Причиною того, що його стихія Вогню більше не розвивалася, була перешкода, яка оточувала Вогняну Туманність. Скільки б зусиль він не докладав під час медитації, кількість енергії зовсім не зростала.
Мо Фань відчув існування цієї перешкоди зовсім нещодавно. Якби йому не доводилося приділяти увагу ще трьом стихіям, його розвиток давно б застряг на одному рівні.
Ще в Цзіліні він міг формувати третю стадію Вогняного Кулака. Насправді ж він топтався на місці понад рік!
Але тепер Мо Фань нарешті здобув достатньо енергії, щоб розтрощити цю перешкоду. І зробити це можна було лише одним ривком!
Виявилося, що енергія від зірок четвертого рівня була значно потужнішою за звичайні. Несамовита сила від укріплених сорока дев’яти зірок раптом стала непокірною, намагаючись вирватися з полону Туманності.
Здавалося, навіть самі зірки втомилися від тісного простору. Вони жадали більшого простору! Сорок дев’ять зірок стали передовим загоном Мо Фаня у битві з перепоною. На товстих стінах почали з’являтися тріщини!
А якщо вже є тріщини, легше було зосередитися на слабких місцях і добити їх. Мо Фань затамував подих і приготувався з усією силою знести перешкоду, щойно Маленький Кулон-Вугор підживить його новою хвилею енергії!
Пелюстки лотоса на Ріці Потойбіччя повністю зів’яли — це означало, що Маленький Кулон-Вугор висмоктав з нього все життя. Зелені кола розходилися все далі і далі у новому просторі, а потоки зеленої енергії увірвалися у Духовний Світ Мо Фаня!
— Йде... ось воно йде! — Мо Фань навіть піднявся навшпиньки. Він негайно направив енергію у свою Вогняну Туманність.
Щойно енергія влилася, сорок дев’ять зірок несамовито рвонули вперед, завдаючи ударів по перешкоді довкола Туманності. Та вже почала розширюватися. Зірки палали так яскраво, що ось-ось вибухнуть — ця маленька Туманність уже не могла вмістити їхніх амбіцій!
Тріщини на перешкоді ширшали. Мо Фань, затамувавши подих, зібрав усю свою концентрацію і направив енергію, щоб вона обрушилася на Туманність, мов водоспад. Він був сповнений рішучості знищити цю перепону!
Кожен прорив супроводжувався неймовірним болем. Відчуття, ніби голова от-от розірветься, було нестерпним, але навіть попри біль він не міг дозволити собі втратити концентрацію. Мо Фань безперервно спрямовував руйнівну енергію у свою Туманність, збільшуючи тиск...
— А-А-А-А-А!!! — вирвався з його уст глибокий крик, що йшов від самої душі. Голос рознісся луною по всьому палацу.
Лю Жу злякалася від раптового крику Мо Фаня й поспішила до нього, але Чжан Сяохоу рвучко схопив її за плече.
— Він проривається, не підходь, — суворо сказав Чжан Сяохоу.
Будучи магом, він ніколи не забуде відчуттів від власного прориву. Хоч він і не знав, чому Мо Фань раптом вирішив зруйнувати бар’єр своєї культивації саме зараз, було очевидно — цієї миті він перебуває в самому розпалі процесу. Чжан Сяохоу навіть відчував, як з Туманності виривається неспокійна енергія...
— Здається, він використовує енергію лотоса, щоб піднятися до рівня просунутого мага. Яка відчайдушна сміливість! — вигукнув Фан Гу, спостерігаючи за Мо Фанем, чиє тіло вкривали зелені жили.
— Вийде... чи вийде у нього? — стривожено прошепотіла Су Сяолоу.
— Хто знає? — відповів Фан Гу.
Загін із тривогою стежив за Мо Фанем. Він усе ще стояв у кутку, а з його тіла виривалися язики полум’я — енергія вийшла з-під контролю.
Свідомість і думки людини були нерозривно пов’язані з душею. Щоб укріпити розум і серце, потрібно було укріплювати й душу. Саме тому процес прориву був настільки нестерпним для магів. Зростання душі ніколи не давалося легко...
— Схоже, він більше не витримає! — Лю Жу була вкрай стривожена.
— Прорив не завжди вдається з першої спроби. Ті, хто вперше стикається з цим болем, одразу здаються. Тут головне — гартувати волю та свідомість. І тільки коли ти цілковито готовий, тоді відкривається шлях до рівня просунутого мага. Можливо, Мо Фань занадто квапиться, — промовив Фан Гу.
— Я вірю в старшого брата Фаня. Він навіть не зморщився, коли разом із нами стрибнув у Темну Безодню. Я певен, він легко здолає й цей духовний натиск! — Чжан Сяохоу був сповнений впевненості у Мо Фані.
Сам Мо Фань саме зараз дійшов найважливішої частини процесу. Перешкода, що оточувала його Туманність, була вже наполовину зруйнована.
Насправді, протягом цього шляху Мо Фань не раз відчував бажання здатися. Йому здавалося, що душа от-от розсиплеться на шматки, якщо він протримається бодай мить довше. Але щойно він думав про теперішню ситуацію, згадував, наскільки жалюгідно малі люди перед лихом мертвих, пригадував звірячу жорстокість Чорної Церкви, і розумів, що наступної нагоди доведеться чекати дуже довго (та ще й знову пройти крізь ті самі муки!), він зціплював зуби й вирішував покінчити з цим тут і зараз!
Просунутий рівень — досягнувши його, він зможе формувати заклинання Просунутого рівня!
Вогонь, Блискавка, Виклик і Тінь на Просунутому рівні — опанувавши ці закляття, він більше не боятиметься істот рівня Командира!
А найважливіше — пробудження нових елементів...
Якщо все піде добре, на рівні Просунутого мага він зможе пробудити ще дві стихії, а це вже шість стихій загалом!
Шість елементів... навіть заборонені маги мали лише п’ять, а він матиме більше за них. Якщо йому вдасться розвивати всі елементи водночас, ким же він стане?
Як казав Яо Нань, Подвійні Вроджені Елементи давали лише невелику перевагу на Базовому рівні. Але шість елементів, що давали йому змогу застосовувати по три закляття просунутого рівня, — це вже цілий арсенал захисних, рухових, контрольних і нищівних заклять. Хто тоді зможе йому протистояти?
Просунутий рівень!
Просунутий рівень Мо Фаня був зовсім іншим, ніж у решти магів. Шість стихій давали йому змогу кинути виклик тим, чия культивація була значно вищою. Жоден інший вроджений талант не міг навіть наблизитися до цього!
Яо Нань мав рацію: Подвійні Вроджені Елементи лише сильніше розкривали потенціал Мо Фаня з кожним новим кроком його розвитку!
Він мусив досягти Просунутого рівня!
Ще трохи витримати! Навіть якщо маг Просунутого рівня в масштабах катастрофи здавався краплею в морі, його сила все одно означала більшу надію для мільйонів жителів міста!
Чорна Церква вже чатувала на них, жадібно вичікуючи. Як же він міг відправити їх всіх прямиком у Пекло, не здобувши собі більшої сили?
— Прорвися! Прорвися! Прорвися!
— Та трісни ж ти, клятий бар’єре!