю?
— Це не наша вина. Навіть якби ми не пішли в пустелю, думаєш, Ши Цяньшоу відмовився б від пошуків Земної Маточки? Якщо ми дозволимо йому отримати доступ до її енергії, маючи ще й приватну армію — хтозна, які звірства вони можуть накоїти. Принаймні тепер ми знаємо, що цей виродок остаточно збожеволів. Нам просто треба повідомити армію, щоб уникнути подальших жертв, — сказав Ґе Мін.
— Так, Ши Цяньшоу, швидше за все, стане ще сильнішим. Якби ми залишилися і спробували з ним битися, і загинули — ніхто б ніколи не дізнався правди!
Група не піддалася емоціям. Зрештою, Ши Цяньшоу був генералом. Будь-хто в такому званні безсумнівно володів непересічною силою. Їм пощастило, що вони взагалі змогли вибратися з пустелі. Тепер вони мали попередити Фортецю Таримської Западини. Якщо з Ши Цяньшоу не розберуться якнайшвидше — це обернеться катастрофою!
Через кілька днів група нарешті вибралася з пустелі. Жахлива пилова хмара позаду них зникла з поля зору.
Однак вони все ще не могли розслабитися. Ши Цяньшоу так просто їх не відпустить. Тепер у нього була Земна Маточка. Він неодмінно зробить усе можливе, щоб поповнити її енергію, не зупиняючись навіть перед божевільною різаниною.
Фортеця Таримської Западини була побудована з сіро-білого каменю. За розмірами вона нагадувала справжнє місто з населенням у кілька сотень тисяч людей. У радіусі сотні кілометрів від неї розташовувалося безліч рудників, заводів та містечок, що спеціалізувалися на виробництві енергії вітру та світла. Ці містечка знаходилися в безпечній зоні. Фортеця щотижня відправляла військові ескадрони для їхньої охорони, щоб не дати демонічним звірам із пустелі, гір та печер вторгнутися на їхню територію.
Проте спокій тут був рідкістю. Зазвичай траплялося дві-три атаки на місяць. Кожне містечко було захищене бар'єром, схожим на той, що оточував саму Фортецю. Робітники та маги були в безпеці від монстрів, поки залишалися під його захистом.
Група попрямувала просто до Фортеці Таримської Западини. Чжан Сяохоу був військовим, тому він без проблем пройшов усередину. Решта були вкрай виснажені, але всі залишилися чекати біля входу, сподіваючись, що армія негайно видасть ордер на арешт Ши Цяньшоу!
Чжан Сяохоу попрямував просто до Головнокомандувача. Кожне прилегле містечко охороняв генерал. Зрештою, для утримання міста потрібна була величезна кількість ресурсів. Кожне містечко, яке захищала Фортеця Таримської Западини, могло забезпечити енергією близько шести міст другого рівня, включно з підтриманням захисних бар'єрів!
— Генерале, командир Чжан Сяохоу з гір Ціньлін просить особистої аудієнції. Каже, що має передати щось украй термінове, — доповів офіцер зв'язку.
Зараз за столом сидів ще один генерал, а решта присутніх були командирами. Однак більшість із них відповідали за командування та зв'язок в армії. Вони не були бойовими командирами.
Поруч із генералом Му Да сиділи двоє радників із суворими обличчями.
— Ми досі не з'ясували причину. Наш пріоритет — евакуювати робітників, місцевих жителів, солдатів і магів, які опинилися в пастці в аварійних бункерах. Вони заблоковані там уже три дні. У них закінчуються їжа та вода. Багато хто поранений. Без медичної допомоги вони просто помруть, — заявила жінка-радник.
Генерал Му Да холодно пирхнув:
— Думаєте, я не намагаюся їх урятувати? Але якщо ми не з'ясуємо причину і не відженемо Демонічну Сарану Піщаної Бурі, кожен солдат, якого ми відправимо до містечка Аньцзяо, просто загине. Минуло три дні, а ми досі не маємо жодного уявлення про те, що сталося. Ми навіть не можемо зв'язатися з людьми в місті. Від вас усіх ніякої користі!
— Генерале, командир Чжан Сяохоу з гір Ціньлін просить вас прийняти його, — повторив офіцер.
— Якого дідька командиру з Ціньліна тут треба? Я зайнятий! — гаркнув генерал Му Да.
— Але він сказав, що це дуже терміново...
— Наскільки терміново? Важливіше за життя десяти тисяч людей, заблокованих у містечку Аньцзяо?!
— Е-е... зрозумів, попрошу його зачекати.