Після восьми етапів — ранга Владики, яка виявляється біля самого дна і звідки дорога до світла здається нескінченною.
Більшість претендентів на трансцендентність діють уособленості. Вони блукають у сірій моглі, іноді навіть глибше або нескінченно кружляють на одному місці доти, доки не вичерпаються сили.
Навіть ті, хто хоче плисти вгору, ризикують за будь - яких обставин збитисяся з курсу: не відчуваючи наближення успіху, вони піддаються розпачу, повертають назад і назавжди втрачають свій шанс. Генрі не сумнівався, що це доля більшості великих практик.
Нескінченні Плани створили безліч світів і великих суходень, але навіть Прародитель тисячі Глаз ніколи не чув про тих, хто зміг би пробитися крізь поверхню Річки-Матері. Можливо, деякі щасливці і досягли успіху таємно, але для всіх інших це вимагало поєднання безмежної сили та неможливої удачі. Ймовірність успіху прагнула до нуля.
Тепер стало ясно, чому Божий Прародитель Грім впав у розпач і вибрав шлях самовизволення, щоб прокласти нову стежку. Очевидно, він вичерпав усі доступні методи так і не побачив жодного просвітлення попереду.
Для будь - якого іншого володаря світу цей шлях був закритий, але Генрі була унікальним винятком. Він чітко зрозумів, що завдяки союзу магічного мистецтва і технологічних технологій він, мабуть, був єдиною істотою у всьому світі, в якого був реальний, прочитаний шанс піднестися над Рекою-Матерью.
Генрі чітко розумів вектор руху до поверхні Річки-Матері і точно знав дистанцію, що відокремлювала його від цілі.
За несприятливих обставин навіть нікчемний прогрес — просування на жалюгідний сантиметр за рік — неминуче приведе його до кінця.
Час, який колись був дефіцитним ресурсом, тепер розтягнувся для нього майже до нескінченності.
Його безсмертя стало майже незбагненним, оскільки його існування було константою до того часу, коли в справу втручалася зовнішня сила колосального масштабу.
Єдина частинка невизначеності крилась в самому моменті прориву крізь поверхню і досягне справжньої трансцендентності.
Оскільки не вистачало даних для точного моделювання результату, Генрі був вірним своєму аналічному підходу і хотів чекати на час фізичного контакту. Подорож тривала тисячі років, і в найближчій перспективі це завдання не було вирішенням.
Прощавшись з Прародительом тисячі Око, він повернувся до Плану Чарівників. Тепер у його планах була підтримка тих, кого він любив. Коли Генрі досяг ранги Володаря восьмого рівня, то побачив прірву між ним та його оточенням.
У майбутньому, коли він дозволить собі лише короткої медитативної дрони можуть змінитись цілі епохи, стираючи в пил тих, хто не встиг піднестися. Він мав необмежені ресурси, які могли б прокласти шлях до сили для близьких людей.
...
Столиця Північних земель за цей час трансформувалася в сповідьнський мегаполіс, який по праву став найбільшим узлом на всьому Континенті Караг. І хоча територія Північних земель захоплювалася неосяжними просторами, навіть таке величне місто здавалося його масштабами лише скромним плямою на карті.
Серцем цього міста залишався замок Північних земель — резиденція великого чарівника восьмий рівень Генрі Меліна. Це місце вже давно стало священним для мешканців Плану Чарівників. Легенди про завершення Владики передавалися з уст в уста, і навіть неофіти, які ледь навчилися магії, знали його історію напам'ять.
У погожий сонячний полудень Генрі залишив кімнату для медитації. Його кроки були нечуті, коли він прямував до внутрішнього спокою.
Асуна сиділа в кабінеті, повністю занурена у вивчення фоліанта « Принципи високої рангу елементів».
Шатія в цей час спокійно спала на сусідньому дивані — її дихання було гладким і глибоким.
Цей замок офіційно належав Асуні, і за його постановою Генрі забезпечив кожну свою супутницю Рейс, Шатію, Ейлушу та Мису своєю власністю. Однак Замок Північних земель був досить грандіозенний, щоб зібрати під своїм дахом всіх тих, хто мав близькі стосунки з Генрі.
Шатія, однак, любила суспільство Асуни, і тому майже постійно знаходилася тут, ігноруючи власний замок. Тільки коли Генрі викрав вільний годинник, вона постійно проводила його біля нього. Їх прихильність давно стала чимось більшим, ніж просто симпатія: з того дня коли Генрі залишив долину Чорної Скелі, вони були нерозлучні.
Генрі зайшов у кабінет тінню. Асуна не шепохнулася.
— Дуже достойної праці. Тобі варто приділяти йому більше уваги, — негрубко промовив він, схилившись над її плечем.
Асуна здригнулася від несподіванки, але коли обернулася і зустріла Генрі, то відразу розцвіла. Вона поривисто піднялася і торкнулась губами його щоки.
« Я так скучала, — прошепотіла вона своїми руками. Природна сором’язливість не дозволила їй розвинутися у більш широкому вигляді.
Генрі притягнув її до себе, що відчуває тепло її тіла.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu