Під цим повідомленням розтягнулося ціла мотузка смайлів.
На щастя, змагання, які постійно відкладали через погоду, нарешті призначили на середину місяця.
Як тільки було прийнято дату, всі зітхнули з полегшенням, і старости по фізичній діяльності почали обходжувати учнів на змагання.
Але учні Шенґао чекали на змагання не заради них самих, а для того, щоб відпочити від занять. У умовах жорсткої конкуренції і боротьби тут більшість учнів звикли до байдужості та егоїзму.
Кожен, хто підходив до старости з фізкультури, відмовлявся від навчання в олімпіаді або у справах, пов’язаних із походом за кордон.
Кожен квапився йти вперед і, схоже, ніхто не нудьгував по шкільному житті.
Старост помахом руки проходив повз Бань Шена і запитав, чи той братиме участь у фізіотерапії. Бань Шен кинув одну фразу:
- Як думаєш, це можливо?
Тоді Лінь Вейся стояла поруч, але нічого не сказала - вона ніколи не втручалася в справи Баня Шена.
Але вона не очікувала, що класний керівник викличе її. Коли Лінь Вейся стояла в кабінеті з розгубленим виглядом, лао Лю відкрив свою термокрутку, відпив чаю і з чаїнами у роті вимовив:
— Лінь Вэйся, я хочу поручити тобі і старосту з фізкультури організувати набір учасників на ці змагання.
Ліній Вейся моргнула і, трохи опам’ятаючись, відповіла:
- Вчитель, мої організаційні здібності ще не кращі. Я можу порадити більш підхожого кандидата.
- Та що ти кажеш! Я чув, що це ти допомогла ліквідувати відділ допомоги старшокласників. Вчитель завжди вважав тебе розважливою і самостійною дівчиною. З твоєю появою у класі багато змінилося. А тепер ось яка справа... « Лао Лю » і далі виявляв співчуття.
Невідомо, яка саме фраза лао Лю заробила Лінь Вейся за живе, але врешті-решт вона кивнула. Вже виходячи з кабінету, вона почула голос лао Лю:
— Бань Шен, який завжди був відмінником, вчителям не доводилося турбуватися про його оцінки. Але він надто гордий, звик триматися особняком. Я так і не зміг додзвонитися до його батьків. На цих змаганнях постарайся переконати його брати участь у тому, щоб він більше спілкувався з класом.
— Постараюся, — відповіла Лінь Вейся.
І хоча за справу взялася Лінь Вейсь, коли вона спробувала вмовити Бань Шена, він навіть не підняв голови і ліниво відповів:
— Не хочу. Якщо віддасися мені, тоді подумаю.
В той момент Бенй Шен вирішував проблему з фізики - займався серйозною справою, але сказав це неймовірно пішло.
Лін Вейся простягнула руку і провела пальцями по короткій волосі на затилку у хлопця, біля основи шиї, злегкагладячи, і сказала:
- Ти хочеш, щоб я тебе вдарила?
Від дотику до його затилку, від цього м'якого відчуття, Бань Шен різко натиснув на кінчик ручки, тіло його напружилося, і коли він заговорив, голос його був хрипким і стриманим:
— Смерті шукаєш?
Зустрівшись із бурхливими почуттями в очах Бань Шена, Лінь Вейся здригнулася від несподіванки і швидко викинула руку.
Коли Лінь Вейся з бланком заявок підійшла до старости фізкультури, і той дізнався, що вона прийшла допомогти розділити тягар, у нього мало сліз не поступили від полегшення.
— Я повністю виклався в індивідуальних дисциплінах усіх угандійців, майже все заповнили, але ще декілька видів залишилося, - сказав старости, показуючи їй свій список.
Лін Вейся взяла список, переглянула його і сказала:
Ми самі заповнимо решту.
— З цим проблем немає, але перетягування канату, естафета - ці командні види ніхто не бере, ось це мене і турбує, — зазначив він.
Погляд впав на колонки для командних видів - вони були абсолютно порожні.
Для Шаньґао це було не дивно: почуття колективізму тут було нікому не потрібно, набагато важливіше було завоювати особисту славу.
Ті A-студенти, які трималися відокремлено і як і раніше дивилися звисока на F-стадентів, тим більше не хотіли опускатися до участі в них у загальних змаганнях.
На вечірній самопідготування Лінь Вейся і старости з фізкультури піднялись на трибуну. Він стояв нагорі і затинаючись говорив про прийдешні змагання, закликаючи всіх активно записуватися.
Ніхто не відповів, у класі запанувала тиша.
Річки, наче воронья пера, піднялися - з трибуни відкривався вид на ряди парт, за якими учні схилили голови і займалися своїми справами, і тільки час від часу чувся сміх двох-трих дівчат - їм було все одно.
- Можливо, мої слова здадуться вам морально повчальними і банальними, але ви можете просто почути. Небеса після вісімнадцяти широко і високо, всі прагнуть туди. Але сімнадцять - це справжній рай. У цьому раю ми самі собі королі, і ніщо не змусить нас спокусити голову. Не дозволяйте сімнадцяти років викликати смуток.
Коли Лінь Вейся повільно закінчила промову, у класі раптом стало тихо і навіть сміх припинився. Шістнадцять - це надто юний вік, а вони знаходяться між сімнадцяти і вісімнадцятьох, вже починаючи відчувати себе дорослими, зі своїми думками та турботами, намагаючись відрізнятися від інших.
Сімнадцять - це коли світ зустрічаєш зухвало і пристрасно. Це нескінченні тривоги: швидше б зникли прищі, чому вчитель вічно затримується, Чому математика така складна і навчання її не хочеться, посварився з найкращим другом - світ розвалився, і я ні за що не піду миритися першим, сьогодні перекинулася парою слів із захопленим хлопцем, нехай він і кар'язливий, але на душі все одно радіє, навіщо дорослі лізуть в те, що я буду вивчати, вони завжди пиють та лаються -- як же це бісить, може піти з дому і подивитися, чи будуть вони шкодувати.
Кожен шукає свого раю, хоче знайти в ньому сховок і прагне свободи та можливостей керувати всім.
Хоча це сентиментально, іноді навіть боягузливо і боляче, коли якась дрібниця роздувається до вселенських масштабів, якщо здається, що тебе ніхто не розуміє, але ж чекаєш:
І щоб бути унікальним, 17 - це найяскравіша перлина в раю.
Лю Сіпін стояв з термокруткою в руках, із задовільним видом. Він хотів зайти і прочитати їм наступну нотацію, сказати, щоб не витрачали час даремно, але йому 37. І цей випускний клас, який він веде, особливий - він сам росте разом з ними.
— Приєднуйтесь до змагань. Чи буде цей вчинок у вашому яскравому сімнадцятилітті пошматованим чи чудовим, не дайте йому стати приводом для жалю, — не заходячи в клас і сказав він, стоячи на порозі.
У класі піднявся гул голосів, думки розділилися: когось слова зачепили за живе, і вони вже готові були спробувати, інші ж насміхалися, вважаючи, що Лінь Вейся не має права вказувати їм з трибуни.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno