Після Нового року Бань Шен повернувся до лікарні, щоб продовжити лікування. Лін Вейся проводила з ним весь вільний час. Він провів чотири місяці у лікарні, до і після свят, а його стан ставав дедалі активнішим.
За цей час вони зробили разом багато чого: бігали, ділилися улюбленими піснями, по-демськи крали один в одного морозиво, дивилися фільми. Лін Вейся була дуже прискіплива в виборі кіно - якщо їй не подобалося, вона засинала на середині і потім просила його переказати сюжет. І він робив це без найменшого незадоволення.
Вони посварилися, коли вона дізналася від Взуань, що Бань Шен збирається відмовитися від магістратури в Пенсільванському університеті і після випуску повернутися до Китаю.
Її турбувало, що він хоче займатися наукою, але якщо він повернеться з-за кордону, йому доведеться діяти заново як випускнику, а це може означати втрату року.
- Чому ти хочеш повернутися? — запитала вона.
— Тому що ти тут, — ліниво відповів він, відкинувши голову на стіну.
Вона знала, що́ він думає про їхнє майбутнє і розуміла його тривоги.
Але програма BME в Пенсільванському університеті входить у вісімку найкращих в США, і її ресурси та дослідницькі можливості перевершують багато інших дисциплін. Якщо він продовжить навчатися там, у нього буде тільки більше можливостей.
- Ти вже відмовився від своєї мрії заради мене. Ти не повинен ... — Почала вона.
Він раптом відкрив очі і подивився на неї:
- Моя мрія — це ти.
Раніше це була всесвіт, тепер - вона.
Її серце тремтіло, і вона, змутившись, серйозно сказала:
- Йди за своїм планом. Ми більше не розлучимося, я обіцяю.
Він замовк і нарешті погодився:
— Ладно.
Він виписався в кінці квітня, коли літо вже було на порозі.
Того дня було ясно і сонячно, дерева зеленіли, квіти пахучі, птахи щебетали. Здавалося, що все довкола тішило його.
Він вирішив постригти, і вона пішла з ним. Він підняв брову і, пропустивши її довге волосся крізь пальці, запитав:
— Не жаль?
— Ні, — усміхнулася вона. - Я якраз хотіла змінити зачіску.
Він коротко постригся, майже під нуль. Побачивши його, вона відчула, як її серце забилося швидше. Коротке волосся відкривали його чіткі риси, очі здавалися ще темнішими і яскравішою, він був неймовірно красивим.
Вона підстриглася до плечей і одягла шкільну плесовану спідницю — виглядала свіжо й витончено.
Він засунув руки в кишені, посміхнувся і сказав:
— Красиво.
— Ходімо додому, — відповіла вона.
Вони повернулися, разом поїли локшину, потім влаштувалися на дивані дивитися телевізор. Між ними лежала собака, яка перекинулась на спину і просила почухати їй живіт.
Ближче до вечора, коли сонце ще не сіло, Цю Мінхуа написав йому, запитуючи чи хоче він грати в баскетбол.
Бань Шен ліниво набрав у відповідь: [Пойду.]
Цю Мінхуа сидів на баскетбольному майданчику неподалік від будинку Бань Шена, гризаючи ескімо, і нарешті зрадів. Але коли вони підійшли ближче, його усмішка мерехтіла.
Бань Шен і Лінь Вейся були в однакових футболках. Вони йшли повільно, не тримаючись за руки, але їхні погляди іноді говорили багато про що.
Вони обоє були дуже вродливі, і коли вони увійшли на майданчик, то привернули увагу зевок.
Цю Мінхуа, скрипаючи зубами, проворчав:
- Я собака, щоб мене годувати?
— Давай, — сказав Бань Шен, кивнувши йому.
Вони почали грати. Лін Вейся сіла в тіні, на сходах, оперлася руками про підборіддя і дивилася на Бань Шена, який грав у баскетбол.
Погода у Цінбеї була ще прохолодною, хмари пливли по небу. Сильний вітер підносив його майки. Він біг за сонцем у спортивній формі, червона пов’язка на зап'ястку мілина була наче вогонь. Пот стікав по його підборіддя, очі блищили.
Він вів м'яч, рухався як блискавка, стрибав, кидав - кожен його жест був стрімким і бездоганним.
Лін Вейся бачила, як зникає та темна, похмура аура, яка колись оточила Бань Шен. Тепер він сяяв, як нова, ярка, висхідна зірка.
Після двох ігор з Цю Мінхуа він оселився прямо на сходинках, спершись на руки і відпочиваючи з ледачим виглядом.
Лін Вейся простягнула йому пляшку води і, використовуючи момент, запитала:
- Закінчив? Сьогодні ввечері я хочу морозиво. Лимонне. Дві порції.
Він взяв пляшку, зробив кілька ковток, неквапливо засунув кришку, підняв на неї погляд і нагадав:
- Ти їла його вчора.
У неї був слабкий шлунок, і від холодного у нього починалися болі, тому він суворо обмежував її, дозволяючи є морозиво не частіше одного разу на тиждень, а якщо вона благала.
Сьогодні вона думала, що він буде поблажливий, раз вона прийшла з ним пограти, але він був невпертим.
Вона мовчки стояла перед ним, а гарні брови опущені — явно засмучена.
Він подивився на неї, відклав пляшку, встав і його висока фігура над нею.
— Закинеш мені м'яч - сьогодні ввечері підемо за морозивом, — посміхнувся він.
Її очі засяяли, вона погодилася:
— Договорились.
— Тільки без обману, він нахилився і стиснув її обличчя.
Він знав, яка вона підступна - вона вже провернула з ним такий трюк у старшій школі, і він тоді здався.
— Знаю, — відповіла вона і побігла з м’ячем на майданчик.
Вона вела м'яч, бігала, підстригала, але він, високий і швидкий, легко перехоплював його.
Вона намагалася знову, і знову — без успіху.
У її очах мигнула досада.
Вона закидала м'яч п'ять разів, і всі 5 разів він блокував його. Вона благала про помилу очі, але він залишався непохитним, стояв ліниво і не давав їй жодної ляпаси.
Він був як кішка, що грала з мишкою.
На шостий раз м'яч знову був перехвалений і відскочив у тінь. Вона побігла за ним, сіла на котточки, відчуваючи, як сльози підступають до очей.
— Я більше не гратиму, — пробурмотіла вона без підйому.
Чому він такий суворий? Чому не поступається?
Вона вже стільки разів бігала за м'ячем.
Їй стало так прикро, що вона мало не розплакалась. Але тут поруч з нею опустилася довга тінь. Бань Шен присів на коточки, з легкою посмішкою взяв її за ніс і тихо розсміявся:
— У малятки характер.
Вона відштовхнула його руку:
- Не чіпай мене.
Він усміхнувся, і в його очах промайнула ніжність. Він підняв її з кісточок, встав, тримаючи м'яч, і раптом присів на коточки:
— Залезай.
- Що? - Поспішила вона.
Не встигши опам’ятатися, вона інстинктивно крокнула вперед, розставила ноги, і він вдарив її по стегон. Він обхопив руками її стрункі ноги, він легко піднявся.
Хтось із зявок на майданчику свиснув.
- Що ти робиш? — Перелякано запитала вона.
Він кивнув Цю Мінхуа, і той передав їй м'яч. Бань Шен посміхнувся:
- Щоб ти забила.
Він піднімав її так, щоб вона легко могла закинути м'яч у кошик і так раз за разом. По всьому майданчику розносився їхня розмова:
- В який кошик?
— Вон ту.
- Добре, твій хлопець підніме тебе.
Їй було так легко і приємно, що навіть вітер здавався солодким.
Зеваки на майданчику шепоталися:
- Він такий гарний! Але виглядає як типовий плейбой, напевно у нього купа поклонниць.
— А та дівчина вже приручила його. Ти бачила, як він з нею? — Він відповів.
Одна з дівчат, що сиділи неподалік, не витримала і вказала на Бань Шена, який підняв дівчину на плечі, щоб та могла закинути м'яч, відрадливо сказала своєму хлопцеві:
— Подивися на них! Оце різниця!
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno