Незабаром спустився Цю Мінхуа. Він озирався по сторонах, поки не помітив Лінь Вейся, що лежала до стіни. Почесавши потилицю, він сказав:
- Я відвезу тебе додому.
Лін Вейся похитала головою, погляд її був холодний:
— Не треба, я сама доберусь.
Цю Мінхуа хотів щось додати, але Лінь Вейся не звернула уваги на морозивний дощ і вийшла прямо під нього, зупинивши машину на узбіччі.
Вдома Мен Цзи говорила, що прийде ночувати до неї, але все ще стирчала в студії, монтуючи відео. Лінь Вейся, виснажена, звалилася на диван. Дитина застрибнув до неї, лизнув долоні і забрався на руки.
Лін Вейся взяла телефон, знайшла контакт з ім'ям "А-Шен" відкрила чат, хотіла написати щось, але розуміла, що будь-які слова будуть беззмістовними і видалила набране.
Зрештою вона встала і пішла до душ. Вода була гарячою, шкіра почервоніла. Вийшовши, вона повернулася до кімнати і запалила пахучу свічку з запахом лайма та лягла спати.
У сні Лінь Вейся відчувала, як її тіло палає від губ до кінчиків пальців - ніби на нього напав хтось, пронизуючи електричними розрядами.
Кадр змінив своє життя — вона знову у тому спекотному році.
Після тайфуна небо заволокло хмарами. У хлопця на брови був свіжий шрам, вітер зітхався за спиною, очі його блищать від вологи, і хрипким голосом він запитав:
- Що тут правда, а що брехня?
Вона відповіла: « Це правда, половина брехні». Тоді він подивився на неї і сказав повільно:
— Я забуду тебя.
Цей кадр застиг останнім милим сном. Лін Вейся прокинулась від холодного поту, ляга в ліжку і дивлячись у стелю.
Вона накинула халат і вийшла з кімнати. На кухні гремела Мен Цзи. Лін Вейся налила склянку теплої води, голова розкололася від болю після вчорашнього.
— Доброго ранку, — вийшла Мен Цзи.
— Доброго дня, — відповіла Лінь Вейся і зрозуміла, що голос осіп.
Мен Цзи подивилась на розгромлену кухню, зітхнувши, відісунула стілець і сіла:
- Хто б міг подумати, що я варитиму тобі похмельний суп. Ха, ледь кухню не підірвала. Я здаюся - замовила тобі доставку, привезли разом із сніданком, — сказала Мен Цзи.
Лін Вейся запрокинула голову і зробила великий ковток, горло нарешті відійшло, вона відповіла:
Дякую.
— Та кинь, не за що. Мені Цзи поглянула на бліде обличчя Лінь Вейся і на її розсіяний погляд, запитала: « Що з тобою? » Вчора тебе хтось примушував пити? У тебе ж слабка голова до алкоголю, якщо хтось налив - скажи мені, я йому шию насилю.
— Мене ніхто не змучував, — Лінь Вейся посміхнулась від думки.
Все, що вона пила вчора - з власної волі.
- Тоді чому ти... - У голосі Мен Цзи звучала тривога.
Відповідь - тиша. Пальці змивали прозору склянку із рельєфним орнаментом. Нарешті Лін Вейся заговорила:
— Я вчора зустріла його. І ми поцілувались.
Мен Цзи захиталася на кілька секунд, а потім дійшла до неї:
— Бань Шен? Той самий, з яким ви мало не зійшлися, але не вийшло? Він тебе поцілував? І він проводив тебе додому?
Лін Вейся похитала головою, гірко посміхнулась і відповіла:
— Мабуть, тобі здається смішним. Ми обидва пили, я була трохи п'яна. Як тільки він підійшов, у мене в голові ніби все переклинило, і я кинулася до нього сама. Коли ми були разом, я не віддавала йому всю себе — лише половину. Потім я зробила помилку і поранила його, а потім мене відправили до школи за кордон.
— Тому ти і полетіла до Америки, - продовжувала за нею Мен Цзи.
Лінь Вейся не стала сперечатися. Невідомо чому, згадавши все, що трапилося останнім часом, вона раптом упустила сльозу, тут же витерла її, відчуваючи себе безглуздо, і нарешті визнала:
— Я просто хотіла подивитись на нього здалека, дізнатися про його діла.
Але вона не очікувала побачити такого падаючого, темного Бань Шена. Він не став слідувати за мрією, яку був одержимий в юності, а тепер дні пролітав у сумнівних закладах.
Лін Вейся не продовжувала, але Мен Цзи і так розуміла ситуацію - вони вчилися в одному університеті, хто не чув про генію з факультету біоінжинерії? Але цей геній вів безладне особисте життя, часто бував у барах, а вночі разом з компанією ганив по горі Дачжуй на найнебезпечніших і смертельно небезпечних гонках.
- Сяся, я знаю про що ти думаєш. Ти думаєш, що він став таким через тебе. Кажу тобі, це малоймовірно. З ним могло статися щось інше. Не треба все валити на себе, - розсудливо сказала Мен Цзи. Вона поклала руки на плечі Ліна Вейся, заставив подивитися їй в очі і серйозно сказала: " Зараз важливо зрозуміти одне: ти все ще любиш його? Це головне. Якщо почуття залишилися, поверни його.
Мен Цзи була саме такою, в любові вона завжди діяла сміливо і пристрасно, за принципом: « Що хочу - то отримала».
Слова Мен Цзи ніби захитають крижану воду вилили на Лінь Вейся, але насправді це був голос із її власного серця.
За ці два роки після його відходу в серце Лінь Вейся більше ніхто не оселився. Спочатку вона думала, що світ на ньому не зійшов, але за ці два роки без Бань Шена вона часто згадувала його, і кожного разу на душі ставало важко.
Коли вона розійшлася, то зрозуміла, наскільки важливим для неї був Бань Шен.
Вона зустрічала багато різних людей, але тільки при ньому її серце знову починало битися швидше. Бань Шен ніби зачарував її - Лінь Вейся то і справа занурилася в суперечливі почуття.
Кисле, гіркі, солодкі і сумні - все через нього.
Після розмови з Мені Цзи наступні два дні на заняттях Лінь Вейся те й справа поверталася до цієї думки.
На фізіології викладач розпочав презентацію, провів пальцем на сенсорній панелі і з'явився три слова: "Ефект незавершеної дії".
— Давайте подивимося, що написано в підручнику. Багато експериментів показали, що люди краще запам’ятовують і частіше згадують незакінчені справи, ніж завершені... У наш час дехто застосовує цей принцип і в коханні, — пояснив вчитель у дошки.
— Викладач, для мене незабутня тільки перша любов! — Підняла руку якийсь хлопець.
У залі задзвонив сміх. Лінь Вейся підперши голову рукою, слухала лекцію. Почувши слова: «перва любов», вона машиначно постукала ручкою по голові.
Ці два слова змусили її дістати з парти телефон, знайти в контактах номер, який вона переглядала безліч разів, і, опустивши голову, набрати у діалоговому вікні: [Ти вільний? Мені потрібно з тобою поговорити.]
Відправивши повідомлення, Лінь Вейся прибрала телефон в парту. Серце завмерло в очікуванні відповіді.
Але навіть коли лекція закінчилась, то не загорівся екран.
Продзвонив дзвінок, і Лін Вейся разом з одногрупниками вийшла в їдальню.
Узявши їжу, вона сіла навпроти подруги. Та базікала про сплетіння з інших шкіл, але помітила, що Лінь Вейся вдивляється у хмари і те й все поглянув на телефон.
— Вейся, у тебе в телефоні? - Пожартала подругу.
— А? Ні, Лінь Вейся відірвала погляд.
Подруга зачерпнула ложкою картопляне пюре і посміхнулась:
- Цікаво, що це за хлопець, якщо навіть така стримана дівчина, як ти, втратила голову.
Лінь Вейся лише посміхнулась у відповідь, нічого не сказавши, і поклала в рот шматочок лотоса, повільно пережовуючи.
Після обіду вона мила руки у мушлі, як раптом в кишені пальто завибрував телефон. Вона вимкнула кран і, не витираючи рук, дістала його - це була відповідь від Бань Шена: [В 4 години, корпус С.]
Нарешті моє серце опустилося на місце.
Весь час Лін Вейся провела в бібліотеці, повторюючи матеріал. Коли вона вже збиралася виходити, то помітила, що Бань Шен написав повідомлення ще годину тому - просто телефон був на безхребетному, і вона не почула.
[Днём відпитався, на пари не пішов.]
[Якщо що - дзвони.]
На душі стало трохи гірко. Лінь Вейся поклала телефон у кишеню і повернулася в бібліотеку.
Коли стемніло, вона повечеряла, вийшла з собакою на прогулянку і мало не полетіла від вітру.
Устав, Лінь Вейся присела на лавку в парку, зав’язуючи поводок. Пос стояв поруч, важко дихаючи — мабуть, змучився набігаючись.
Вона дістала телефон, затримала погляд на екрані і потім набрала знайомий номер. У трубці роздалися довгі гуски, і незабаром хтось підняв трубку.
На тому кінці чувся шум, потім звук відчиняється і закривається двері — і стало тихо.
Він, мабуть, вийшов, щоб поговорити.
По лінії йшли електричні перешкоди, і якийсь час ніхто не вимовляв ні слова. Вона чула його дихання.
— Це я, — сказала Лінь Вейся.
Роздався клацання запальнички — Бань Шен прикупив і неквапливо відповів:
— Знаю.
І знову тиша. Чи через те, що вони надто довго не бачилися і стали чужими, чи роки змінили їх обох - вона з часом стала м'якшою, а він, навпаки, похолодив.
— Я просто хотіла сказати, що Шенся у мене добре. Якщо у тебе буде час, можеш зайти провідати його, — пальці Лінь Вейся машинно теребіли облуповану фарбу на лавці.
На тому кінці не відразу відповіли, але почули тільки шум вітру. Нарешті він вимовив:
— Ладно.
Маленький Шенся ніби зрозумів слова Ліні Вейсь, підняв голову і втупився на господиню своїми блискучими очима, наче виноградини.
Лін Вейся простягнула руку, і пос слухняно крокнув вперед, ставлячи голову під її долоню.
— Того вечора я не домовилася, — сказала Лінь Вейся, погладжаючи м’яку вовну на голові цуценя, голос злегка охрип. - Якщо ти готовий мені повірити, я хочу довести це на ділі. Я більше не буду такою, як раніше.
У відповідь була тиша.
- Якщо ти ще не передумав.
Теплий голос дівчини доносився через нестабільний електричний сигнал. Сигарета в руці хлопця майже догоріла до фільтра, на ній виріс шар попелу. Його висока, мовчазна фігура нерухомо застигла біля стіни.
Лінь Вейся не бачила обличчя Бань Шена і його реакції, вона могла тільки віщувати. Але чим довше тривало його мовчання, тим менше довір’я у неї залишалося.
Можливо, вона просто тішила себе ілюзіями.
Телефон Лінь Вейся написав, попереджуючи про розрядену батарею. Її серце пройшло шлях від надії до тривоги, а потім до розчарування. І коли вона вже думала, що відповіді не буде, — ніби минули вічність - низький і глухий голос Бань Шена пролунав у трубці:
— Ладно.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno