Генрі зрозумів, що вони надто зазирають у очі, тому вирішив вжити заходів. Він відвіз Місу до поблизького готелю, де вони перевдягалися в найзарядніші дороги і тільки після цього продовжили подорож.
— Яка наша мета? — Поцікавилася Місу, коли вони вийшли на вулицю.
Генрі на мить задумався, аналізуючи дані.
Еміль згадував про місто Лебедя, але за стільки років можна було знайти точну адресу. Доведеться наводити довідки на місці.
У місті Лебеді передусім називали Носантанська академія.
Колись, після смерті родини барона, Меліса та інші знайшли притулок саме там під крилом мудрого наставника Клода.
Генрі і сам колись читався серед його учнів: саме Клод заклав у ньому основу знань та навчив сивельську мову. Старець дуже цінував потенціал юнака, сподіваючись, що він стане видатним чоловіком. Але час невблаганний.
За тридцять років Клод, мабуть, залишив цей світ, і Генрі з сумом усвідомлював, що не зможе відплатити вчителям за доброту.
На Континенті Корсон Генрі дотримувався тактики максимальної прихованості. Навіть рядовий учень мага був майже божественною особою для місцевих жителів. Яви він їм свою справжню форму Прародителя, і все місто було б повне ниць у священному трепеті. Однак він не хотів порушувати спокій своєї сім’ї.
Купивши візку і найнявши мовчазного, що висохло від старості воза, Генрі вирушив у дорогу.
У місті Лебедя вони в’їхали у сутінки. Генрі, влаштувавши Місу в готель, першим кроком попрямував за старою адресою з листа. Це був невеликий двір, який колись орендувала Меліса. Еміль разом з вірними охоронцями замку організував загін найманців, виконував замовлення по всьому королівству.
Але тепер у домі був інший господар, який просто знехтував плечима при згадки про колишніх мешканців.
Зрозумівши, що слід простил, Генрі вирішив змінити тактику і чекати ранку до академії.
Наступного дня вони прибули до воріт Носантанської академії. Тепер для входу треба було реєструвати.
На запитання сторожа Генрі відповів, що розшукує пані Мелісу.
Охоронець довго мав важкі журнали, але не знайшов збігів, аж поки раптом згадав про професора лінгвістики з тим же ім’ям.
Генрі ненавмисно посміхнувся своєю забудькуватістю: за тридцять років молода Меліса стала зрілою жінкою, вік якої наближався до піввікової відмітки. Отримавши підтвердження, вартовий пішов з промовою.
Невдовзі тиші коридору поламали торопливі й часті кроки. З дверей з'явилася повноваватна жінка середніх років. Незважаючи на те, що вона була дуже легкою і проворною, її вартовий майже не обганяв.
— Генри! — скрикнула вона, замираючи на місці.
Меліса впізнала його у той же момент. Здавалося, що час, який так лютує до неї, зовсім не торкався його. З обличчя зникла юна м'якість, погляд став глибший і холодніший, але в іншому він виглядав так само як у день їхнього розставання.
Генрі також дізнався про неї, хоча її риси були такими ж тонкими.
— Меліса, вже давно не бачилися, — сказав він і в його зазвичай спокійному голосі промайнула тінь щирого хвилювання.
Меліса підійшла впритул і поривисто схопила його за руки, немов перевірити, чи не мирився перед нею. На її очі швидко набігли сльози, закриваючи погляд.
- Що сталося? — м'яко запитав Генрі, торкавшись її плеча.
Вона поспішно змахнула вологу і через силу усміхнулась:
— Нічого, все добре. Просто... Я вже і не сподівалася побачити тебе знову. Ми з Емілем і дітьми жили спокійно всі ці роки, але серце було не на місці. Тепер, побачивши тебе живим і неушкодженим, я відчуваю, як з душі впав камінь.
- А де Еміль? — Довідався Генрі.
— Він викладає в рицарській академії, — відповіла Меліса, поступово приходячи до себе. — Коли він дізнається про твоє повернення, то буде просто незадоволений!
На той час Еміль не просто досяг рангу Великого лицаря, але й викував собі непохитну репутацію.
У королівстві Нортон його ім’я набуло веського політичного та військового авторитету. Шлях, який почався з командування крихітним загіном найманців, через гірське болото і політичні інтриги привів його до створення власної сили.
Залишивши небезпечне ремесло авантюриста, Еміль оселив у тиші кабінетів і тренірових залів, заснувавши власну Академію для виховання нового покоління лицарства.
Підходження до сучасних вершин коштувало Емілю багатьох шрамів, позбавлень і затяжних конфліктів. Однак він ніколи не звернувся до Генрі з проханням про допомогу, бо в рідкісних листах це було лише описом дрібних новин і сімейних справ.
Еміль добре усвідомлював, що його « неймовірні» лиха в очах могутнього мага - це лише марнота, яка не заслуговувала уваги і воліла нести свій тягар самостійно, охороняючи їх друзями від нальоту меркантизації.
Однак, якщо Еміль уперто зберігав горде мовчання, Меліса підходила до питань безпеки сім’ї більш прагматично. Багато років тому вона вміло слухала, що їхня родина була під керівництвом могутнього чарівника.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu