Лише один з них залишився на місці, неприродно вигорнутим крилом і роздробленим ногою. Бідолаха міг лише знешкодити багнюку, і його не могли відвести за іншими людьми, які в паніці забули про пораненого товариша. Генрі пройшов повз, навіть не давши йому дивитися. Він вступив на пасовищі, дочиста вимів всі запаси кристалів життя і розчинився в просторі, залишивши після себе лише пусту та обірваного жахом ельфа.
Невдовзі на місце події прибули два високорангих темних ельфів. Вони були значно більші за своїх співвітчизників, а їхня важка аура видала на землю. Він очолював загін лицарів, який потрапив у сталь крука з довгим серебристо-білим списом, яке, здавалося, само виходило холод.
Він опустив очі на плазуна, що повзає по землі, і глухий запитав крізь нього:
— Куди попрямував чоловік?
Ранений тільки приречено похитав головою:
- Він зник у мить ока, пане... Я не встиг простежити його шлях.
Командир замер, вловлюючи у повітрі ті, що тчуть відшарування чужої могутності. У його очах, схованих прорізами шолома, стався справжній шок. Помедившись, він обернувся до супутників і сказав:
— Залишайтеся тут і ведіть спостереження. Я повинен дізнатися, хто це був.
Тим часом Генрі, вибравши укрите місце, почав систематично поглинати кристали. З кожним новим циклом сила в його жилах ставала міцнішою, і вона була густішою. Раптом він завмер, відчувши стороннішу присутність і не обертаючись кинув у порожнечу:
- У тебе є до мене справа?
Рицар повільно вийшов з тіні дерев, зберігши високу дистанцію. Його голос був ввічливий:
— Я не знаю вашого імені, пане, але з вашим статусом кристали життя можна було отримати, звернувшись до нашого короля безпосередньо. До чого ж настільки могутня особа може піти, щоб грабувати?
- Грабувати? « Генрі нарешті повернувся і в його холодному погляді віддзеркалювався цілковитий спокій. — Ці ресурси потрібні мені для відновлення - отже, вони належать мені по праву. Я просто забираю те, що вважаю своїм.
Рицар на мить втратив дар мови, не знайшовши аргументів проти цієї крижаної логіки. У суворій ієрархії Плану Бездні істоти подібного ранга думали саме так: пасовища ельфів були для них тільки комори, які відкриваються без стуку.
- Дякую за виявлене милосердя, пане. Ви зберегли життя моїм воїнам, — лицар глибоко вклонився, визнаючи вищість незнайомця.
Генрі мовчки відвернувся, даючи зрозуміти, що аудієнція закінчена. Хоча лицар мав силу на стиці 5 і 6-го рівнях, він не посмів навіть доторкнутися ефеса зброї. Аура, яка походить від Генрі, була не просто могутньою. Вона відчувалась старою і первісною, що притаманна лише найдавнішим демонічним сутичкам. До того ж незнайомець обмежився лише кристалами, не торкаючись ельфів і самих земель пасовищ. За мірками Бездни це вважалося верхом шляхетності та витончених манер.
Офіцер проводив Генрі поглядом, поки той не зник у мареві, і навіть не думав про переслідування. Його головною турботою був Червоний ліс і постійні набіги людей, які в останні роки стали нестерпними. Спочатку він злякався, що в тил проник у небезпечний диверсант, але тепер все стало на свої місця: це був просто могутній мандрівник, який взяв трохи « сприяту» для підкріплення сил.
Перед тим як остаточно залишити цю зону, Генрі на мить затримав погляд на білку Йоуме. Маленький звірок, який застиг на гілці, поспішно кивнув у відповідь.
Йоум здригнувся. Навіть на такій відстані він відчував, що його шкіра була небезпечною і дуже тішилася своєю обережностю. Невдача у спілкуванні з таким гостем коштувала б життя не тільки йому, але й усьому Червоному лісі. Він вважав, що його власний погляд — найвища милість.
Він проминув межі Червоного лісу швидким стрибком і увійшов у невеликий простір. Тепер перед ним стояло головне завдання — приборкати власну ауру.
У теперішньому стані він сяяв, немов сонце у зеніті.
Поки йому вело зло, але коли ми зустрінемося з по-справжньому великою силою ця яскравість зробила б його легкою здобиччю. Проблемою контролю було негайно вирішити.
Генрі, перш ніж взятися за мистецтво контролю аури, вирішив використати всі свої кристали життя.
Через раптовий розвиток лицаря Темних ельфів частина цих цінних каменів так і залишилася невикористованою; тепер же він просто висипав їх на землю перед собою, тьмяно мерехтять у тиші малого плану.
Усередині гексагону утворився новий острівець твердої суші, площею близько квадратного кілометра.
У цьому густому ландшафті височіли мирові Дерево. Коли воно досягло лише одного метра заввишки, то виглядало оманливо тендітним і невибагливим. Воно нагадувало звичайну придорогу рослину, в якій майже неможливо було здогадатися про контури майбутньої величі, здатної підтягувати небо.
Генетично розклав кристали по поверхні. Камені відразу ж відгукнулися, отримуючи густу і майже осязу життєдайної енергії та концентрованої сили крові.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu