Тим часом коло входу в караоке Лю Сицзя, уся чорна, спиралася на стіну. Вона дивилася на дві фігури, що віддалялися.
Її обличчя було складним.
Вона дістала з кишені м'ятну цигарку, затиснула її в зубах, пальцями натиснула на колесаіко запальнички - але полум'я не було.
— Чёрт...
Розбіжність зростала.
Вона вже хотіла кинути запальничку, як раптом повз неї ковзала тінь. Нін Чао, поклав руки в кишені і витягнув одну руку. У нього в роті була цигарка. Він клацнув запальничкою, прикурюючи на сонці і позначав різку лінію його підборіддя.
Бажання закурити розбудило Лю Сіцзя з новою силою. Вона звикли вкинула підборіддя:
— Эй, дай вогникку.
Нін Чао викинув цигарку з губ, подивився на неї і кинув:
— Не дам.
Лю Сіцзя відразу дізналася срібну запальничку в його руках, яку приготувала у подарунок, і гордо зауважила:
- Цю запальничку тобі подарувала я.
Нін Чао проігнорував її і продовжив курити.
Лю Сицзя відчула, що все це не має сенсу, фиркала і зібралася йти.
Раптом міцна рука зупинила їй шлях, і боковим рухом долоні підніс їй вогонь.
Роздався клацання - запалилася оранжево-червона іскра.
Лю Сицзя подивилася на нього. Вогонь висвітлив зухвале обличчя.
Але її збентеження тривало не більше миттю - в наступну секунду з його рота вилетіли звичайні слова:
— Ось ви, дівчата, такі мелодійні, а!
Лю Сицзя ледь не закотила очі до самого неба.
На щастя, через хвилину нікотин, який потрапив у легені, трохи заспокоїв її. Вона стояла з Нін Чао, курила, і між ними раптом запанувала рідка спокій.
Нін Чао вийняв цигарку з рота і посміхнувся так, що захотів дати йому по морді:
— Неприємне відчуття, да?
Очевидно, він теж бачив ту сцену.
- Що? — Лю Сіцзя випустила з губ хмарко білого диму і все ще не повернулася зі своїх думок.
— Ну, слухай. З багаторічного досвіду видно, що твоє - воно твоє, а не твоє — не чіпляйся... — Нін Чао помахав сигаретою, а голос звучав ліниво і нахабно.
Лю Сицзя нахмурилась і перебила його:
— Не ной. Ти зараз як стара плітка.
Нін Чао посміхнувся і хотів щось відповісти, але побачив наближення Лю Сіпіна і різко змінився в обличчі.
Лао Лю в караокі, піддаючись на умовляти учнів, заспівав кілька пісень. Коли він вибрався з кімнати перекласти дух, то побачив двох своїх учнів, які стояли і димали як паровози.
- Ось ви де, значить! - Від обурення у лао Лю на лобі здулися вени.
Широка долоня стиснула її зап'ястя - вона була гарячою.
Не встигши опам'ятатися, Лю Сіцзя відчула, як Нін Чао тягне її вперед. Вона була в червоних туфлях на каблуках і не відставала.
На бігу вони викинули сигарети. Вітер на вулиці був вологим, серце тремтіло від бігу. Два окуляри дугой впали у смітник недалечко.
Вони нагадують падаючі зірки, які промайнули повз них.
Лао Лю біг за ними, не відставаючи і кричав:
— Думаєте, сховаєтеся? Від мене не втечете, засранці!
Лю Сицзя запихалась, сили покидали її, і вона почала збавляти крок:
- Все, не можу більше. Ти, Нін Чао що, боїшся його?
— Боюсь. У цьому семестрі я вже прибираю стадіон. Мені не хочеться вказувати на наступний!
Нін Чао тримав її за зап'ястку, швидко озирнувся - побачив бильярдну поруч здалеку, різко повернув ліворуч і втягнув її всередину.
Завіса з намистинок колихнувся. Нін Чао забрав її під блаярдний стіл - той стояв у кутку, а навпроти був інший.
Довкола стола товпилося багато людей, що закривали їх від сторонніх очей. На чолі Лю Сіцзя виступила іспанка, яка пригрозила та дихала. Вона помітила, як лео Лю ходить по підлозі в натовпі - він шукав їх.
У блаярдній було душно: запах тютюну змішувався з арахісом та іншими закусками. Поруч з Лю Сіцзя стояв якийсь тип перегару - розбило так, що її мало не вирвало.
Стук кія про кулі і їх падіння в калюжу були розкриті.
Лю Сицзя зажадала рот і ніс, вирішивши потерпіти, поки лао Лю не піде. Але той, ніби знав, що вони тут, ходив колами і не йшов.
Під столом було тісно. Нін Чао сидів поруч, прикриваючи Лю Сіцзя, і спостерігав за Лао Лу. На щастя, той постояльець у блаярдній, розвернувся і вийшов на вулицю.
Лю Сицзя затримувала подих, і як тільки лао Лу пішов, вона не витримав цієї віні, перекрила обличчя рукою і рванулася вставати. У ту ж мить вона зіткнулась з тими, хто зрештою отримав полегшення від Ніну Чао.
Його губи випадково зісковзнули по її м'якій білій руці.
Очі широко розкрилися, відбиваємо таке ж приголомшливе обличчя.
Кій вдарив по кулі, і той точно впав у лузу. Глядачі дуже загуділи.
Вологе, дивне відчуття, наче пір'я впало на серце. Лю Сицзя здригнулася, наче листочок, який випадково скинувся від дотику.
Вона прийшла в себе, і її гарне обличчя у мить ока спотворено:
- Ти ненормальний? Придурок!
Вона швидко викарабкалася з-під столу, вся червона від злості. Виходячи, вона люто нирла свою руку з лузким виразом обличчя.
Нін Чао теж вибрався, сунув руки в кишені, на мить застиг, а потім викинув підборіддя і фирскнув:
— Я теж залишився, пані. Ти мене всього волосся змазала.
Лю Сицзя остаточно вийшла з себе:
- Не вигадуй! Це у тебе руки волосячі, як в мавпи!
Дорослі, що грали в блард, з подивом дивилися, як із-під столу вилазять двоє старшокласників. Дівчина з яскравою зовнішністю вибігла у лють, а хлопець із короткою стрижкою засунув руки в кишені і нехотячи поплескався за нею. Але, опустивши голову, він мало помітно посміхнувся.
Прохожі тільки подумали: « Страшна пара».
Бань Шен святкував день народження Лінь Вейся і відпустив її, коли вже було пізно.
Лінь Вейся повернулася додому глибокої ночі. Прийнявши душ, вона сіла за письмовий стіл і згадала, що давно не писала щоденник. На правій руці вона витирала мокре чорне волосся білим рушником, а лівою відчинила ящик і дістала щоденник у м’якій шкіряній обкладинці.
Роздався дзвін, і бурштиновий кулон впав на підлогу. Лінь Вейся нагнулась і підняла його. У цей час телефон на столі завибрував, що розповідає про нове повідомлення.
Лін Вейся сиділа на стільці, обнявши коліна руками, і довго дивилася на екран. У лівій руці вона стискала бурштиновий кулон так сильно, що рука почервоніла.
У кімнаті горіло яскраве біле світло, а вдалині — напівмарк. Червоні і фіолетові промені поперемінно висвітлювали сцену. Шав футбольний матч, дзвін келихів переплітався з п'яною пива.
Там були навіть молоді люди, які, програвши у суперечці, звалювали один з одного штани.
Бань Шен сидів у кутку дивана весь в чорному. В пальцях він тримав цигарку, дим піднімався вгору. Червоний вогник чітко виокремив костяки пальців. Він неважливо дивився на футбольний матч, який транслювався в барі.
Небримий і привабливий.
- Сестра Цзі, досить озирнутись, ти його просто гіпнотизуєш! - Жартував хтось.
— Іди працюй.
Дівчина на ім’я Цзі виглядала зрілою — великими локонами, срібними сережками, але насправді їй було трохи більше двадцяти. Вона рано пішла працювати і тепер керувала баром для свого боса.
Іжань часто бував тут, але сьогодні привів нове обличчя. Сестра Цзі поглянула - і все: цей хлопець був саме її типом.
— Эй, Бань-е, на кого ставиш? - Хтось запитав.
Бань Шен кинув купу червоних фішок:
— Іспанія.
Інший поставив на протилежну команду. Сестра Цзі підійшла з келихом текіли. Лід знервував стінки. Вона простягнула келих Баню Шену:
— Тоді я поставлю навпаки, на Хорватію. Хто програє, то буде розплачуватися.
Бань Шен не відповів. Сестра Цзі присіла поруч з ним, від неї виходив густий аромат парфумів. Іжань був п'яний, очі почервоніли - ще більш заборонений-болізна вид. Він відкинувся на спинку дивана, справжній повісу.
— Пане, ви ж казали, що до випускних не будете заходити.
У цей момент подав голос Бань Шен:
- А де Взуань?
Лі Іжань, який раніше виглядав байдужим, водночас тремтів. На його обличчі промайнуло щось схоже на бурю, але через мить він знову прийняв свій звичайний вигляд.
— А-Шен, ти не вмієш грати за правилами - посміхнувся він.
Матч зайшов у вирішальний етап. Бань Шен сидів і дивився, навіть не торкавшись текиле на столі. Лід ось-ось повинен був розтанути.
Він нахилився, щоб взяти келих. Лід гукнув про стінки, і серце сестри Цзі теж здригнулося.
Вона не витримала, наблизилася до нього:
— А-Шэн, дай свій номер. Наступного разу, коли прийдеш я зроблю тобі знижку.
Бань Шен все ще не відреагував. Він дивився на екран, не приймаючи її навіть поглядом. У бейсболці, без жодного виразу на обличчі, з різкою прямою лінії підборіддя він повільно вимовив:
- Не називай мене "А-Шен".
Сестра Цзі застигла, збираючись щось сказати, як раптом екран телефону в його руці запалився - хтось дзвонив.
Вона зазирнула: на дисплеї було написано « Ся». Бань Шен глянув на екран, і його холодне обличчя миттєво змінилося. Його вираз розслабився. Хоча він і досі був безстрашний, але в ньому не залишилося й сліду колишньої відчуженості.
На його губах з'явилася легка усмішка.
Бань Шен піднявся, однією рукою засунув телефон в кишеню і попрямував до виходу, кинувши на ходу:
— Моя девочка.
Іжань закричав йому слідом, гукнувши келихом об стіл:
- Брешеш! Ти ще її не добився, невідомо чи погодиться!
Світло в барі якраз впав на його широкі плечі. Бань Шен, дивлячись в телефон, не обертаючись, показав йому середній палець.
Він вийшов з бару і зупинився біля входу. Ззовні щойно пройшов дощ, але повітря все ще був вологим і душним. Він натиснув "відповісти" і заодно завів у зубах сигарету:
— Алло.
— Алло, це я. Голос Лінь Вейся був дуже тихим.
Бань Шен відповів:
— Знаю.
Лін Вейся переклала телефон в іншу руку і почала щось малювати олівцем на чорновіку. Помедлив, вона сказала:
- Я хочу попросити ще один подарунок на день народження.
Другий подарунок.
— Ладно. Що?
У трубці почувся тріскот, а потім звук ковзаючого колеса запальнички — Бань Шен, очевидно, прикурив.
Голос Лінь Вейся щось робив з ним. Щось дивне.
Він ніби крав його дихання.
Вона сказала:
— Я хочу, щоб Бань Шен став моїм хлопцем.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno