Поки люди були занурені у важкі думки, хтось різко вигукнув:
— Я краще загину, намагаючись, ніж сидітиму тут і чекатиму смерті!
— Так, краще загинути в бою, ніж упасти в Темну Безодню! — підтримав Лу Сюй.
Навіть якщо їхні зусилля були приречені, якби їм дали вибір, вони б радше рвонули крізь золоту бар’єрну завісу й билися б з нежиттю до кінця!
— І мене рахуйте, — вигукнув Лі Юцзянь.
Відчай і безнадія — не те, чим має жити Верховний маг. Вони повинні йти на смерть славно, на полі бою, потягнувши із собою кількох Трупних Чиновників і Примарних Генералів, а то й навіть убивши одного Правителя нежиті. Це була б їхня слава!
— Усі, спершу заспокоймося! — втрутився таємничий чоловік.
— Нам уже не до спокою! Навіть якщо ми маємо загинути, то хай це буде славна смерть! Якщо Салан і справді серед нас прикидається, ми витягнемо цього виродка туди й подивимось, хто з нас перший загине! — вилаявся старійшина Мисливської спілки.
— Ми проб’ємо собі шлях, але не задля безглуздої загибелі. Ми щойно отримали інформацію з надійного джерела. Темна Безодня може бути смертельною, настільки, що навіть Лу Хуань і Повелитель Потойбічних Кісток не змогли з неї вирватися, та це не означає, що ми не можемо в неї ввійти! — промовив таємничий чоловік до магів на вежі з годинником.
Його слова відразу прикували увагу всіх, очі почали спалахувати надією.
— Можна ввійти в Темну Безодню?
— Справді є спосіб потрапити туди?
Навіть такого могутнього мага, як Лу Хуань, затягнуло в неї! І ніхто не знав, чи він ще живий. Серед них не було сильнішого за Лу Хуаня, отже, стрибок у Темну Безодню означав би майже певну смерть!
— Тепер ми можемо підтвердити, що Темна Безодня — це імператорська гробниця Стародавнього Короля. Він створив цю яму смерті дві тисячі років тому, коли поринув у вічний сон, аби ніхто не потривожив його спокою, — сказав таємничий чоловік.
Людина, що передала йому листа, підтвердила цю інформацію. Те, що імператорська гробниця Стародавнього Короля розташована в Темній Безодні, було вражаючим відкриттям. Воно пояснювало, чому за стільки років ніхто не зміг її відшукати!
Прародитель нежиті, Їн Чжен, був імператором із найсильнішими амбіціями за всю багатотисячолітню історію Магічної цивілізації. Його талант у стихії Землі був приголомшливим. Велика китайська стіна, яка й досі стояла на півночі, стримуючи демонічних істот, була одним із його найбільших досягнень.
Великий геній за життя, але страхітливий привид після смерті — ось ідеальний опис імператора династії Цінь, Їн Чжена!
Його здатність збудувати імператорську гробницю в Темній Безодні вражала навіть магів сучасної епохи!
— Ніхто, навіть наймогутніший маг, не має права ступати в імператорську гробницю. Та є група людей, яких Темна Безодня не відкине. Це жителі селищ! — схвильовано виголосив таємничий чоловік, показуючи на Фан Гу.
Усі відразу звернули погляд на Фан Гу, який сам був не менш приголомшений. Він спантеличено дивився на таємничого чоловіка.
— Нежить не нападає на людей із небезпечних селищ, адже вони є нащадками Стародавнього Короля. Темна Безодня знищить усе й кожного, хто намагатиметься вторгнутися до імператорської гробниці. Але двері гробниці завжди відчинені для людей із селищ, — пояснив таємничий чоловік.
Коли серед повної безнадії з’являється хоча б крихітний проблиск світла, це схоже на раптове диво. І це було варте спроби, адже було краще, ніж безпорадно чекати смерті!
— Ти хочеш сказати, що люди з селищ можуть увійти в Темну Безодню?
— Це правда? Ти впевнений у цьому?
— Як ти можеш бути певен? — різко підійшов Чжу Мен із похмурим обличчям.
— Людина, що дала мені цю інформацію, надзвичайно надійна. Так, ми не можемо напевно підтвердити, що жителі селищ справді можуть безпечно увійти в Темну Безодню, але ми мусимо спробувати, — серйозно відповів таємничий чоловік.
Фан Гу замовк, коли раптом став надією для всіх. Нарешті він озвався невпевненим голосом:
— Наші селища суворо дотримуються настанов предків. Усі жителі це знають, але старійшинам також передають деякі таємні знання. Там згадується, що ми під захистом Богів, і навіть якщо впадемо у царство смерті, нас приймуть як найшанованіших гостей. Та я не можу сказати напевно, чи йдеться про Темну Безодню.
Селища існували вже тисячоліттями. Сам факт, що вони й досі трималися традицій, був дивом. Природно, що з покоління в покоління передане знання збереглося не в повному вигляді. Якби не Підземне Святе Джерело й ті, хто його оберігав, ніхто й не дізнався б, що місто Бо має зв’язок із селищами, а його мешканці є нащадками Стародавнього Короля. Люди б і надалі вважали себе лише дітьми Жовтого Імператора. Було вражаюче, якщо хтось справді зміг передати свій рід протягом кількох сотень років.
А за дві тисячі років — то й зовсім неможливо щось стверджувати напевно!
— Але якщо ви справді хочете, щоб я спустився в Темну Безодню, я можу спробувати. Я вже грішник, що винищив власне плем’я. Якщо моє життя стане ціною за шанс урятувати мільйони людей у цьому місті, я готовий його віддати, — сказав Фан Гу.
— Мені приємно це чути, — озвався Хань Цзі.
— Президенте, я піду також, — сказала Су Сяолоу.
Су Сяолоу теж походила із селищ. Якщо Фан Гу зможе безпечно ввійти в Темну Безодню, і вона мала би бути в безпеці.
— Темна Безодня аж ніяк не є безпечним місцем. Тобі слід залишитися в місті, — похитав головою Фан Гу.
— Фан Гу, можна спитати в тебе дещо? — звернувся Чжан Сяохоу.
— Питай, — відповів Фан Гу.
— Ті Попелясті Сливи, які я бачив біля хат у Селищі Сонячної Кози... — Чжан Сяохоу не встиг договорити.
— Попеляста Слива — це одна з наших традицій. Вона означає, що в домі хтось помер, — спокійно пояснив Фан Гу.
— Але вона була перед кожним домом. Це означає, що все село мертве? — запитав Чжан Сяохоу.
— Так. Те, що ти бачив, були живі мерці. Я хотів, щоб вони повернулися до міста й залишалися там сім днів, а потім збирався спалити їх разом із домами. Просто ви, бойові маги, завітали до селища саме в той час... У мене не було вибору, довелося керувати живими мертвими й взаємодіяти з вами, намагаючись якнайшвидше змусити вас піти. Тож так, Попеляста Слива перед кожним домом і справді означала, що всі вони були мертві. Ти це вже тоді зрозумів? — відповів Фан Гу.
— Я пам’ятаю, коли мій дідусь помер, моя сім’я теж поставила її перед будинком. Тому в твоєму селищі це здалося мені знайомим, — сказав Чжан Сяохоу.
— Тобто ти вважаєш, що й у тобі тече кров селищ, і тому теж хочеш піти в Темну Безодню? — запитав Фан Гу.
Чжан Сяохоу кивнув:
— Якщо ти можеш туди спуститися, то і я зможу. Адже це імператорська гробниця — там усе одно буде небезпечно. Ми зможемо пильнувати одне одного.
— А що, якщо ти не належиш до них? — несподівано вигукнула Чжоу Мінь.