Чорна постать мала лише тіло — без голови. Її руки, мов лапи велетенської багатоніжки, звивалися з обох боків, важкі й м’язисті.
Та наймоторошніше було інше: груди демона повністю були вкриті червоно-кривавими очима. Очі були суцільними зіницями, що звивалися, втупившись у перехожих на вулиці, сповнені крижаної ненависті!
Мочідзукі Чіхая обернулася. Її обличчя замінила потворна маска — від одного лише вигляду якої люди в паніці кидалися навтьоки. Навіть водії, заскочені жахом, ледь могли втримати кермо!
— Наш клан Мочідзукі стоїть на варті, високо в горах, щоб пильнувати за демонічними істотами з океану. Ми готові покласти життя заради міста, а ви... ви тільки й умієте, що розважатися та напиватися... ви просто паразити! — голос Мочідзукі Чіхаї став страшенно дивним. Її власний мав бути чистим і світлим, але тепер поверх нього накладався інший, чужий, демонічний голос.
Тротуар здригнувся й тріснув. Уздовж вікон сусідньої будівлі поповзли чорні гілки, мов плющ, швидко обплітаючи стіни.
З тріщин у бруківці виривалися демонічні пагони й лози. Вони звивалися, ніби живі щупальця, наздоганяючи всіх, хто тікав навсібіч: друзів Чао Ґана, а також тих, хто кілька хвилин тому вимагав «справедливості» щодо мага, який його поранив. Усі вони опинилися зв’язані демонічними гілками та лозами!
Ще більше чорних гілок почало з’являтися довкола Мочідзукі Чіхаї. Спершу вони схопили лише з десяток людей, та незабаром у полоні опинилося вже близько тридцяти!
Чорні гілки та лози проривалися у тіла людей, мов хробаки, просочуючись у вуха, ніздрі, горло… навіть крізь пори шкіри проникали тонесенькі гілочки.
Полонені не встигали навіть скрикнути. Їхня шкіра раптом розпухала — і з неї пробивалися нові гілки...
Квіти, гілки й лози виростали прямо з їхніх тіл. Живі люди ставали напівлюдьми напівдеревами — жахлива, нелюдська картина!
— Зупинись! — почувся вигук згори.
Мочідзукі Чіхая підвела голову й побачила чоловіка, що стояв на даху сусіднього магазину. У темряві його чорнувато-карі очі світилися майже нереально яскраво.
— Це ти? — Чіхая глянула на нього з явною неприязню.
— Я не міг не хвилюватися, тому й пішов за тобою. І, як я й думав… подивися, що ти робиш! — гукнув Мо Фань, тримаючись на безпечній відстані.
— Я... — Мочідзукі Чіхая ще зберігала свідомість. Вона озирнулася довкола і побачила, як люди тікають, як кричать дівчата-підлітки, як малі діти голосно плачуть, злякані нею.
Усі дивилися на неї, мов на справжнього монстра. Побачивши перехожих, яких вона перетворила на рослинних істот, Чіхая жахнулася й поспіхом відступила назад.
Демонічні пагони й лози миттю почали танути в повітрі — вона відзивала їх назад. Стіни будівлі поблизу повернулися до нормального вигляду. Мочідзукі Чіхая повернулася до вітрини й побачила у відображенні себе... і не повірила власним очам!
Сфера Есенції в її руці впала на землю. Мочідзукі Чіхая сахнулася від неї, мов від диявола, і відступила, не наважуючись навіть торкнутися!
— Ця штука справді демонічна. Краще більше не підходь до неї. Можеш ображатися, але боюся, що твій брат Івата теж був під її контролем. Те, що він просив винести Сферу Есенції… він наражав тебе на смертельну небезпеку, — Мо Фань підійшов до Чіхаї, не зводячи погляду з кулі, яка видихала чорну ауру.
Навіть Мо Фань не наважився торкнутися сфери. Її зловісна сила була ще страшнішою, ніж він думав.
На щастя, сила духу Мочідзукі Чіхаї була досить високою, тож чорна аура тримала її під контролем недовго. Інакше Мочідзукі Чіхая могла б перетворитися на справжнього моторошного демона!
Демонічна істота з багатьма кінцівками й очима, що відбивалася у вікні, найімовірніше була паразитичною формою Сфери Есенції. Мо Фань бачив чимало демонів, але навіть він відчув шок, вперше побачивши це у вікні.
Добре, що він устиг. Інакше, якби Сфера Есенції повністю захопила Мочідзукі Чіхаю, сталася б страшна катастрофа!
— Я вже повідомив Мочідзукі Кена, він у дорозі. Краще нічого не чіпати, доки він не прийде, — сказав Мо Фань до Мочідзукі Чіхаї.
Мочідзукі Чіхая все ще була ніби в заціпенінні. Вона схилилася на Мо Фаня з порожнім поглядом.
Невинні люди, якими вона щойно керувала, попадали на землю. Їхні тіла поступово поверталися до норми. Проте ніхто з них не наважився залишитися після того жахливого болю, який спричинили демонічні рослини, що проникли в їхні тіла. Усі вони одразу розбіглися в паніці.
— Дя... дякую. Я й подумати не могла, що мій брат обдурить мене, приховавши правду, — прошепотіла Мочідзукі Чіхая.
— Він був першим, хто знайшов Сферу Есенції, тому й зазнав найбільшого його впливу. Можливо, він уже й не твій брат, — відповів Мо Фань.
Побачене на підйомному мосту переконало Мо Фаня: Івата аж ніяк не був доброю людиною. Троє невинних вартових були безжально скинуті з мосту й миттєво перетворені на попіл.
Хіба може людина, яка так жорстоко вбила вартових, не мати злих намірів?
Та все ж головною проблемою було зловісна Сфера Есенції. З першої ж миті, коли Мо Фань її побачив, його душу стискало недобре передчуття.
Добре, що він був достатньо обережним, тож прослідкував за Мочідзукі Чіхаєю й на власні очі побачив, як сфера захопила її. Тоді він одразу зрозумів, що це справжній демон. Він підкорить кожного, хто торкнеться його. А істота у відблиску вікна — його справжнє обличчя!
Якби цю тварюку випустили на волю, хто знає, яке жахіття вона б спричинила.
Поліція прибула досить швидко. Район негайно оточили.
Слідом за ними прибули Мисливці Осаки. Вони обережно взяли Мо Фаня та Мочідзукі Чіхаю у кільце, але страх не дозволяв їм підійти ближче.
Мо Фань жестами намагався пояснити їм, щоб вони трималися на відстані.
Мочідзукі Чіхая нарешті прийшла до тями. Назвавши своє ім’я й статус, вона швидко японською пояснила Мисливцям ситуацію й переконала їх залишитися на місці.