Союз Примусу Лін’їня...
По похилій кам’яній стіні стікала чиста прозора вода, зволожуючи вирізьблені слова, щоб вони мерехтіли під променями сонця, що заходить.
Серед невеликого бамбукового гаю лилося золоте світло. У центрі стояли простий стіл і кілька кам’яних сидінь — місце, яке часто використовували члени Союзу Примусу для зустрічей із сторонніми людьми.
— На рахунок літака — мені оплачувати збитки? — Мо Фань постукав пальцем по столу, суворо дивлячись на двох викладачів Парфенонського храму.
— Н-ні... зовсім не потрібно, — чемно відповів Глоркіан, намагаючись усміхнутися. Страховка покриє, не хвилюйтеся.
Цього разу його усмішка була щирою — без колишньої зверхності. Насправді ж у голові в нього й досі були лише думки про те, як їх сюди приніс літаючий Чорний Тотемний Змій.
Не дивно, що старі жерці так наполегливо попереджали не створювати проблем у Китаї. Хіба уряд справді так спокійно ставиться до того, що посеред міста живе такий велетенський змій? Чорт би його побрав!
— Ви все ще збираєтеся забрати її? — Мо Фань указав на Є Сінься, що сиділа поруч. Тепер він виглядав радше як вчитель, що тримає чашку чаю й виховує неслухняних учнів.
— Е-е... брате Мо Фане...
— Називай мене вчителем!
— Вчителю Мо, — поспіхом виправився Глоркіан. — Пані Є Сінься справді ідеально підходить для навчання в нашій академії. Ми лише виконуємо наказ. Людина, якій вона цікава, набагато могутніша за нас.
Є Сінься не змогла стримати посмішку — цей Глоркіан після поразки став таким слухняним! Він вже був зовсім іншою людиною, не тим пихатим типом, що погрожував хвилину тому.
— Мене це не цікавить, — спокійно сказав Мо Фань. Моє рішення остаточне. Дівчина залишається тут. Сідайте в літак і летіть назад до Індії. Передайте тій особі, що Є Сінься чудово почуватиметься у своїй країні, і нема потреби її нікуди забирати.
— Ми... з Греції, — тихо уточнив Глоркіан.
— Байдуже, — відмахнувся Мо Фань.
— Боюся, ми не можемо прийняти це, — обережно мовив Глоркіан, але намагався тримати голос упевнено. — Ми дуже прискіпливо відбираємо учнів. І якщо вже когось обрали — не відступаємо... — та, вимовивши це, він краєм ока кинув погляд у бік Західного озера.
— Все ще не здалися? — холодно перепитав Мо Фань.
— Ми не хочемо жодних конфліктів, — поспішно продовжив Глоркіан. Ми щиро запрошуємо пані Є Сінься до нашої академії. Якщо ми не зможемо повернути ученицю, якою зацікавився Великий Наставник, нам буде непереливки.
— Ну що ж, — Мо Фань підвівся, тоді я попрошу Чорного Тотемного Змія віднести вас назад до Ін... ох, тобто до Греції.
Глоркіан і Діґайос обмінялися розгубленими поглядами, не знаючи, як діяти.
— Мо Фане, не варто бути таким суворим, — втрутився Тан Чжун. — Послухаймо, що вони хочуть сказати.
— Так, учителю Мо, — поспіхом підхопив Глоркіан. — Ви ж самі знаєте, що пані Є Сінься страждає від дивної хвороби ніг. Парфенонський храм славиться тим, що лікує найрізноманітніші недуги. Можливо, під час навчання вона знайде спосіб зцілити ноги. Великий Наставник, певен, докладе всіх зусиль, щоб допомогти. Ми так квапимося лише тому, що вона дуже зайнята. Навіть її учні бачаться з нею нечасто.
Мо Фан перевів погляд на Є Сінься — вона мовчки дивилася на нього.
— Ти зараз серйозно? — різко спитав Мо Фань.
— Ми вже повідомили про це професорку Лу. Вона тобі нічого не казала? — уточнив Глоркіан.
Мо Фань похитав головою.
Глоркіан зітхнув із натягнутою усмішкою:
— Учителю Мо, вам варто повірити в силу Парфенонського храму. Ви ще молодий, тож, мабуть, не дуже обізнаний із міжнародними організаціями, але можете спитати у президента Тан Чжуна. Майже немає хвороби, яку ми не могли б вилікувати, якщо вже беремося за це. За певних умов ми навіть здатні повернути людину з мертвих — промовив Глоркіан.
Мо Фань уперше почув про Парфенонський храм не сьогодні. Ще тоді, коли Сюй Чжаотін став Проклятим Звірем, а душу Ван Сяоцзюня (ПП: це той рядовий приборкувач сірого орла, що знайшов трави для лікування чуми) було розірвано, усі казали, що лише Парфенонський храм може їх урятувати. Проте організацію він досі знав поверхово, тож перевів погляд на Тан Чжуна, очікуючи його думки.
— Мо Фане, Глоркіан має рацію, — серйозно сказав Тан Чжун. — Насправді Парфенонський храм навіть могутніший, ніж він описав. Лу Пін багато часу витратила, щоб вилікувати Є Сінься, але так і не знайшла жодного способу. Я чув, що ти навіть просив Хань Цзі з Союзу Примусу Годинникової вежі подивитися на неї, та й він виявився безсилим. Якщо навіть Хань Цзі не знає, як допомогти, то, боюся, у нашій країні ліків ти не знайдеш.
Мо Фань замовк.
Хань Цзі був справжнім майстром лікувальної магії. Після трагедії він приїздив до Ханчжоу, щоб віддячити Мо Фанові, який тоді тренувався в горах. Але, вислухавши його прохання, тільки сумно визнав — хвороба Є Сінься не має відомого лікування.
— Факультет Зцілення Парфенонського храму значно перевершує нашу Асоціацію магії — продовжив Тан Чжун. — Якщо там не знайдеться способу, то, мабуть, його не існує ніде у світі.
— Саме так, — кивнув Глоркіан. До того ж ми не лікуємо кого завгодно... Але якщо пані Є Сінься стане студенткою нашої академії — це вже зовсім інша справа.
— Мо Фане, Парфенонський храм — ідеальне місце для неї, — твердо сказав Тан Чжун. Я розумію, ти боїшся залишити її без нагляду. Якщо тобі недостатньо гарантій Лу Пін, я особисто супроводжу її до храму. У мене там є старий друг — я попрошу, щоб Є Сінься жила з нею. Повір, така жінка тільки зрадіє мати поруч таку виховану дівчину.
Як президент Союзу Примусу Лін’їня, він відчував відповідальність владнати суперечку. Зрештою, Глоркіан представляв Парфенонський храм. Він, можливо, повівся надто наполегливо, адже хотів забрати Є Сінся без згоди цього маленького шибайголови Мо Фаня, але це точно було питання, яке можна було владнати спокійною розмовою. Адже обидві сторони турбувалися лише про добробут Є Сінся.
— Сінься, що скажеш ти? — Мо Фань запитав у неї, адже сам не міг остаточно це вирішити.
— Скільки це триватиме? — тихо спитала Є Сінься.
— Принаймні рік, максимум два, — відповів Глоркіан. — Якщо твої результати будуть посередні, ми відпустимо тебе вже через рік. Хоч ми й запрошуємо тебе щиро, але не триматимемо без потреби. А якщо твої успіхи будуть визначними — залишишся довше, щоб досягти ще більшої майстерності. Згода?
— Мо Фане, думаю, щодо її безпеки можна не хвилюватися, — мовив Тан Чжун.
— Гаразд, я довіряю твоїм словам, — кивнув Мо Фань.
— Ти ж сам невдовзі вирушаєш за кордон на тренування, яке триватиме понад рік, — нагадав Тан Чжун. — Поки тебе не буде, Є Сінься навчатиметься у Парфенонському храмі. Коли повернешся, вона, можливо, вже закінчить навчання. А може, й ноги її тоді повністю зціляться. Хіба це не чудово?