Шайка на горі Машаньган розташовувалася в густому лісі, що лежить на схилі гори. Шуй Інь вирішила, що якби не провідник Ґаілон та його люди, звичайна людина не змогла б швидко знайти це місце.
Хоча це називається розбійничою шайкою, на думку Шуей Інь, воно було більш схоже на село. Там були і чоловіки, і жінки, й старі, та малі. За будинками були великі ділянки розщепленої землі, а дороги та перед домом були розбиті городом. Жінки з грубими обличчями, яких обгорбали босові чоловіки та мотики на плечах, погані діти в коротких сорочках і без штанів — усі вони звикли, але із цікавістю розглядали незнайомців, які привели провідника і його людей.
« Раніше всі тут були з поблизьких сіл », — пояснив Ґаілон. — Потім прийшли загарбники, перебили багато людей, спалили будинки і забрали зерно. У нас не залишилося дому, і ми вже більше жили біля підніжжя гори. Тому всі дісталися сюди. Це місце приховане, тут краще, ніж внизу.
Почувши пояснення Гаоляна, Шуй Інь згадала покинуті напіврозбиті будинки, які вони проходили по дорозі. Вона зрозуміла. Під час війни багато людей втікало з міст, а селяни часто йшли в гори.
Поговоривши деякий час, Ґаілон запитав Шуй Інь:
- Відразу видно, що ти освічений. Звідки ти родом? Чим ти займався раніше? Якщо ми тепер в одному човні, треба б знати один про одного.
— Звичайно, — сказала Шуй Інь. - Мене звати Лі Інь. Раніше я працював у Майші молодшим директором і рахівником в ювелірній крамниці. Я вмію читати, писати і добре веду рахунки.
Кілька молодих хлопців, що стояли поруч, наздогнали вуха. Почувши це, вони захоплено зашуміли. Для них управитель уже мав велику честь. Адже раніше у селі, якщо хтось влаштовувався в місті на роботу наказником, це вже викликало заздрість, а навіть робота менеджера - тим більше.
Кілька молодих дівчат постійно дивились у його бік. Вони були спантеличені, шепотилися з подругами і хіхікали. З натовпу час від часу доносилося: « Чи не так? »
Ватажок відчув радість на обличчі, і навіть шрам у кутці ока здавався вже не таким страшним. Він по-дружескі обняв Шуй Інь за плече і сказав:
- Ти у нас чудовий талант! У нашому шайку всі неосвічені селяни, вважати не вміють. Тепер, коли ти прийшов, ти зможеш навести порядок у наших справах. А якщо ще й навчиш кількох людей, то буде дуже добре!
Потім її відвели на подвір’я провідника Гаоляна. Це була не та знаменита зала для клятви, яку часто показують у фільмах, і не розбійниця з тигровою шкурою. Це був просто звичайний палац, обнесений глиняною стіною.
— Тут у мене багато місця, я все одно живу один. Сусідня кімната - твоя. Кровати і меблі, хоча й прості, але нові. Позначні приналежності тобі скоро принесуть. Живи спокійно, якщо чогось не вистачає - скажи.
Хоча ці слова були сердечними і приємними, Шуй Інь не міг відмовитися. Вона добре розуміла, що він оселив її по сусідству не стільки через свою сердечність. Головна причина полягала в тому, що він ще не довіряв новачку. Поблизу сусідства було зручно спостерігати за нею, щоб вона не нашкодила шайці.
Якщо б брат Ґаолін виявив таку ж пильність до Лі Ланчжі, то не загинув би від її рук.
Шуй Інь не проти такого розпорядку. Якби вона дійсно чогось не хотіла, у неї було б достатньо способів, щоб змусити інших передумати.
Шайка на горі Машаньган була не такою бідною, як думала Шуй Інь. Кожного дня було вдосталь їжі, а головна кухаря готувала на диво смачно. Жінки займалися домом і дітьми, доглядали за городами, розводили курей, качок, свиней, корів та навіть кілька овець.
Чоловіки, окрім праці в полі, щодня брали зброю для саморобства і ходили до лісу за дикими тваринами. Цей хлопець, Чжоу Ерму, який прийшов разом з Шуй Інь, швидко навчився в шайку і тепер блукав по лісі з молодими людьми. Незабаром на його обличчі з’явилася усмішка.
Шуй Інь була популярнішою. Вона вчила молодь і дітей простим ієрогліфам та рахунком, обговорювала з главами оточення у світі і навіть могла допомогти, якщо хтось в шайці хворів.
Те, як багато людей віталися з нею на вулиці і те, що кухарі спеціально піддавали їй гарячого, показувало її популярність.
Начальник та інші ватажки показали їй склад шайки. Там зберігалися речі, захоплені під час нальотів.
- Ми не розуміємо цих багатих речей. Вони не є їстівними і непридатними для використання. Вони просто лежать тут. Пане Лі, ви можете навести тут порядок, — сказав Ґаілон.
Шуй Інь зрозуміла, що він нарешті повністю їй довірився.
Врешті-решт, він вже два місяці вчився з нею писати і разом із дітьми називав її « вчителем». Початкову довіру було встановлено.
У Гаоляна були хороші мізки. Хоча спочатку він не хотів вчитися цієї складної мудрості, Шуй Інь переконала його: « Якщо керівник не навчиться читати, то не побачить, якщо я зраджу його." Після цього він став найкращим учнем на її малих заняттях. Ніхто з його братів, яких він привів до себе, не міг зрівнятися з ним у навчанні.
Правда, він писав жахливо, Шуй Інь доводилося здогадатися, що він написав. Але це було простою справою: для письма потрібні роки практики, а в шайці паперу і кистей вистачало тільки для Шуй Їнь. Решта мусила писати на землі гілками.
Після двох місяців розбійництва вчитель, Шуй Інь іноді задумувалася, а не була вчителем в якомусь попередньому житті? Чому їй завжди судилося когось навчати?
Одного разу, коли вони були рано повечеряні, всі зібралися біля дверей ватажка побалакати. Другий ватажок переклав розмову на Шуй Інь. Його гучний голос лунав навіть у 30 - річному віці.
- Пан Лі дуже добре навчає. Колись він точно склав би іспит на друзяку. Шкода, що зараз такі важкі часи, а імператора більше немає. Це його підвело.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno