Невдовзі Мо Фань зв'язався з лідером Мисливців Золотої Битви. Ґе Мін із радістю прийняв його до загону.
Від нього Мо Фань дізнався, що вони не збираються тягнути в пустелю Такла-Макан усіх підряд. В такому небезпечному місці кількість не мала жодного значення. Вони відбирали лише елітних і досвідчених мисливців.
Команда складалася з дванадцяти осіб. Ґе Мін був верховним магом, а решта — просунутими.
Почувши це, Мо Фань відчув неабияке полегшення. Зібрати величезну армію звучало круто: здавалося б, можна просто змітати всіх монстрів магією. Але, на жаль, кількість демонічних звірів у сотні, а то й у тисячі разів перевищувала кількість людських магів. Навіть якби уряд відправив туди цілу армію, у них не було б жодних шансів зачистити навіть околиці Такла-Макану, що вже казати про якийсь там загін мисливців...
— Му Нінсюе зараз надто зайнята, доведеться знайти когось іншого, щоб наглядав за тобою, — сказав Мо Фань.
— Мені не потрібен захист, але знайти підхожу людину буде нелегко. Вона має бути не лише надійною, а й тією, кому ми зможемо беззастережно довіряти. Зрештою, наша головна мета — повернути до життя Маленьку Полум'яну Белль, а не шукати скарби, — зауважила Лінлін.
Мо Фань теж мізкував над цим. Найближчим часом Му Нінсюе буде дуже зайнята, тому він навіть не розповідав їй про те, що сталося в Храмі Парфенону, аби не змушувати її хвилюватися. Вона не знала, що Маленька Полум'яна Белль знову перетворилася на Плід Лиха.
Він не планував брати Му Нінсюе із собою — вона мала зосередитися на своїй важливій справі. Але проблема полягала в тому, що Мо Фаню було важко придумати, на кого ще можна покластися.
Він спробував зв'язатися з вчителькою Тан'юе, але вона, схоже, була на завданні — її телефон уже якийсь час залишався вимкненим.
— А чому б нам не запросити Му Нуцзяо? — запропонувала Лінлін.
Му Нуцзяо була надійною, і на неї можна було покластися — особливо тепер, коли вона отримала Благословення Божественної Печатки. Її клан з радістю надавав їй будь-які необхідні ресурси, тож вона стала набагато сильнішою, ніж раніше.
— Ти впевнена? Тягнути її в таке небезпечне місце? — завагався Мо Фань.
— А як щодо Чжана Сяохоу?
— Він інший: розумний і дуже досвідчений. Він так легко не помре... — ніяково відповів Мо Фань.
— Просто запитай її. Я нещодавно з нею перетнулася, і вона сама цікавилася, чи немає якихось завдань. Схоже, вона вперлася в невидиму стіну через занадто довгі тренування в закритому режимі. Їй потрібен реальний бойовий досвід, щоб рухатися далі, — повідомила Лінлін.
— Мгм, гаразд, я запитаю її.
Мо Фань щойно збирався взяти телефон, аби написати Му Нуцзяо, як раптом він задзвонив.
Це був унікальний рингтон, який він встановив для свого батька, Мо Цзясіна. На екрані з'явилося усміхнене обличчя чоловіка. Мо Фань неабияк здивувався.
Невже хтось розповів батькові про те, що сталося з ним і Є Сінсею в Храмі Парфенону? Інакше з якого дива старий би раптом зателефонував?
Відколи він переїхав до Магічного міста, а Є Сінся поїхала на навчання, Мо Цзясін повністю звільнився від своїх тягарів. Він міг місяцями не дзвонити, насолоджуючись життям у місті Бо. Найчастіше саме Мо Фань набирав батька, щоб дізнатися, як у нього справи. Старий уже давно не виявляв ініціативи першим!
— Алло, що таке? — буденно запитав Мо Фань.
— Мо Фань? — пролунав з іншого боку чужий голос.
Почувши його, Мо Фань миттю насупився.
Хоча власник голосу й намагався його приховати, Мо Фань упізнав його миттєво. Це був той, кого він ненавидів усіма фібрами душі!
— Це ти! — обличчя Мо Фаня вмить стало крижаним.
— Ха-ха-ха, яка несподіванка, що ти ще пам'ятаєш мій голос... — розреготався чоловік на тому кінці дроту.
— Що тобі треба? — холоднокровно запитав Мо Фань.
— Що мені треба? Це через тебе я опинився в такому лайні. Твій батько зараз у моїх руках. Думаєш, я буду з ним панькатися? — просичав чоловік.
— Тобі немає кого винуватити, окрім себе, — відрізав Мо Фань.
— Звісно. І твого батька теж немає кому винуватити. Можеш підніматися на гору Бейюй (Північного Дощу) просто зараз. Якщо запізнишся... ти ж знаєш, що я зробив із Сюй Чжаотіном! — Сміх чоловіка був неймовірно пронизливим.
Мо Фаню здавалося, що його серце от-от вибухне. Однак він не міг дозволити собі втратити самовладання — це змусило б його діяти необдумано. Ситуація лише погіршиться, якщо він піддасться емоціям!
Він з усіх сил намагався заспокоїти думки, хоча в його очах уже спалахнув темний, кривавий блиск.
Мо Фань одразу ж набрав Лінлін.
— Лінлін, мій батько в небезпеці!
— Твій батько? Це неможливо, він же в місті Бо. Місто зараз перетворилося на військову фортецю. Військові точно наглядають за ним і не допустять, щоб з ним щось трапилося. Це Чорна Церква? — запитала Лінлін.
— Це Юй Ан. Він не здох! — глухим голосом відповів Мо Фань.
— Юй Ан? Це ще більш неймовірно. Щоб завдати шкоди твоєму батькові, Чорній Церкві довелося б послати Синього Диякона або когось вищого рангу. Юй Ан — просто безпритульний пес. Його вб'ють на місці, якщо він хоч на крок наблизиться до міста, не кажучи вже про викрадення. Тут щось не сходиться. Ти чув голос батька?
— Чув. І це не було схоже на запис, — сказав Мо Фань.
— Прямуй до гори Бейюй, про яку сказав Юй Ан; я негайно все з'ясую. Повір мені, Чорна Церква не змогла б дістатися до твого батька. Це точно якась пастка, — впевнено заявила Лінлін.
Мо Фань був як біль у дупі для Чорної Церкви. Тому всі його найближчі родичі перебували під захистом Союзу Примусу та військових. Мо Цзясін жив у місті Бо, яке наразі стало військовою фортецею. Для Чорної Церкви було б неможливо заподіяти йому шкоду, і вже поготів це було не під силу Юй Ану.
— Гаразд, дякую! — серйозно відповів Мо Фань.
— Мгм! — кивнула Лінлін. Вона рідко чула, щоб Мо Фань дякував їй настільки серйозно. Вона чудово розуміла, наскільки важливим для нього був Мо Цзясін.
Невдовзі Лінлін вдалося зв'язатися з військовими в місті Бо. Вона швидко отримала свіжу інформацію з надійного джерела і негайно передала її Мо Фаню, щоб він не втратив контроль над собою.
— Тобто ти хочеш сказати, що якась організація забрала мого батька у військових? Що за організація? — вимогливо запитав Мо Фань.
— Так, кажуть, що все було оформлено за офіційними протоколами. Але, б'юся об заклад, хтось смикає за ниточки з-за лаштунків, раз тебе не попередили. Дай мені кілька хвилин, я з'ясую, що це за організація забрала дядька Мо, — сказала Лінлін.
— Гаразд, я вже їду на гору Бейюй, — відповів Мо Фань.
Менш ніж за п'ять хвилин Лінлін зателефонувала знову. Цього разу її тон явно змінився.
— Ну то хто забрав мого батька? — запитав Мо Фань.
— Це... це Союз Примусу! — відповіла Лінлін.
— Союз Примусу? З якого дива військові віддали мого батька Союзу Примусу? І як так вийшло, що Юй Ан опинився поруч із ним? — обурився Мо Фань.
— Дідуся і сестри зараз немає. Їх немає поруч у такий важливий момент, як же це бісить! — огризнулася Лінлін.
Лен Цін була заступницею лідера Союзу Примусу. Якби Союз забрав Мо Цзясіна, вони обов'язково повідомили б про це Лен Цін. Схоже, вони обійшли і її!
Лен Цін не було в Магічному місті, а Тан Чжун усе ще розгрібав наслідки того хаосу, який Мо Фань влаштував у Храмі Парфенону. Тан'юе теж була на завданні. Люди з Союзу Примусу, яких знав Мо Фань, були відсутні і не могли йому допомогти.
— Схоже, тут є щось, чого ми ще не знаємо, — Мо Фань поступово опанував себе.
— Мгм, щось точно пішло не так. Юй Ан не міг би викрасти дядька Мо, нікого не настороживши. Найімовірніше, дядько Мо справді перебуває в руках Союзу Примусу. А щодо того, що там робить Юй Ан... тобі доведеться навідатися на гору Бейюй, щоб дізнатися правду. Але я все ж думаю, що Юй Ан просто блефує, — сказала Лінлін.
— Зрозумів.
Мо Фань кипів від люті навіть після того, як дізнався, що Мо Цзясіна забрав Союз Примусу.
Він краще за будь-кого знав, що собою являє Юй Ан. Чому люди із Союзу Примусу взагалі з ним зв'язалися?
Мо Фань прямував до гори Бейюй. Дорогою до нього стрімко наблизилася пара чорних крил, що низько летіли під сірими хмарами. Мо Фань помітив їхню присутність лише тоді, коли вони нарешті порівнялися з ним.
— Мій пане, ви здаєтеся дуже розлюченим! — Чорні крила розкрилися, і з'явилося обличчя Боли.
— Якраз вчасно; ходімо зі мною в Союз Примусу! — Мо Фань неабияк зрадів появі вампіра.
— Схоже, я прибув дуже вчасно! — вишкірився Бола.
— Милосердя можеш залишити вдома, — кинув Мо Фань. Його терпіння лопнуло.
Він знав, що Союз Примусу забрав Мо Цзясіна за офіційними протоколами, проте не збирався терпіти, щоб Союз мав хоч якісь справи з таким покидьком, як Юй Ан, — особливо після того, як ця мерзота погрожувала йому життям власного батька!
— Оце я розумію. Мені начхати, праведні вони чи злі, я не знатиму пощади до тих, хто викликав гнів мого пана!
Бола прискорився. Він перетворився на пару чорних крил, підхопив Мо Фаня і помчав разом із ним до гори Бейюй.
Бола щойно зійшов з літака і шукав Мо Фаня за запахом. Якимось дивом на землях сходу він почувався вільним. Він був вільним, і його сила теж...
Щодо Союзу Примусу, то він їх зовсім не боявся.
Минуло чимало часу відтоді, як він востаннє вивільняв справжню силу Клану Крові — так давно, що він уже майже забув, як це відчувається.
Він пригадав, як бився з одним злим чудовиськом ще до того, як став Статуєю-захисником у Храмі Парфенону. Та битва тривала цілу добу. Зрештою він зумів убити звіра своєю отруйною кров'ю. Та істота, найімовірніше, була монстром рівня Правителя — диким тираном-людожером, який володарював на одній з гір на схід від Середземного моря!