— Я вже відпустив дівчат, як ти й просив. Хіба не час тобі сказати, де знаходиться Земна Маточка? — навмисно гучно промовив Ши Цяньшоу.
— Вони тут ні до чого, я не хочу, щоб хтось із них загинув, — відповів Лінь Фейлі.
— Я знаю, що ти хочеш урятувати їх усіх. Тобі просто треба сказати мені, де Земна Маточка. Мені теж немає ніякого інтересу їх убивати, — сказав Ши Цяньшоу.
— Генерале, я вже згадував, що там бродить ще один хлопець. Цей юнак доволі сильний. Якщо ви відпустите цих жінок, вони можуть піти і знайти його, — втрутився Чжен Тун.
— Він верховний маг? — запитав Ши Цяньшоу.
— Ні, він лише просунутий маг.
— То хіба я маю витрачати на нього свій час? — риторично запитав Ши Цяньшоу.
— Ні, ви маєте рацію, генерале! — з натягнутим виразом обличчя погодився Чжен Тун.
— Лінь Фейлі, ти маєш хоча б сказати, в якому напрямку шукати Земну Маточку. Я знаю, що вона десь тут... — продовжив Ши Цяньшоу.
— У тому напрямку, — Лінь Фейлі вказав на кілька зубчастих скель.
Ши Цяньшоу махнув рукою. Один із солдатів миттю підбіг до скель і дістав пристрій для сканування місцевості.
Невдовзі пристрій почав світитися. Очі Ши Цяньшоу зблиснули від захвату.
Лінь Фейлі не брехав. Земна Маточка дійсно була там, куди він вказав. Ці зубчасті скелі явно відрізнялися від чорного каміння довкола.
— Відпусти їх, або ти ніколи не знайдеш Земної Маточки, — сказав Лінь Фейлі.
— Звісно, але про всяк випадок, щоб ти не спробував мене обдурити, я все одно триматиму його в заручниках, — усміхнувся Ши Цяньшоу, міцно схопивши Чжана Сяохоу.
Лінь Фейлі зціпив зуби. Він підійшов до зубчастих скель і поклав на них руки. Темно-коричнева енергія пішла брижами, поширюючись довкола, і невидима магічна формація знялася. Товсті скелі раптом розм'якли і перетворилися на багнюку.
Коли багнюка розтеклася, за нею відкрився довгий прохід.
— То це магічна формація. Старий капітан був досить хитрим. Виявляється, він уже давно підозрював мене, — усміхнувся Ши Цяньшоу. В його очах палахкотіла неймовірна жадібність. — Тун Чжуане, ти наглядатимеш за цим хлопцем. Лінь Фейлі, йди попереду. Ми спускаємося разом.
Тун Чжуан повів Чжана Сяохоу слідом за Лінь Фейлі в темний прохід. Ши Цяньшоу махнув рукою, даючи знак загону солдатів іти вперед, перш ніж сам ступив у тунель.
Перед тим як остаточно зникнути в проході, Ши Цяньшоу обернувся і подивився на решту солдатів. Він кинув погляд на заручників і наказав:
— Чжан Ціху, залишаєшся тут. Убивай будь-кого, хто з'явиться!
— Слухаюсь! — Чжан Ціху чітко віддав честь.
— Генерале Ши, ви серйозно збираєтеся відпустити цих дівчат? Я знаю, що вони не становлять для нас загрози, але можуть завдати клопоту... — зі зловісним виразом обличчя сказав Чжен Тун. Було очевидно, що він не хотів залишати жодних потенційних ризиків.
Щиро кажучи, він був зовсім не радий, що Му Нуцзяо втекла. Вона була саме тією жінкою, до якої він завжди мріяв дотягнутися своїми брудними руками. У цій безлюдній пустелі сила і кількість вирішували все. Ніхто б ніколи не дізнався про їхні злочини!
— Ти справді вважаєш мене милосердним? Не хвилюйся, вони довго не проживуть. Дехто інший подбає про них, — Ши Цяньшоу розкрив долоню. На ній мерехтіло слабке, отруйне світло.
Побачивши це світло, Чжен Тун остовпів.
— Я чув, що генерал Ши здатний контролювати комах. Невже це ви тоді наказали Демонічній Сарані Піщаної Бурі напасти на станцію?
Ши Цяньшоу лише посміхнувся, не відповідаючи на запитання.
— Тоді ті дві дівчини... — стишивши голос, запитав Чжен Тун.
— Вони довго не протягнуть. — Ши Цяньшоу подивився на Чжен Туна і вишкірився: — Ти типовий чоловік, не здатний на великі звершення. Жінки — це чудово, але вони можуть лише тимчасово втамувати твої бажання. Коли ти матимеш справжню владу, ти зрозумієш, що жінки — це лише додаток до неї.
— Ви маєте рацію, генерале. Мені просто шкода, що така вродлива жінка помре такою смертю, — відповів Чжен Тун.
— Цього разу ти добре впорався. Без вашої допомоги нам було б важко безпечно зайти так глибоко в пустелю. Ти отримаєш усе, що захочеш, коли я здобуду Земну Маточку. Однак переконайся, що ті, хто має померти — мертві. У цій пустелі мене можуть заспокоїти лише мерці, — сказав Ши Цяньшоу.
— Слухаюсь!
За межами западини Му Нуцзяо та Цзян Шаосюй щодуху мчали до Палаючих Гір.
Вони мусили розповісти Мо Фаню про те, що сталося. Вони мали знайти спосіб урятувати Чжана Сяохоу та інших за будь-яку ціну.
— Стоп, а як же Лінлін? Ми її так і не бачили. З нею все гаразд?! — раптом випалила Му Нуцзяо, щось пригадавши.
— Вона розумна; мабуть, десь сховалася. Я лише боюся, що вона могла цього не витримати, їй же трохи більше десяти років... — пробурмотіла Цзян Шаосюй.
Обидві дівчини миттю запанікували. Вони вагалися, чи варто їм спочатку шукати Мо Фаня, чи Лінлін.
Раптом перед ними з'явилася маленька фігурка з двома хвостиками. Вона була одягнена у вітрівку. Незважаючи на жахливі обставини, її погляд здавався абсолютно спокійним і зібраним. Вона дивилася просто на двох дівчат.
— Не хвилюйтеся за мене, краще розкажіть, що сталося, — підійшла ближче Лінлін.
— Яке полегшення, що з тобою все добре! Інакше ми б не знали, як дивитися в очі Мо Фаню! — зраділа Му Нуцзяо.
Лінлін несподівано зникла саме тоді, коли з'явилися військові. Вони й гадки не мали, як їй удалося так швидко зрозуміти, що щось іде не так.
На щастя, Ши Цяньшоу, Чжен Тун, Тун Чжуан та інші не вважали Лінлін загрозою. Вони просто припустили, що маленьку дівчинку зжеруть демонічні звірі, коли вона блукатиме сама. Му Нуцзяо та Цзян Шаосюй теж цього боялися. Але на їхній превеликий подив, з Лінлін було все гаразд. У неї навіть знайшовся час поправити зачіску. Вона справді заслуговувала на своє звання Майстра-мисливця. Їй вдавалося знаходити найбезпечніше місце навіть у найгірших ситуаціях.
— За цим стоїть Ши Цяньшоу? — запитала Лінлін.
— Так, ми й не підозрювали, що це він винен у трагедії на станції. Звідки тільки беруться такі схиблені виродки?! — люто вилаялася Цзян Шаосюй.
— Це означає, що Земна Маточка справді існує? — продовжила Лінлін.
Дівчата здивовано перезирнулися. Їм було цікаво, звідки Лінлін взагалі знає про Земну Маточку.
— Що там відбувається всередині?
— Лінь Фейлі повів Ши Цяньшоу в якийсь прохід. Він має привести їх до Земної Маточки. Вони взяли в заручники Чжана Сяохоу та Ґе Міна. Лу Фан, Ян Бао, Сюй Піндун та інші Мисливці Золотої Битви залишилися в западині під охороною солдатів, — розповіла Цзян Шаосюй.
— Щось тут не сходиться, — пробурмотіла Лінлін.
— Не сходиться? Що саме? — не зрозуміла Цзян Шаосюй.
— Ши Цяньшоу нізащо не залишив би нікого в живих. Це надто дивно, що він так легко вас відпустив... — замислено сказала Лінлін.
— ...Дівчинко, ти що, хотіла б, щоб нас убили замість цього?! — обурилася Цзян Шаосюй.
Але Му Нуцзяо розділяла її підозри.
Хоч Ши Цяньшоу і був неймовірно самовпевненим, він усе ж залишався генералом. Якщо хтось дізнається, що він тут накоїв, його неминуче засудять до страти. А його приватна армія також піде під трибунал!
Раптом з боку гір почувся гучний шум. З кожною секундою він ставав дедалі чіткішим.
Лінлін підняла погляд до гір і одразу все зрозуміла, побачивши величезну хмару, що насувалася на них.
— Як я й думала, Ши Цяньшоу ніколи не збирався залишати вас у живих. Цей чоловік — верховний маг отрути. Найімовірніше, саме він і є причиною того, що Демонічна Сарана Піщаної Бурі звила тут своє гніздо, — сказала Лінлін.
— О Боже, що тут робить Демонічна Сарана Піщаної Бурі? Хіба вони не повинні триматися подалі від станції?! — закричала Цзян Шаосюй.
Обидві дівчини були смертельно налякані, побачивши сарану. Вони чітко розуміли, що ці потвори летять саме по їхні душі, але не могли збагнути чому!
— Ши Цяньшоу, мабуть, позначив вас Отруйними Мітками, які приваблюють Демонічну Сарану Піщаної Бурі. Спробуйте бігти до Палаючих Гір. У вас може бути шанс урятуватися, якщо ви дістанетеся туди до того, як вони вас наздоженуть, і якщо гори ще палають... А я піду першою. Щасти вам, — Лінлін миттю розвернулася і побігла геть.
Дівчата на мить завмерли від шоку, дивлячись, як маленька фігурка зникає вдалині.
Невже Лінлін справді щойно кинула їх напризволяще?
Кількість Демонічної Сарани Піщаної Бурі була просто незліченною. Побачивши, що монстри наближаються, дівчата щодуху кинулися до Палаючих Гір.
Лінлін бігла в протилежному напрямку. Вона була напрочуд швидкою, ніби її черевики були зачаровані магією.
Забігши на вершину пагорба, вона спостерігала за тим, як Му Нуцзяо та Цзян Шаосюй біжать у далині.
— Сподіваюся, Мо Фань не розізлиться на мене за те, що я залишила їх помирати? — зітхнула Лінлін.
Після того як на них націлилася Демонічна Сарана Піщаної Бурі, шансів на виживання не було. Ши Цяньшоу не збирався випускати їх із пустелі живими. Він лише розігрував виставу перед Лінь Фейлі.
— Мо Фань обов'язково за вас помститься, — пообіцяла Лінлін.
Вона не мала іншого вибору. Демонічна Сарана Піщаної Бурі розірвала б їх на шматки за лічені секунди. Їй залишалося лише сподіватися, що у Цзян Шаосюй та Му Нуцзяо є якісь приховані козирі, щоб пережити цю ситуацію.
— Хе-хе, маленька дівчинко, а ти дуже кмітлива. Тобі й справді вдалося вислизнути з нашого оточення! — пролунав чийсь неприємний голос із-за скель.
Лінлін обернулася і побачила високого, худорлявого чоловіка в сіро-синій військовій куртці, який виходив із тіні.
Його зовнішність була моторошною. Очі ледь не вивалювалися з очниць. Злісний погляд ясно давав зрозуміти, що він не збирається виявляти жодного милосердя до маленької дівчинки.
Лінлін була заскочена зненацька. Вона й подумати не могла, що Ши Цяньшоу пошле когось слідом за Му Нуцзяо та Цзян Шаосюй. Навіть якби їм якимось дивом удалося врятуватися від Демонічної Сарани Піщаної Бурі, цей чоловік усе одно подбав би про те, щоб вони точно були мертві!
Цей Ши Цяньшоу був не лише неймовірно жорстоким, а й до жаху передбачливим!