— Я думав, що твоя кров уже давно зіпсована і стала чорною, але вона все ще така червона! — Демон Мо Фань повільно витягнув руку з тіла Меллаури, що билося в конвульсіях. Він милувався кров'ю на своїй руці, наче це був витвір мистецтва!
Меллаура не померла миттєво. Вона все ще хапалася за свій останній подих, чекаючи, що Шоушенк її захистить.
Якщо все піде за планом, Ізіша зрештою отримає Закляття Воскресіння. Поки вона зможе зберегти своє тіло та душу, у неї все ще є шанс воскреснути. Меллаура відчувала, як її життя згасає з шаленою швидкістю. У неї було лише одне останнє бажання!
Мо Фань раптом ворухнув рукою. Сильний вітер миттєво огорнув Меллауру, руйнуючи її останню надію. Вона навіть бачила, як шматки її тіла розлітаються за вітром. Це виглядало абсолютно жахливо!
Вона ніколи не думала, що помре такою жахливою смертю від рук демона, який, здавалося, прийшов з іншого світу. Звідки в цього Мо Фаня, якого вони ніколи не сприймали всерйоз, така страхітлива сила!?
Шоушенк тремтів від страху. Ні він, ні Лицарі Золотого Сонця навіть не помітили, коли з'явився Мо Фань. Якби він націлився на них, вони б закінчили так само, як Меллаура!
Ненависть Мо Фаня до Меллаури була настільки сильною, що він розірвав її на шматки, не залишивши їй жодних шансів на воскресіння.
— Помстіться... помстіться за Велику Музу! — Лицар Золотого Сонця, який сліпо підкорявся Меллаурі, видав рев, намагаючись подолати свій страх. Навіть будучи магами Верховного рівня, вони ніколи не бачили нічого подібного до Мо Фаня!
Гігантський Меч Суду Демонів Елементу Світла зійшов з неба, цілячись просто в голову Мо Фаня. Меч був заввишки з будівлю. Шоушенку вдалося застосувати закляття відразу після того, як він оговтався!
Мо Фань підняв голову і подивився на Меч Суду Демонів, але навіть не спробував від нього ухилитися.
Він повільно підняв іншу руку. Глибока, срібна енергія вирвалася з його долоні.
Він різко стиснув кулак, цілячись у Меч Суду Демонів над ним. Гігантський меч миттєво був огорнутий срібною енергією Просторового Елементу і розбився на друзки ще до того, як досяг голови Мо Фаня!
Шоушенк і решта Лицарів Золотого Сонця глибоко вдихнули. Демон зміг так легко розтрощити Закляття Верховного рівня. Наскільки ж сильним він міг бути?
— Атакуємо разом! — Кілька Лицарів Золотого Сонця почали швидко будувати Зоряні Палаци. Було очевидно, що ці Лицарі Золотого Сонця вже досить довго перебували на Верховному рівні, зважаючи на те, як швидко вони застосовували свої закляття. Невдовзі перед Лицарем Золотого Сонця, який розпочав атаку, з'явилася Шабля Тисячі Листків.
Листя дико затанцювало і накинулося на Демона Мо Фаня, наче білі коси. Вони були густими і лютими, не залишаючи між собою жодних прогалин.
У Демона Мо Фаня не було здатності літати. Він ненадовго затримався в повітрі, перш ніж приземлитися на землю. Шаблі Тисячі Листків погналися за ним, зрізаючи рослини на горі в пил, що розсіювався на вітрі...
Щойно Шаблі Тисячі Листків зникли, Лицар Світла Золотого Сонця рвонув уперед, використовуючи Вітровий Кривавий Розріз. Він рубонув по Мо Фаню, використовуючи вітер як свою зброю!
Вітровий Кривавий Розріз прорізав пагорб з одного кінця в інший. Демон Мо Фань схрестив руки перед собою, перш ніж проковзнути по землі після того, як у нього влучив Вітровий Кривавий Розріз...
— Він... здається, він не поранений! — вигукнув інший лицар, придивившись ближче.
Лицар Золотого Сонця з Елементом Вітру втратив дар мови. Це було його найсильніше закляття. І Шабля Тисячі Листків, і Вітровий Кривавий Розріз були здатні знищити тисячі демонічних звірів за мить, але вони не залишили на хлопцеві жодної подряпини. Чи був він узагалі людиною!?
— Просідання Землі! — люто крикнув Шоушенк згори.
Ліс затремтів. Ущелина, в якій стояв Мо Фань, раптом стрімко просіла, ніби величезний велетень щойно тупнув по землі, залишивши глибоку вирву на місці, де стояв Мо Фань.
Демон Мо Фань упав у вирву, що просідала. Його тіло було засипане камінням. Однак ця сила його не розчавила. Натомість його очі холодно блиснули.
Він вирвався з-під каміння і припав до землі, наче натягнута тятива лука!
БАМ!
З гучним вибухом гора обвалилася, коли Демон Мо Фань відштовхнувся від землі, злетівши в небо, немов розряд чорної блискавки.
Шоушенк активував увесь свій захист, включно з дорогою Магічною Бронею. Однак, коли розряд блискавки промайнув повз нього, він відчув, ніби всі його кістки зламані. Він стрімко впав до самого підніжжя гори!
Шоушенк не зупинився навіть після приземлення. Він урізався ще глибше у вирву в місті біля підніжжя гори.
Його Магічна Броня розлетілася на шматки. Він був усе ще живий, але нестерпний біль у грудях не давав йому змоги звестися на ноги.
Він був заступником Господаря Зали Суду; він ніколи не думав, що одного дня його так легко переможуть!
Збити людину зі схилу гори до самого підніжжя. Наскільки ж сильним мав бути цей удар!?
Через деякий час Шоушенк трохи оговтався. Він поглянув на схил гори і побачив, як демон схопив Лицаря Золотого Сонця, який присягнув на вірність Меллаурі.
Шоушенк не бачив, що саме зробив демон. Він лише побачив кров, що бризнула в небо, перш ніж тіло Лицаря Золотого Сонця було жбурнуто в долину, наче шматок сміття...
Лицарі Золотого Сонця не мали жодних шансів проти демона. Їх усіх було знищено в різних місцях.
Пролунав гучний крик. Дихання змія пронеслося горою, мов чорне торнадо. Збройні сили, що ховалися в горі, миттєво отримали нищівний удар, багато людських фігур було підкинуто в небо...
Мо Фань обернувся і подивився на Чорного Тотемного Змія. Він побачив, що той трохи відновився за цей короткий час. Він допомагав йому, зачищаючи решту збройних сил Храму Парфенону.
Кількість магів у Храмі Парфенону була просто надто великою. Убити кожного з них було неможливо. До того ж, окрім тих, хто присягнув на вірність Ізіші, Дуланку та Меллаурі, Мо Фань ніколи не планував убивати всіх людей Храму Парфенону!
Не всі в Храмі Парфенону підкорилися Ізіші. Було цілком очевидно, що Господар Зали Лицарів, Гейлон, абсолютно не підозрював про змову!
Людьми, які хотіли вбити Є Сінся, були Дуланк та Ізіша!
Мо Фань більше не гаяв часу на Суддів, Магів Віри та Лицарів Золотого Сонця, знаючи, що Чорний Тотемний Змій розчищає йому шлях. Він перетворився на зграю Вовчих Тіней і помчав униз із гори.
Маги Віри не припиняли атакувати своєю магією на всьому шляху, але більшість атак складалися лише із Середніх Заклять. Навряд чи вони могли завдати Мо Фаню якоїсь шкоди, враховуючи, наскільки швидко він рухався.
Елемент Демонізації Мо Фаня став сильнішим, ніж був у Стародавній Столиці. Виявилося, що Елемент Демонізації також розвивався разом із його культивацією!
Чорна колона височіла між священною горою та квітучим містом. Людей поблизу евакуювали після того, як Зала Віри Храму Парфенону забила на сполох. Місто виглядало порожнім, а межа Темного Майданчика для Страти робила його схожим на щось із постапокаліпсису.
Місто було безлюдним. Темний Майданчик для Страти був установлений у місті, і в ньому наодинці опинилася в пастці квола жінка...
Чорні Камені Провини кружляли навколо Є Сінся. Печатка Темної Страти вже майже пропалила її лоб, завдаючи їй сильного болю, а піт лився з неї, мов дощ.
Темне світло осяювало Є Сінся. Тінь, яку воно відкидало, кардинально відрізнялася від контурів Є Сінся. Це була струнка фігура, співвідношення талії до ніг якої відрізнялося від звичайних людей. Її чорне волосся сягало колін!
За межами Темного Майданчика для Страти Дуланк поводився так, ніби щойно побачив найпрекраснішу річ у світі, коли помітив тінь, що відкидалася від Є Сінся. Його очі світилися жадібністю!
— Це Душа Храму Парфенону, вона справді в ній! — У Дуланка виникло бажання накинутися на дівчину. Однак йому не дозволялося заходити на Темний Майданчик для Страти, та й Душа Храму Парфенону не могла оселитися в тілі Великого Судді.
Душа Храму Парфенону могла оселитися лише у справжній спадкоємиці Храму Парфенону. Тільки Святі, які отримали Благословення Божої Печатки, могли успадкувати Душу Храму Парфенону.
Коли Душа Храму Парфенону проявилася, фігура, що стояла на оглядовій вежі Зали Богині, поглянула вниз сходами. Вона якраз могла бачити Темний Майданчик для Страти, і приголомшливий силует Душі Храму Парфенону був наче розкішна картина на землі.
Ця людина всміхнулася, і її серце переповнилося радістю.
Ізіша роками чекала, щоб роздобути Душу Храму Парфенону. Щойно вона заволодіє Душею Храму Парфенону, настане час їй стати на вершині світу!
Очі Ізіші були прикуті до Душі Храму Парфенону на Темному Майданчику для Страти. Здавалося, її зовсім не турбувала кров, розбризкана по всій горі.
Боротьба за владу в Храмі Парфенону завжди оплачувалася кров'ю. Навіть якби Чорний Тотемний Змій не з'явився, вона б однаково знищила кожну людину, яка не бажала їй підкорятися, і кількість жертв була б у кілька разів більшою за кількість людей, що гинули зараз!