Мо Фань мовчав. Він зосередився і чекав, поки Ґо Веньї продовжить свою розповідь.
Оскільки всі підганяли її, Ґо Веньї не мала іншого вибору, як говорити далі.
— Неподалік було ранчо, і іноді корів та коней залишали пастися в полі. Я думала, що це запах коров’ячого або кінського гною, тому не надто переймалася. Я продовжила свій шлях при тьмяному світлі зірок.
— Хіба тобі не страшно, що може трапитися щось погане, коли ти одна вночі надворі?
— З такою зовнішністю їй нічого боятися, — ляпнув якийсь нетактовний хлопець.
Здавалося, Ґо Веньї не звернула уваги на це зауваження. Поки інші сміялися, вона вела далі:
— Через деякий час я побачила, як щось ворушиться в кущах. Я невиразно розгледіла худу людину, що лежала на коні... Спочатку я подумала, що хтось лікує поранену тварину, бо відчула запах крові, але коли підійшла ближче, то побачила, що цей чоловік їсть коня... сирим!
Усі одразу відчули, як по шкірі побігли мурашки!
— Живіт коня був розірваний. Нутрощі розкидані по землі. Ця дивна людина занурила голову всередину рани й бенкетувала. У мене все потьмяніло в очах... Я стояла там досить довго, слухаючи, як ця істота чавкає. Я не знала, чи бачили мене, тому повільно позадкувала. Здавалося, що це була найдовша дорога в моєму житті. Я все думала, що ця людина обернеться і покаже мені закривавлене обличчя з кишками, що звисають з рота. Я думала, що мене з'їдять наступною! — вигукнула Ґо Веньї.
Розповідаючи цю історію, вона знову переживала той жах. Її голос тремтів, і її помітно трусило.
Ґо Веньї ніколи нікому про це не розповідала. Це сталося давно, але чомусь здавалося, ніби вчора. Нарешті вона отримала можливість поділитися жахом, що таївся в її серці, щоб усі розділили з нею цей тягар!
Очевидно, що Ґо Веньї казала правду.
— Ти впевнена, що це була людина? А не якийсь монстр? Я чув від брата, що навіть у містах ховаються демонічні звірі. Вони здебільшого сидять у темних кутках, наприклад, у каналізації або покинутих будівлях. Можливо, ти бачила демонічного звіра, — сказав Жун Шен.
— Я... я не була певна, але мені це більше нагадувало людину. У неї були руки, ноги та горб. І вона була дуже худою... — відповіла Ґо Веньї.
Мо Фань перезирнувся з Лінлін. Вони обоє підтвердили свої здогадки.
— Можна запитати, де це було? — подав голос Мо Фань.
— Це було на ранчо Цзодао в містечку Чженьмін, — відповіла Ґо Веньї.
— Не дивно, що ти наполягала на тому, щоб не їхати до містечка Чженьмін! — вигукнув інший хлопець.
— М-м-м, я надто боялася туди їхати. І вам усім теж не раджу.
— Це лише історія, чого ви такі серйозні? У містечку Чженьмін є багато цікавих місць. Це родзинка нашої подорожі, — байдужо сказав Чжао Піньлінь.
— Я казала правду, — різко відрізала Ґо Веньї.
— (зітхання) Навіть якщо це правда, це сталося так давно. Можливо, це був демонічний звір, який любив їсти коней. Мисливці, мабуть, уже розібралися з ним. Нема чого боятися, — заспокоював їх Чжао Піньлінь.
— Мені теж трохи страшно. Ми можемо оминути містечко Чженьмін? — запитала досить симпатична дівчина з групи. Хлопці крутилися біля неї протягом усієї подорожі. Найімовірніше, вона була головною ціллю більшості юнаків у цій поїздці.
Чжао Піньлінь завагався, побачивши, що Ван Сюйсу висловила занепокоєння, але містечко Чженьмін було найкращим місцем, щоб зробити свій хід!
— Як щодо цього? Я попрошу управителя найняти Мисливця, щоб охороняв нас до кінця поїздки. Як вам така ідея? — запропонував Чжао Піньлінь.
— Хіба... хіба це не коштуватиме купу грошей?
— Не хвилюйтеся, у готелі теж є маги, — відмахнувся Чжао Піньлінь.
— Найняти Мисливця нам в охоронці... Чжао Піньлінь, твоя родина, мабуть, доволі багата! — сказала Ван Сюйсу.
— Маги — це не така вже й велика проблема. Вони теж готові працювати за гроші. Просто ставтеся до них як до охоронців вищого рівня, — Чжао Піньлінь був задоволений компліментом Ван Сюйсу.
— Ти правий.
І Мо Фань, і Му Нінсюе були не надто задоволені словами Чжао Піньліня. Проте Чжао Піньлінь казав правду. Хоча маги мали трохи вищий статус у цьому світі, ніщо не викликало такої поваги, як гроші. Деякі фінансові групи, не пов'язані з магічною індустрією, не мали у своїй родині жодного мага. Проте магів під їхнім командуванням було достатньо, щоб сформувати невелику армію, включно з Просунутими магами або навіть Верховними магами!
Маги сильно залежали від грошей. Заробленого ніколи не вистачало, щоб задовольнити всі потреби, хіба що вони погоджувалися залишатися на одному рівні все життя. Те саме стосувалося й Мисливців. Вони постійно мали справу з демонічними звірами. На межі життя і смерті, коли кігті демонічного звіра вже перед обличчям, жоден маг не пошкодує сотень тисяч або навіть мільйонів на хороше захисне спорядження!
Група приємно провела час біля вогнища. Більшість людей просто вирішила, що всі історії вигадані. Вони сиділи біля багаття до півночі, перш ніж повернутися до готелю.
Чжао Піньлінь шукав нагоди поговорити з Му Нінсюе. Однак Му Нінсюе не розповіла жодної історії. Вона просто пішла на пагорб сама і досить швидко повернулася. Для неї там не було нічого страшного.
Провулок у шанхайському районі Цзін’ань, горище мисливського агентства «Чисте Небо»...
Горище було невеликим. Вікно було щільно зачинене понад пів року. Крізь нього не пробивалося навіть найменше сонячне проміння. На горищі завжди було темно й холодно.
Кімната потопала в повній темряві. Проте раптом там спалахнула пара очей. Вони виглядали доволі моторошно.
Почувся хрускіт кісток і суглобів. Власник очей ступив на дерев'яну підлогу і почав ходити туди-сюди.
Підлога була дуже старою. Літній чоловік, який вивчав сферу в кімнаті під горищем, зняв окуляри для читання і подивився на стелю.
— Дівчинка прокинулася! — вигукнув Старий Бао.
Щойно він закінчив речення, як струнка фігура стрімко перемістилася поверхом нижче, немов порив синього вітру. За мить вона опинилася перед Старим Бао.
Лен Цін пильно втупилася в стелю і сердито гаркнула на Старого Бао:
— На горищі сильна зловісна присутність. Ти зовсім з глузду з’їхав на старості? Хіба ти не відчуваєш присутність істоти, що живе на горищі?!
— Заспокойся, просто заспокойся, вона маленька служниця великого демона. Цк-цк, якщо навіть тебе налякала присутність служниці, схоже, вона справді еволюціонувала. Що ж, цього й слід було очікувати, адже вона спала пів року, — усміхнувся Старий Бао.
Лен Цін нахмурилася.
— Не хвилюйся, вона не ворожа до нас, — додав Старий Бао.
— Гм, хай краще пильнує, щоб її не помітив Союз Примусу. Їм байдуже, хороший вона вампір чи поганий! — сказала Лен Цін.
— Не будь такою, вона відповідає за цей район. Кількість злочинів, скоєних Істотами Темряви, пов'язаними з Кланом Крові, у цьому районі значно зменшилася завдяки їй. Не будь такою впертою, ти повинна допомогти приховати її особу. До речі, тобі варто зробити їй справжні документи. Там, де є світло, є й темрява. Замість того, щоб намагатися позбутися всієї темряви, що призведе до ще більших проблем, ми повинні дозволити темряві існувати в певному порядку, — весело сказав Старий Бао.
— То ось що думає колишній голова Священного Суду? А як щодо Чорної Церкви!? — запитала Лен Цін.
— О, ці виродки? Їх точно не можна вважати людьми! — відрізав Старий Бао.