А пізніше Бенй Шен офіційно відвідав сім'ю Лінь Вейся як її хлопець. Він спеціально одягнув суворий костюм, утримуючи свою недбалість і розв’язність, і з повним руками подарунки постукав у двері.
Бань Шен, завжди невтомний, цього разу відчував легке хвилювання. Перед постукуванням він пом’якшив свою голову. Трохи згодом хтось підійшов відкрити. Бань Шен не встиг і слова сказати, як тітка побачила його, змінилася в обличчі і тут же виставив його за двері.
Тітка гнала його і сказала:
— Ты и есть Бань Шен? Я бачила тебе в старшій школі, коли ти проводиш мою племінницю додому, тоді ти мені сподобався. Але я чула, що в університеті вона весь час бігала за тобою, а ти її обижав! Почав її, і на зимових канікулах вона додому не приїжджала...
Вона не встигла договорити, як з гуркотом затопила залізні двері — ледь прищепивши Бань Шену ніс.
Лін Вейся не встигла її зупинити і з образою сказала:
- Тітка, що ти робиш? Все було зовсім не так, я ж тобі розповідала!
Тітка сиділа на дивані і спокійно пила чай. Почувши слова Лінь Вейся, вона почала її навчати:
— Я кажу, що ти ще не вийшла заміж, а вже на його боці встаєш. Я його відчуваю. Якщо він навіть цього не витримає, я тебе йому довірю.
Лін Вейся зітхнула і хотіла спуститися за Бань Шеном, як у телефоні пролунав звук повідомлення. Вона відкрила повідомлення.
[Ban: Сиди дома. Я постою внизу, нічого страшного.]
[Ban: Я це заслужив.]
Так Бань Шен простояв внизу п'ять годин - з полудня до вечора, поки тітка нарешті не відкрила йому двері. Це означало, що сім’я Лінь Вейся прийняла його.
***
Настало ще одне літо.
Їх запросили як видатних випускників на сторічний ювілей школи « Шенеґао ». Вранці, коли вони виїжджали, погода була душна, цикади стрікотали як колиска. Лін Вейся сиділа в машині Бань Шена, повік її важко боліли, і вона заснула.
Коли вони майже доїхали, Бань Шен не почав заїжджати всередину, а розбудив її. Лін Вейся сонно розплющила очі і, побачивши позолочені літери «Перва школа», замерла.
Ніби з іншого світу.
У голову миттєво випливли обличчя стількох людей.
Пам'ятаєте, як вони плакали, сміялися, сварилися, бігали під дощем, втекли з уроків до моря.
Вони вийшли з машини і увійшли в кампус. Мимо проходили дівчата у шкільній формі, з відкритими блідими ногами, вони тримали в руках книги і тихо обговорювали нові комікси, іноді пов'язуючи плітки про знаменитостей-однокласників.
Старшокласники недбало пов'язували краватки, йшли групою, базікаючи, і, зустрічаючи знайомих дівчат, по-дитячому дёргал їх за волосся, за що отримували погоню, але з гордості відмовилися визнавати свою провину.
По-підлітковому нерозумно.
Бань Шен и Линь Вэйся йшли по кампусу. Вони були дуже вродливими і захоплювалися поглядами студентів.
Спочатку вони відвідали свого класу провідника Лю Сіпіна. У Лао Лю волосся посіви, він не відразу впізнав їх. Тільки коли Лінь Вейся покликала його, він згадав про це і почав розпитувати про їхні справи.
З моменту випуску минуло багато часу. Лін Вейся стала психологом, який спеціалізується на розвитку підлітків та когнітивних порушеннях у особливих дітей. А Бань Шен не треба і говорити, лао Лю вже знав, що його ім’я стоїть першим у списку видатних випускників.
Після випуску Бань Шен вступив до Пекіна, щоб очолити команду над розробкою і впровадженням кохлеарних імплавіт та інших слухових апаратів. Він отримав кілька патентів, удосконалив технології та покращив мовне кодування.
« Добре, що ви обоє стали чудовими людьми », — сказав Лао Лю з захопленням.
— Рідко чую від вас похвалу, - ліниво посміхнувся Бань Шен, все такий же безпорадний.
Комітет школи приймав групу. Бань Шен пробув там недовго, улизнув і встав в коридорі, непереважно покурячи.
Через деякий час Лінь Вейся вийшла за ним і відразу побачила в кінці коридору його пряму фігуру, яка недбало обблокувала її. Рукава сорочки була закочена, відкривши зап'ястя.
Лін Вейся підійшла і сказала:
— Лао Лю просив нагадати тобі, щоб ти не забув виголосити промову.
— Від цього не втекти? — усміхнувся Бань Шен.
— Хто знає, — пригадує Лінь Вейся. — Чи ти забув про те, як за сто днів до екзаменів розлютився лао Лю?
Власне, тоді Бань Шен зняв краватку, не надів знахідку і з нахальним видом вимовив дуже коротку промову та пішов.
— Я піду, — сказала Лінь Вейся і розвернулась.
Але Бань Шен схопив її за руку, вийняв сигарету з рота і сказав:
— Коли я буду виступати, нікуди не йди, сиди в залі.
Лін Вейся з подивом подивилася на нього.
— Знадобиться для фотовідраху в інституті, — додав Бань Шен.
— Без проблем, — посміхнулася Лінь Вейсь.
***
— Я хочу попросити вас усіх стати свідками однієї події, - додав Банен Шен, і його голос став серйозним.
Лін Вейся зосереджувала камеру, наводячи фокус на його гарне обличчя. Бань Шен подивився в зал, і серед натовпу піднявся шум. Він ніби когось шукав, і раптом його чорні очі зустрілися з об'єктивом. Він дивився прямо на неї.
Її серце стиснуло, а потім забилося часто-часто.
Невдовзі проектор переключився, і на великому екрані з'явилося обличчя Лін Вейся. На мить вона розгубилась. Сьогодні вона лише злегка нафарбована, і була проста біла футболка та сині джинси, а потім тільки вранці, виходячи з дому, вона трохи поправила волосся.
— Дівчина з четвертого ряду від кінця, третя зліва під оком якої народжена пляма у вигляді метелика - повільно вимовив Бань Шен. - Допоможіть їй піднятися на сцену.
Всі погляди попрямували на неї, тисячі цікавих і захоплюючих очей вкинулися в обличчя Лін Вейсь. Вона була дуже жаркою і пробігла по шкірі, аж поки не побачили мурашок. Бань Шен вранці навіть не натякнув, що треба одягнутися по-справжньому.
А він тоді стояв на сцені з видом людини, якій все нічим, і навіть жартував:
— Так, та дівчина - моя дружина. Не дивіться так.
Зал вибухнув сміхом, і відразу ж піднялася хвиля схвалених вигуків. Лінь Вейся під руки вивели на сцену, і вона стояла там, витягнувшись, долоні спітніли.
Вона підняла очі і подивилася на чоловіка перед собою. Він теж дивився на неї. Вони мовчали, а в залі стояла тиша. Бань Шен посміхнувся і раптом сказав:
— Линь Вэйся, ты не акваріум, ти - маяк.
Він був самотньою акулою, яка довго плавала в океані.
Вони говорили про щось, що було зрозуміло тільки їм двом і Лінь Вейся посміхнулась - вона зрозуміла.
Кадик Бань Шена трегнув. Хоча він багато разів виступав перед великою аудиторією, тепер його огорнув страх. Він подивився на Лінь Вейся і серйозно вимовив:
— Минулого тижня я працював у відрядженні в іншому місті. Вранці, коли я встав і побачив у склянці зубну щітку, мені раптом захотілося одружитися. На тобі.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno