Їхні погляди зіткнулися, дихання перепливло. Серце Лінь Вейся стисалося, і по тілу пробігло неспокійне тепло.
Бань Шен помітив, як повільно фарбують її вуха, відбиває рум'янець на блідому обличчі з яскравими губами.
Вона була прекрасна, як біла камелія, що безшумно розпускається вночі.
— Цього разу я відпускаю тебе, — повільно сказав Бань Шен. Він перестав дражнити її, опустив голову і подивився на телефон: « У суботу підеш зі мною зустрітись з моїми друзями? Один друг недавно повернувся з-за кордону, зустрінемося на вихідні.
Лінь Вейся зрозуміла, що він мав на увазі: Бань Шен хотів ввести її в своє коло.
— Наступного разу. Ось коли ми будемо трохи ближче ... — сказала Линь Вэйся.
Крім того, вона пообіцяла допомогти Фан Мо у суботу.
Бань Шен тихо посміхнувся, підняв руку і злегка стиснув її обличчя - йому подобалася його м'якість, і він не хотів відпускати. Піднявши брову, він запитав:
— А як нам стати більш люб'язними?
Він говорив це, а його погляд ставав все більш двозначним, з тим самим хуліганським задором:
— У ліжку? Я не проти.
— Ты не можный! — Линь Вейся відштовхнула його руку.
Бань Шен попросив її дати йому телефон і запитав:
- Мій номер у тебе збережено?
— Так, — відповіла вона.
Бань Шен підвів брову, взяв її телефон, щось швидко натиснув і повернув назад. Коли Лін Вейся взяла телефон, вона побачила, що він встановив свій номер як екстрений контакт і закріпив його зверху. Так по-хозяйськи.
Переконуючись, що все зроблено, він нарешті відпустив її.
Субота настала швидко.
Лін Вейся одягалася просто: біла футболка і джинси. У темно-зеленій кепці вона чекала Фан Мо в умовному місці.
Фан Мо, побачивши її, з радістю замахала рукою. Вони разом пішли в кафе у торговому центрі. Коли двері відчинилися, на них пахло холодом кондиціонера — кожен час шкіри насолоджувався прохолодною.
Фан Мо замовила холодний чай, а Лінь Вейся — кава з вершками.
У кав'ярні було досить тихо. Лін Вейся дістала підручники і почала допомагати Фан Мо з математикою. Спочатку вона вирішила пояснити свої нотатки, а потім дати їй вирішити завдання.
Вона пояснила раз, але Фан Мо все ще погано розуміла. Поклавши голову на руки і дивлячись на Лінь Вейся, вона з гіркотою запитала:
— Сяся, як ти думаєш, навіщо я взагалі прийшла в цю школу Шенчжень?
Лін Вейся похитала головою.
— Спочатку мама дуже зраділа, коли дізналася, що мене прийняли до школи « Шенчжень ». Хоча я поступила туди з цільової квоти зі школи, це дало мамі можливість підняти голову перед сусідами. Проте коли я потрапила до школи, то зрозуміла, що це все поділене на класи. Кожного разу, коли я намагаюся, я відчуваю себе мухою без голови, а вони обрані... Всі такі гарні.
Лінь Вейся опустила погляд, мовчки слухаючи.
— Щоразу, коли мама приходить до школи на батьківський збір, вона не може підняти голови. Але для того, щоб я тут вчилася, вона навіть змінила нашу квартиру. Тут панують привілеї, уподобання, упередження і трави. Хто сказав, що школа — це вежа зі слонової кістки? Мені здається, це маленьке суспільство. Навіщо я сюди прийшла? Виходить, я занадто тривожуся через їхню думку, через цю шкільну ієрархію, як ніби стати А-студентом означає бути кращим.
Фан Мо рідко була серйозною, але зараз вона висловила свої почуття.
Лінь Вейся на мить застигла з ручкою в руці, її густі вії опустились:
— Ради себе сама. Іноді в іншій школі може бути не краще. Спочатку треба бути собою, тоді й інші будуть тобою задоволені і по-іншому на тебе дивляться.
— Вейся, ты права. З сьогоднішнього дня я буду щодня говорити собі: « Я задоволена собою! » — Фан Мо раптом заскочила з-за столу, повна енергії.
Лінь Вейся погладила її по голові і посміхнулась:
- Гаразд, давай швидше займатися.
Лін Вейся була дуже терпеливою: якщо Фан Мо щось не розуміла, вона пояснювала кілька разів. Зрештою, коли Фан Мо зрозуміла матеріал, вона почала вирішувати завдання. Після закінчення вона передала записник Лінь Вейся, щоб та перевірила.
Невдовзі Фан Мо почекала, постукала по столі і з хитркою запитала:
у тебе щось сталося?
— А? — Лін Вейся неохайно подивилася на неї.
Фан Мо вдала пальцем і підмигнула:
- Твій екран вже кілька разів загорівся. Хтось пише тобі, не хочеш подивитися?
Лін Вейся взяла телефон зі столу і почала відповідати на повідомлення. Закінчивши, вона натрапила на цікавий погляд подруги.
Пом’явшись, вона вирішила розповісти Фан Мо про їхню домовленість з Баню Шеном.
Фан Мо була шокована і навіть висміялася:
— Чёрт, это же Бань Шен! Столиця... Я чула, там прекрасний сніг. Там є відомий аерокосмічний університет та столичний коледж, Фан Мо з заздрістю зітхала. — Як чудово, що ви маєте спільну мету для один одного і разом рухаєтесь до неї. Але Вейся, сьогодні ж вихідний. Чому наш красунчик не з тобою? - Фан Мо тхнула її в плече.
Лін Вейся все ще перевіряла завдання, не піднімаючи голови:
— Він пішов на зустріч з друзями.
- А ти чому не пішла? Ти що, не перевіряєш його? — На здивування Фан Мо.
— Мені нічого перевіряти, — голос Лінь Вейся був спокійний.
Фан Мо зшила кулак на знак поваги:
— Моя хороша Сяся. Хоча Бань Шен почав за тобою доглядати, хто знає, що інші можуть зробити. Ти ж знаєш, як він популярний, дівчата в школі божеволіють від нього. І мама мені казала, що хлопці ненадійні. Це ж зустріч, напевно вони вибрали місце з приглушеним світлом, вип'ють, чи може, Банй Шен побачить красиву дівчину...
Того дня після обіду слова Фан Мо змусили Лінь Вейся задуматись.
Через деякий час, не віддаючи собі звіту, вона взяла телефон і набрала номер.
Поки йшов виклик, її серце билося нерівно. На тому кінці швидко відповіли:
— Алло.
- Ти чим зайнятий? — запитала Лінь Вэйся.
У трубці почувся тихий сміх. Бань Шен відповів самовдоволеним тоном:
- О, перевіриш мене.
Лінь Вейся злякалася від його слів, але не встигла відповісти, як звук у трубці став голосніше і чіткіше.
Вона чула дзвін келихів, сміх трьох хлопців, голос старшої Усюань, в який заплетилися ругання Лі Іжаня, стук костей. Все було чутно чітко.
Вона навіть чула, як Бань Шен клацає запальничкою, його слова, коли він вставав за напоєм і сідав назад. Він нічого не приховував.
Відкрито і чесно. Якщо вона хотіла сімдесят відсотків впевненості, він давав сто десять.
Він завжди давав більше, ніж вона просила.
— Тренуємося в телефонних побаченнях, - повільно вимовив Бань Шен.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno