Наступали сутінки, небо помаранчеве-червоні відтінки, хмари були м'якими, як перше літнье морозиво. Легкий вітерець торкався їх.
Цю Мінхуа підняв телефон і крикнув до них:
- Подивіться сюди!
Дівчина, яка сиділа на плечах у хлопця з білою шкірою і яскравими губами, обернулася, в очах її блищив сміх. Хлопець, як завжди, зберігав невгасимий вигляд, але, почувши її сміх, кутки його губ здригнулися.
Вони були в однакових спортивних футболках, з ідентичними пірсингами.
Вітер дув у потрібний бік, небо було ясним. Наведення вказівника миші на фото з наступним клацанням лівою кнопкою і двадцять перший рік. Цей знімок нагадав їм про ту стару фотографію, зробленою три роки тому біля воріт університету, коли вони були ще невпевненими і молодими.
Вони все ще любили один одного.
Бань Шен попросив викинути йому фото і непомітно видалив оригінал з телефону Цю Мінхуа.
Після гри вони повернулися додому, переодяглися і він повів її за морозивом в торговому центрі.
Вони сіли за столик, але через вихідних черга була великою. Коли задзвенів дзвіночок, Лінь Вейся не витримала і пішла за замовленням сама, велячи йому сидіти й чекати.
Він відкинувся на спинку стільця і залишив телефон. Раптом хтось постукав по його столу. Він підняв голову і побачив незнайому дівчину.
- Привіт, можна твій WeChat? Давай подружимося, — сказала вона ввічливо.
Він просто виключив телефон і поклав його на стіл, потім знову включив, демонструючи екран з їхнім спільним фото.
Сенс був ясний: він зайнятий.
— Вибач, — почервоніла дівчина і пішла.
Потім Мен Цзи, обідаючи з Лінь Вейся, підшукувала над нею:
— Твій хлопець зовсім не соромиться! Мало того, що він поставив це фото як обкладинку в WeChat, так і виклав її на університетський форум. Тепер всі знають, що ти його.
Лінь Вейся почервоніла, але всередині розлилося приємне тепло, навіть повітря здавалося солодким.
Третій курс завершився. Завдяки чудовим результатам Лінь Вейся залишилася в Пекінському магістратурі. Бань Шен, закінчивши свій рік по обміну, відлетів назад до Америки, щоб подати документи на вступ. Його оцінки були хорошими, він завжди був серед кращих в наукових проектах, і все йшло гладко.
Він повністю занурився в навчання, намагаючись набрати потрібну кількість кредитів. Вони почали відносини на відстані.
Іноді вони просто дивилися одне на одного по відео, не кажучи ні слова, займаючись своїми справами. І цього було достатньо.
Знову настало зимове сонцестояння. Бань Шен хотів провести його скромно, але в нього з'явилось кілька вихідних і він вирішив летіти додому. Він не очікував, що його сім'я теж приїде в Цінбей, щоб привітати його з днем народження.
Після того як він захворів, батько часто відвідував його і намагався загладити провину. Бань Шен, який боровся з ненавистю більше десяти років, вирішив відпустити її і пробачити себе.
Стосунки з батьком трохи потепліли, хоча він все ще був з ним холодний і стриманий. Зате їхня молодша сестра мала все, що було в них.
У день народження тато привіз і дитину. Коли Бань Шен зайшов до залу, маленький « клітковину» врізався йому у ноги і дівчинка, не соромившись, промайнула:
— Братик!
Він підняв її на руки. Мачуха наказала їй плакати, але та лише більше притиснулася до брата і накрилася:
— Не хочу!
Лінь Вейся з усмішкою дивилася на це.
Бань Шен, не маючи подарунка для сестри, попросив у офіціанта конверт, поклав туди гроші і простягнув їй.
Дівчинка, взявши конверт, зраділа і сказала:
- Дякую, братику! У мене теж є подарунок!
- Що? — Він посміхнувся, голос його став м'якший.
Вона дістала з кишені дощечку леденців і простягла йому, а потім вручила іграшкового космонавта. Бань Шен замер, почувши:
- Тато каже, що твоя мрія — космос! Я на це копала. Я хочу, щоб ти був щасливим і відвідував мене!
Він опустив очі, відчуваючи, як всередині щось перевертається, і тихо відповів:
— Ладно.
За вечерею батько Бень Шена кілька разів намагався зблизитися з ним, питаючи про навчання і життя. На десять запитань Бань Шен відповідав лише на один, і батько заморозився.
На день народження прийшло багато гостей — і родичів, і друзів. Однак Лінь Вейся була збентежена, бо хоча це було свято Бань Шена, його рідні принесли їй дорогі подарунки. Мачуха Бань Шена подарувала нефритовий браслет, а батько — великий червоний конверт з грошима. Вона вагалася, але Бань Шен простягнув руку під столом і накрила її долоню та посміхнувся:
— Не пропускай вигод.
Після того як розрізали торт, почались ігри з випивкою і шум посилився. Бань Шен нахилився до неї і тихо запитав:
- Хочеш подивитися на зірки?
— Зараз? Нас тут багато, — здивувала вона.
Він посміхнувся своєю звичною зухвалою посмішкою:
— Ну і що?
Він звунув сигарети і запальничку в кишеню і забрав її. GTR зревів, і вони піднялися на гору. Він вкутав її пледом, і вони сиділи на пустині, дивлячись на вогні міста внизу.
Десь запускали серюти, і вони розсипалися в небі, зникаючи, як метеори.
Пройшов майже годину. Небо було темно-синієм, але зірок не було. Бань Шен подивився в телефон і посміхнувся:
- Сьогодні зірок немає.
Лінь Вейся глянула на порожнє небо і сказала:
— У мене є.
- Що? - Він підняв брову.
Її очі блищили, вона дивилася на нього серйозно:
— Коли ти з'явився на світ, у мене з"явилася таємна зірка. А-Шен, з днем народження.
Вона хотіла сказати йому, що його поява на світ - це не прокляття, а благословення, щоб смерть його матері була нещасним випадком, і цей день не повинен бути днем скорботи. Зимове сонцестояння — це день для радості.
Вона бачила, як йому було важко справлятися з цим: він мучився після скасування ліків і прокидався від кошмарів. Вітер шумів у листках, і здавалося, що вони одні в усьому всесвіті.
Він дивився на неї, і щось в його очах збільшувалось. Вперше йому сказали, що він не є прокляттям. Він відчував себе так, ніби його окутало тепле сонячне світло.
Вона чекала, що він відповість, але здається він змутився — його шия почервоніла і цей рум'ян піднявся до вух. Він опустив голову, підняв її і, кашлячи, сказав:
- Ходімо, вітер.
Він встав і засунув руки в кишені, залишивши її дивитися йому у спину. У темряві було видно, як почервоніли його вуха.
По дорозі додому вона сиділа поруч, грала в телефоні і крадькома поглянула на нього. Його шия і вуха все ще були червоними.
— Не відволікай мене, — сказав він.
— Добре, - посміхнулася вона.
Вдома він кинув ключі на стіл, випив воду і запіснув опалення. Вона йшла за ним, ховаючи руки за спиною, і все дивилася на нього.
— Ты змутився? — Вона запитала, потягнувши його за рукав.
Він посміхнувся, нічого не відповів, підійшов до балкона і закрив двері. Потім сів на диван, витягнув шию. Вона встала на коліна на дивані і підповзла до нього, сівши на нього верхи, обвивши шию руками. Він поклав телефон, інстинктивно обняв її за талію.
Вона посміялася, тремтіла його гаряче вухо і посміхнулася:
- Ой, яке гаряче.
Він подивився на неї, нічого не кажучи. Вона подумала, що він збентежений, похитала у нього на колінах і промурувала:
- Ти мене ігноруєш?
Але раптом вона відчула, як усе змінилося. Вона замерла і спробувала встати, щоб втекти.
Руку перехопила холодна долоня, і вона знову опустилася на місце, зустрівшись поглядом з його серйозними очима. В них читала таку глибину, що у неї перехопило дихання.
— Ніхто ніколи не говорив мені таких слів, — сказав він хрипло. - Але ти моє сонце.
Він хотів берегти її, щоб ніхто не побачив. Сонце належить тільки йому.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno