Друга вогняна куля полетіла в зомбі, що вбив двох селян. Вибух навіть зачепив дерев’яну загорожу поряд.
Дощ послабив силу полум’я. Вогонь на зомбі швидко згас. Молодий чоловік на ім’я Хон Цзюнь із зневагою сплюнув убік…
Якби не дощ — його двох «Вогняних Вибухів» вистачило б, щоб розірвати зомбі на шматки!
Та зомбі ще не загинув. Він підвівся, страшно закричав на Хон Цзюня своїм кривавим ротом.
Його тіло було зовсім понівечене, але швидкості це не зменшило. Він рвонув на Хон Цзюня, пересуваючись на чотирьох кінцівках…
Ще одна вогняна куля з’явилася на долоні Хон Цзюня. Та, на жаль, «Вогняний Вибух» пролетів повз — зомбі був надто швидкий і вже опинився просто перед Хон Цзюнем. Той зблід від страху!
— Відступи! — гримнув голос старого чоловіка. Це був староста села — той самий, що приходив за ліками, Сє Сан!
Навколо Сє Сана здійнялися хвилі енергії. Одночасно з його криком у повітрі здійнявся нестримний водяний потік і накотився на зомбі.
Зомбі збило з ніг шаленою хвилею, що повністю скувала його й винесла далеко за межі загорожі.
Дерев’яний бар’єр не витримав і розлетівся від сили удару. Та зомбі теж віднесло геть, і він більше не становив загрози для села.
Селяни полегшено зітхнули, побачивши це. На щастя, їхній староста був магом середнього рівня! Інакше вони були б беззахисні перед мутованою нежиттю…
— Твоя пиха мало тебе не вбила! — холодно буркнув Сє Сан, проходячи повз Хон Цзюня.
Хон Цзюнь швидко опанував себе, та не виявив жодного каяття. Він повністю проігнорував слова старости й пішов до Су Сяолоу. Та коли побачив, як якийсь дикий чужинець допомагає Су Сяолоу підвестися, в його очах спалахнув гнів.
Це ж він врятував її — то чого всі лаври дістаються цьому волоцюзі!?
— Стільки років не бачили мутованої нежиті… Чому вона раптом з’явилася? — сказала Су Сяолоу, проводжаючи поглядом мерця, якого віднесло хвилею магії.
— Хто зна… Але, Сяо Ло, ти не хвилюйся — зі мною тобі нічого не загрожує! — гордовито промовив Хон Цзюнь.
Тим часом Чжан Сяохоу невідомо звідки витяг чорну парасольку й хотів піднести її над головою Су Сяолоу. Та не встиг — Хон Цзюнь грубо вихопив парасольку з його рук, буркнув «дякую» й одразу підсунувся до Су Сяолоу, відштовхнувши Чжана Сяохоу вбік.
Су Сяолоу так захопилася ситуацією з нежиттю, що нічого не помітила. А Хон Цзюнь тим часом самовдоволено всміхнувся й кинув на Чжан Сяохоу знущальний погляд.
— Я маю піти й оглянути тіло нежиті, — твердо сказала Су Сяолоу.
— Я піду з тобою, — озвався Чжан Сяохоу.
— Та сиди ти краще в селі! Ти ж дурник, який навіть не пам’ятає, хто він такий. Бачив, яка небезпечна ця нежить? Якщо ще один зомбі з’явиться — ти ж перший дременеш! — Хон Цзюнь штовхнув Чжана Сяохоу й викликав на долоні вогняну кулю — ніби хотів похизуватися.
— Припини ці дитячі витівки! — закотила очі Су Сяолоу. Вона натягнула дощовик і рушила до зруйнованої загорожі.
— Сяолоу, не йди! Там небезпечно! — вигукнула пані Сє.
Досить засмаглий старий кивнув їй:
— Так, зараз виходити з села небезпечно.
— Це прокляття! Я ж казав, ми прокляті! — знову заверещав той самий селянин із гострим обличчям.
— Гоуцзи, досить уже себе лякати! — обірвав його Хон Цзюнь.
Сє Сан стояв збоку. До входу зібралася майже вся громада. Коли селяни побачили два трупи на землі, їх одразу охопила паніка, і вони тісніше згуртувалися навколо старости.
Селяни тут з дитинства пили воду з криниці. Поки вони пили з неї щомісяця, нежить їх не чіпала, тож у селі не було потреби в постійній охороні магів… Та оскільки село розташоване близько до гір Ціньлін, тут могли з’явитися й демонічні звірі. Вода з криниці на них не діяла, тож зазвичай у селі тримали одного-двох магів — найчастіше саме вони ставали старостами…
Тепер, коли з’явилася мутована нежить, маги — єдині, хто міг впоратися з мертвяками, — стали для села надзвичайно важливими.
— Сяолоу, йди й подивися, що не так із тим зомбі. Хон Цзюнь, ти йдеш із нею — про всяк випадок, якщо там ще є такі ж мерці. Фу Да, ти залишайся тут. Ти ж не з нашого села, воду з криниці не пив. Для звичайних зомбі ти теж будеш мішенню, — мовив Сє Сан.
Староста покликав із собою ще кількох безстрашних молодих хлопців. Су Сяолоу повела всіх до пролому, де хвиля магії знесла бар’єр.
Зомбі віднесло досить далеко — метрів сто-двісті від села. Селяни зазвичай на ніч не виходили за межі хат. Хай навіть мерці їх і не чіпали — хто дасть гарантію, що вони не натраплять на якогось звіра чи істоту, яка рве все живе без розбору?
Інші селяни боялися вийти за бар’єр. Вони тільки дивилися вслід групі, що зникала за проломом.
Надворі вже сутеніло, дощ зменшував видимість. Далі ніж на три-чотири сотні метрів не видно було нічого, а ще за кілька хвилин мало стати зовсім темно.
Су Сяолоу, Хон Цзюнь і ще троє молодиків підійшли до гнилої туші. Су Сяолоу була лікаркою, тож мертвяка не злякалася — присіла й почала оглядати тіло.
— М-можна швидше? — озвався один із хлопців.
— Та що там дивитися? Просто труп… — додав другий, нервово озираючись.
Хон Цзюнь розсміявся:
— Чого ви такі лякливі? Я ж тут!
— Точно! Брат Хон Цзюнь — вогняний маг, маг Базового рівня третього ступеня!
— Це ж круто, навіть для зовнішнього світу, правда? — прошепотів ще один хлопець.
— Мабуть, що так…
Су Сяолоу нахмурила брови й повільно випрямилася. Інші одразу ж накинулися з питаннями — чому зомбі напав.
— Це просто звичайний зомбі, — промовила Су Сяолоу.
— Як таке можливо? Ми ж поколіннями п’ємо воду з криниці! Вона має нас захищати! Кожна родина щойно пройшла Обряд Бога Криниці. Чому тоді звичайна нежить напала? — вигукнув один із хлопців.
Су Сяолоу замовкла — їй нічого було відповісти.
Хон Цзюнь не сильно переймався. Він уже хотів заспокоїти дівчину, коли просто крізь шум дощу пролунав моторошний звук…
Наче хтось волік за собою ноги. Було чутно хрускіт кісток, якесь чавкання — ніби хтось жував гниле м’ясо. Звуки ставали все голоснішими й долинали з усіх боків.
— О Господи! — закричав один із хлопців. Хон Цзюнь обернувся — і побачив незліченну кількість кровожерливих очей, що втупилися в них з темряви!