Публиковаться
НовинкиПопулярноеБесплатноКниги в процессеЗавершённыеПереводыИллюстрацииФэндомыНовости
ЛітернаКаталог
ЗакладкиБиблиотекаВойти
Літерна

Книги и переводы для чтения по главам. Публикация произведений для авторов и переводчиков.

MastercardVisaGoogle PayPayoneer
ПлатформаО платформеЦены и тарифыОплатаВозвратыКонтакты
ДокументыПользовательское соглашениеПубличная офертаПолитика конфиденциальностиПравила публикации18+Написать в поддержку
© 2026 Літерна · IP-геолокация от DB-IP
Літерна

Книги и переводы для чтения по главам. Публикация произведений для авторов и переводчиков.

MastercardVisaGoogle PayPayoneer
ПлатформаО платформеЦены и тарифыОплатаВозвратыКонтакты
ДокументыПользовательское соглашениеПубличная офертаПолитика конфиденциальностиПравила публикации18+Написать в поддержку
19Зарегистрированных пользователей
Социальные сети
TelegramPinterestThreads
© 2026 Літерна · IP-геолокация от DB-IP
Бойовий Континент: Верхнє життя

Розділ 237

Прочитано 0% главы

— Це... Це твій доказ права на вхід до міста Убивц. Місто Убивц прямо попереду. Як тільки ти досягнеш міської брами, тебе хтось зустріне і проводить.

Переможний і закривавлений Рицар жаху Скотт кашляв кров'ю, намагаючись дістати жетон зі своїх одежин, і передав його Е Ю.

При отриманні жетона вираз обличчя Е Юя став дивним.

Тому що на жетоні був виграбований номер — 4396?

Секундочку!

Він увійшов до міста Убивц приблизно в той же час, що й Тан Сан у початковій історії. Але номер жетона Тан Сана був 9528, чи не так?

Чому у нього 4396?

Але після того, як вона почала мислити глибше, їй не сподобалось.

Кінець кінцем, рівень смертності в місті Убивц був надзвичайно високим. Враховуючи його довгу історію, не могло бути такого, щоб туди увійшли лише 9000 чоловік.

Отже, цілком імовірно, що Увійц працював над своїми жтонами і знову після смерті першого власника.

В оригінальному романі Рицаря жаху на ім'я Скотт, мабуть, випадково мав при собі жетон з номером 9528, коли перехопив Тан Сана, і після поразки передав його.

Тепер у цього хлопця Скотта просто виявився жетон 4396, коли він прийшов за Є Юм.

І все ж, отримати номер типу 4396 серед таких можливих комбінацій...

Це було занадто великим збігом.

Кількість висихнула щось в Е Ю, нагадавши йому про одну кіберспортивну гру, у яку він грав у попередньому житті в коледжі...

Чи могло бути так, що тут на Континенті Доуло не тільки поговорила « У небесної волі є Інь» також існувала таємнича сила... Воля "Семерки"?

Отримавши жтон, вона переступила через пораненого Ріцаря жаху Скотта і попрямувала прямо до воріт міста Убійц.

Незабаром він прибув до високих чорних мурів міста.

Два ряди чоловіків, закованих у чорні обладунки, охороняли ворота і декілька жінок стояли біля входу в чорну територію.

Одна з них зробила крок вперед, побачивши Юя.

- Ласкаво просимо до міста Убійц.

Червоні губи жінки вуалі розімкнулися, випускаючи ясний і чіткий голос.

Підійшовши, вона зробила вишуканий жест: « Будь ласка, йдіть за мною ».

У той момент, коли на поясі Е Юя помітили жетон, охоронці в чорних доспеках біля воріт розступилися звільняючи шлях.

Після того як вона пішла за жінкою до вуалу, Ію офіційно увійшов у місто Убійц.

Місто Убивц було підземним світом, оповите темрявою.

Незважаючи на те, що він був під землею, у « небі» цього прихованого царства висіла масивна бавровий місяць — її жахливе криваво-червоне світло тьмяно освітлювало місто.

Але порівняно з зовнішнім містом, воно виглядало набагато темнішим, оскільки високі будівлі блокували більшість місячного світла.

На щастя, дороги були побудовані мерехтливими синьо-фіолетовими лампами, які ледь стримують темряву.

Звичайно, ця темрява зовсім не означала Е Ю.

Приймаючи свою безсмертну траву « Полину Місяць в Осеній Росі», рознявши Фіолетове фонове Око і маючи як Синє-Срібна Сферою, так і потужним Ментальній Силой, здатність Е Юя сприймати оточення залишилася незатрутою.

Поки він слідував за провідником ввуали глибше у місто, вона почала пояснювати:

— Наше місто Убивц існує вже понад тисячу років. Він був заснований майстром Духа, який перевищив 100-й ранг. Усередині всі духовні риси запечатані — важливі тільки ваші інстинкти і груба сила.

Але Юй майже не слухав. Він просто оглядав околиці спокійно поглядом.

Він добре знав, що персонал міста Убивц насправді не розумів правдивого походження цього містечка.

Він існував набагато довше, ніж просто тисячоліття.

У місті Вбивц обмежувався лише здібностями духовних кіл — іншими технологіями та вмінням, які були доступні.

У зовнішньому районі Е Юй бачив безліч майстерів духа — худих, блідих з поваленими очима, що припадали до стін або зігнулися в темних переулках. Їхній одяг був зношений, їхній дух повністю зламаний.

За словами жінки ввуалі, місто Убійц було поділене на внутрішні й зовнішні райони.

У зовнішньому районі вбивство обмежувалося правилами.

У внутрішньому районі вбивства і статевої неморальності не було меж — пекло для тих, хто загинув.

Труслі і слабкі Господаря Духа часто залишалися у зовнішньому районі, не бажаючи ризикувати життям на Арені Вбивств, смертельному еквіваленту духовної Арені.

Але за правилами міста всі Майстри Духа, що входять до городу Вбивць, повинні або:

Щороку лише одна людина виживає на Арені Вбивствах 10 осіб.

Або щомісяця жертвують дві чашки Кровавої Мері (свою власної крові).

Звичайно, правдиві воїни шукали арену, а не пасивне кровопускання.

Ті, хто волів здавати свою кров, зазвичай помирали повільною і жалюгідною смертю.

- Ми прийшли.

Жінка зупинилася перед масивними міськими воротами.

Юй побачив, що стіна заввишки 10 метрів повністю оточена воротами на кожному з чотирьох напрямків світла.

« Внутрішнє місто попереду », — сказала вона. - Адрена Убивств знаходиться всередині. Тільки виконавши серію з 100 перемог підряд там, можна отримати право кинути виклик Адській Дорогу.

- І якщо ви досягнете успіху... Ви станете Богом Убивств.

« Бог Убивств може вільно входити і виходити з міста Вбийц — неперевершений король.

« Але останній, хто став Богом Убивств, був уже понад 20 років.

Її очі наповнилися фанатизмом, коли вона говорила.

Потім вона повела Е Юя через ворота внутрішнього міста.

Як тільки вони увійшли, Ію почув це -

Сміх, дзвінок зброї, крики болю і стони жінок відлупцювали з тіней.

На вулицях він бачив, як чоловіки нападали на жінку серед білого дня.

В інших місцях дикі Майстри Духа пожирали свіжі трупи, ще теплі після битви.

Вся сцена була жорстокою і жахливою.

Юй глибоко нахмурився.

Невдовзі вони прибули до масивної споруди, схожої на колізей, що нагадує стародавній архітектурний архітектур.

Над входом висіла табличка з трьома жирними словами:

Адрена Убивств

— Заходьте, — сказала жінка. Я покажу вам усе і поясню, як брати участь у смертельних матчах - чи дивитися їх.

Як тільки вони увійшли в вестибюль, Ей помітив знайому фігуру.

Одна молода жінка вийшла з бічніх коридорів, можливо в’їзд для учасників.

Вона була одягнена в облегле золоте плаття, її фігура була високою, звабливою і елегантною. Вона мала розпухле золото, світлу шкіру та пару лосьйонів, що чарували око з звабливої кулі.

Юй відразу впізнав її.

Це була не хто інший, як Ху Лієна, одна з трьох геніїв духовного храму, з якою він колись зіткнувся під час Елітного Турніра Майстри Духа Континента.

Пробудження лінії Сіне-Сіребраного Імператора зовнішність Е Юя кардинально змінилося через те, що його волосся і очі були вже не такими.

Ху Лієна його не впізнала.

Але потурбова зовнішність Е Юя виділялася ще більше в багнюці міста Убійц — лотос, який цвіте у болоті, чистий і сяючий.

Вона зупинилася, її погляд затримався на Е Юї досить довго, коли вона проходила повз нього.

Потім вона розвернулась і вийшла з арени, не сказавши ні слова.

Повернувшись у вестибюль, жінка продовжувала свої пояснення.

Щоб брати участь у смертельних матчах Арени Вбивств, потрібно було лише зареєструватися за допомогою чашки Кривавої Мері.

Саме в цей момент Е Юй побачив здоров'я, гру м"язів і лють, що виходить з сусідньої темної кімнати з чашкою крові.

Е Юй повернувся до жінки вуали поруч з ним.

— Можу я почати... зараз? — запитав він спокійно.

https://literna.net/uk/books/113-boi-ovii-kontinent-verkhnye-zhittya

Предыдущая главаСледующая глава