Пил, піднятий у повітря вибухами, вдарив Мо Фаню в обличчя.
Серце Аша’руї завмерло, коли вона почула слова Мо Фаня!
Поки його серце не перестане битися...
Ніхто не може по-справжньому протистояти всьому світу, але достатньо й того, якщо в них не залишиться жодного жалю!
Аша’руя повільно поклала руку на груди Мо Фаня. Вона відчувала, як важко б'ється серце чоловіка. Багато людей жили, наче ходячі мерці, але чоловік перед нею був живим і палав, мов вогонь!
Синє світло огорнуло руку Аша’руї, і енергія почала безперервно вливатися в тіло Мо Фаня. Мо Фань відчував, як енергія в його Зоряних Галактиках стрімко відновлюється.
Це не лише відновлювало його енергію. Його рани також гоїлися, включно з пошкодженими органами та зламаними кістками. Мо Фань не мав жодного уявлення, яку магію використовувала Аша’руя, але чітко відчував, що одужує з шаленою швидкістю.
Він повністю відновився за дуже короткий час. З іншого боку, обличчя Аша’руї було вкрай блідим, але вона все одно залишалася такою ж прекрасною, як і завжди.
— Сподіваюся, прихована сила у твоєму тілі набагато могутніша, ніж я уявляла, адже тобі доведеться кинути виклик збройним силам, здатним підкорити половину світу! — Аша’руя ледь помітно усміхнулася, ніби прощаючись із ним.
Колір очей Мо Фаня змінився. Аномальний темно-червоний колір заповнив його зіниці. Вони були настільки темними, що могли відобразити все хаотичне небо.
Демонічна кров, яку він так довго стримував, стала неспокійною. Вона була наче демони, яких щойно випустили з кліток. Вони не могли дочекатися, щоб зійти в мирський світ і виплеснути свій гнів на священну гору!
Сфера Есенції також випромінювала яскраве і моторошне світло, що злітало в хмари, мов меч.
Мо Фань довго накопичував цю енергію. Він пообіцяв Старому Бао, що не використовуватиме Елемент Демонізації, поки не заповнить Сферу Есенції. Однак, навіть якщо сфера не була заповнена до кінця, він більше не мав наміру пригнічувати силу Елементу Демонізації!
Чорна Церква була огидною; він понад усе хотів відправити їх усіх до Пекла з усім, що в нього було, бо вони не були гідні жити в цьому світі.
Проте він був абсолютно розчарований, дізнавшись про безглузду брехню, яку Храм Парфенону та Священний Суд сплели заради власної жадібності. Людству постійно загрожували демонічні звірі, що правили світом, але лідери людської раси виявилися такими ж ненадійними!
Не маючи іншого вибору, Мо Фань міг лише використовувати насильство, щоб приборкати насильство. Оскільки вони були готові проливати кров невинних життів заради здобуття більшої влади, Мо Фань був більш ніж готовий пролити їхню кров у відповідь!
Величезна біла тінь твердо стояла за спиною Мо Фаня. Це був Верховний Вовк-Демон, пробуджений із найглибшої прірви Підземного Світу. Вовк дивився зверху вниз на священну гору. Дике світло, що випромінювали його очі, могло легко розірвати цих нікчем на шматки!
Волосся Мо Фаня стало білим — кольором, що символізував смерть. Його довге волосся нагадувало плащ із гострих голок на спині, а тіло вкрилося рунами, що перегукувалися з величезною тінню Верховного Вовка-Демона позаду нього. Його збільшені м'язи виглядали напрочуд страхітливо!
(ПП: Білий колір символізує смерть у певних країнах, особливо в азіатських. Білий уособлює смерть, траур і невдачу, тому люди зазвичай носять білий одяг на похоронах).
Аша’руя була настільки шокована, що не могла підібрати слів, побачивши трансформацію Мо Фаня.
Попри те, що Мо Фань зберіг своє обличчя, дивні руни перетворили його на демона з Підземного Світу. Вона відчувала себе надзвичайно мізерною перед його крижаною аурою. Вона вірила, що навіть якби використала силу Темного Контракту, у неї не було б жодних шансів проти Мо Фаня!
Чорний Тотемний Змій і так уже жахав, проте присутність Мо Фаня насправді лякала ще більше!
Чорний Тотемний Змій видав крик. Він виявив групу Суддів, які застосовували потужні закляття на горі неподалік. Руйнівна аура пронеслася лісом і знищила їх!
Мо Фань опустив погляд на Чорного Тотемного Змія...
Свіжа кров стікала по його величезному тілу. Його шкіра теж забарвилася в червоний колір!
— Залиш решту мені, — Мо Фань ніжно погладив Чорного Тотемного Змія по голові.
Він зробив багато; настав час Храму Парфенону та Священному Суду відчути, як це — протистояти справжньому демону!
Мо Фань підстрибнув у повітря з голови Чорного Тотемного Змія. Він не вмів літати, але з легкістю перестрибнув високий пагорб перед собою і приземлився на гору серед Суддів, наче метеорит.
Судді малювали величезну Зоряну Галактику. Шістдесят магів працювали разом, щоб застосувати Закляття Рослин, і щойно воно буде завершено, воно не дасть Чорному Тотемному Змію зрушити з місця.
Елемент Рослин був дуже ефективним проти великих цілей. Битва закінчиться, щойно їхнє Закляття Рослин буде завершено.
— Хто... хто там!? — люто гаркнув чоловік середніх років, що очолював Суддів. Він обернувся і побачив моторошну постать із переважаючою аурою, що стояла там. Здавалося, ніби він міг легко проковтнути гору одним подихом!
Демонізований Мо Фань не відповів на запитання. Він лише холодно вимовив:
— Удар Кривавої Тіні!
Гігантська тінь вовка позаду Мо Фаня кинулася вперед. Вона розділилася на незліченну кількість вовчих тіней, що дико мчали горою!
Рвучи, кусаючи, топчучи — здавалося, ніби зграя демонічних вовків завоювала гору за мить. Судді помирали жахливою смертю, їхні тіла були розірвані та з'їдені, їхні кінцівки розкидані всюди. Це була різанина!
Їхня кров стікала з гори струмками.
Шоушенк, який керував битвою з повітря, з недовірою розплющив очі, спостерігаючи, як гинуть його люди!
Вони були елітою серед Суддів, проте всі були знищені в одну мить... ким саме була та фігура, що рухалася так швидко? Звідки в неї така жахлива сила!?
— Го... Господарю Зали, увесь сьомий загін знищено!
— Неможливо!
— Хтось бачив, що це була за штука?
— Вона зістрибнула з Чорного Тотемного Змія. Вона занадто швидка, вона вбиває нас, наче пшеницю косить!
Шоушенк був розлючений. Судді відігравали важливу роль у збройних силах Храму Парфенону. Чорний Тотемний Змій уже вбив багатьох із них, але зараз загинуло ще більше. Це було абсолютно неприйнятно!
— Чорний Тотемний Змій б'ється з останніх сил. Хіба не нормально, що проливається кров щоразу, коли обирають нову Богиню? Як ми можемо стати сильнішими без жертв? — Дуланк не надто переймався втратами.
Це була лише купка Суддів. Щойно в них з'явиться Закляття Воскресіння, навіть Маги Забороненого Прокляття будуть готові їм підкоритися. Чому б їх мала хвилювати смерть якихось Суддів?
До того ж, Судді присягнули на вірність Ідіші. Померти заради Храму Парфенону було для них честю!
Шоушенк глянув на ліс, тепер залитий кров'ю, і запитав:
— Ви не бачили людської фігури?
— Я не бачив, я призначаю тебе та заступника Господаря Зали Ланьцзіня головними, сподіваюся, ви знаєте, як поводитися з Гейлоном, — сказав Дуланк.
Вони нарешті дійшли до найважливішої частини свого плану: здобуття Душі Храму Парфенону! Дуланк мусив зосередитися на Темній Страті. Він хотів побачити, як Є Сінся затягнуть у Царство Мертвих, так само, як і Вень Тая, і стати свідком того, як Душа Храму Парфенону буде дарована Ідіші. Ці кандидатки чи Святі не йшли в жодне порівняння з Ідішею!
Дуланк пішов і попрямував до Темного Майданчика для Страти.
Шоушенк і Меллаура залишилися, щоб розібратися з Чорним Тотемним Змієм. Шоушенк усе ще був стурбований тим, що влаштовувало різанину серед їхніх людей у лісі. Це не було схоже на силу Чорного Тотемного Змія...
— Меллауро, використай свою магію, щоб знайти того хлопця... — сказав Шоушенк.
— Мм... ах...
— Меллауро... — Шоушенк обернувся, почувши, як Меллаура заїкається.
Однак, кинувши швидкий погляд, він миттєво відчув, як по його спині пробіг сильний мороз!
Кривава рука пробила спину Меллаури і вийшла з її грудей. Рука тримала її серце, що ще билося. Її очі розширилися від подиву, коли вона повільно повернулася і простежила за поглядом Шоушенка!
Позаду Меллаури стояв чоловік, оповитий демонічною тінню, зі злою, холодною усмішкою на обличчі. Його криваво-червоні очі випромінювали сильну ауру смерті і зовсім не виглядали людськими!
— Це... це він! — Шоушенк втратив дар мови. Він упізнав обличчя чоловіка. Він був не ким іншим, як тим молодим магом, що намагався врятувати Є Сінся, Мо Фанем!
Однак його зовнішність повністю змінилася. Він перетворився на холоднокровного демона з сильним бажанням убивати.
— Вели... Велика Музо!
— Меллауро!
— Ти диявол, відпусти її!
П'ятеро Лицарів Золотого Сонця стояли напоготові поруч із Меллаурою.
Як Велика Муза, Меллаура мала видатні Елементи Зцілення та Благословення. Попри те, що вона не була вправним бійцем, з її допомогою маг Верховного рівня міг легко протистояти трьом магам Верховного рівня свого рівня одночасно!
Проте ніхто не очікував, що звідки не візьмись з'явиться демон і простромить руку просто крізь спину Меллаури. Жоден із Лицарів Золотого Сонця не встиг вчасно відреагувати. Навіть сама Меллаура не змогла використати жодне зі свого магічного спорядження!
Зрештою, ніхто не очікував, що вони помруть, маючи навколо себе стільки захисників...