Генрі вважав, що хоча його знання були глибоко глибинними в законах, маги мали перевагу над ним. І все ж вони йшли значно швидше.
Причина цієї аномалії зникла, не залишаючи жодних зачіпок для логічного аналізу. « Питання для майбутніх досліджень», — поспішав він про себе. У кінцевому підсумку, результат був лише результатом успіху.
У цей момент Генрі зрозумів, чому він страждає від голоду. Харчовий розчин досконало підтримував біологічні функції організму, не даючи йому померти, але він був нездатний втамувати той глибинний майже первинний апетит, що зародився у глибині його оновленого тіла.
- Поздоровляю, пане Генрі. Тепер ви офіційно стали чарівником третього рівня! — Я вигукнула Гілді, намагаючись згладити ніяковість моменту.
Генрі лише коротко кивнув і переклав на неї погляд. У його зіниці на мить спалахнуло щось дике, як інстинкт хижака, який зацікавив здобич. Хилді несподівано здригнулася і відступила на крок, відчуваючи хвилю первісної загрози, але Генрі зовсім не помітив її реакції.
- Де найближчий ресторан? - Відрив він.
— Рес... ресторан? Відразу навпроти Вежі астрологія є заклад, який дуже відомий в Межмір'є своїми...
Не дослухавши широкозрозумілих пояснень, Генрі розвернувся і попрямував до ліфта. Кабіна мало встигла зупинитися, як він швидко переплив до виходу. Стояло йому увійти в ресторан навпаки, як охоронці напружилися, готові втручатися і зупинити дивного відвідувача з гарячковим блиском у очах. Але коли гість зайняв столик і жестом активував його, щоб зробити замовлення, то відразу втратив інтерес до нього.
У Межмірі система громадського харчування була дуже оптимізована: всі заклади реєструвалися в загальному реестрі, а замовлення приймалися дистанційно. Було б варто перейти поріг, як інтерфейс Мітки за допомогою точного геопозиціювання автоматично розвертав меню саме цього місця.
Генрі викликав голографічне вікно інтерфейсу. Його пальці мчали з неймовірною швидкістю: він вибирав страви підряд, зовсім не вникаючи у назви і складники. Він просто відзначав всі позиції на сторінці, перегортав і продовжував методично заповнювати кошик. Ціни не турбували його, якщо б він не запровадив колекційних винах і делікатесів з зникаючих видів.
Офіціантка, яка прийняла повідомлення про замовлення, зблідла на список. Вона поспішно підійшла до столика.
- Пане, прошу вибачення... Але це не надто багато для однієї людини?
Генрі на мить завмер, вивчаючи вміст кошика холодним, аналітичним поглядом, і неохоче визнав:
— Так. Почніть подавати те, що вже вибрано. І якнайшвидше.
— Добре, почекайте трохи, — пробурмотіла вона, кинувши на нього дивний майже переляканий погляд.
За все своє життя вона не бачила обличчя, яке так очевидно отримав печаткою голоду. У цьому безпечному Межмір’є мало хто знав, що таке справжня нестача їжі, і в цей момент Генрі нагадував їй змученого привида, який вирвався з землі вічного голоду.
Перші страви з’явилися на диво швидко. Перед ним піднесли величезну бараню ногу, покриту золотистою хрумкою корінцем, з-під якої сочався ароматний сік. Генрі, відкинувши всякі приналежності, схопив її голими руками. Пальці швидко просувалися в жир, але він не звернув на це уваги, жадібно гризючись у ніжне м’ясо. Він ковтав шматочки майже не жуя, наче хижак, який боїться упустити здобич. Тільки на короткий момент у грудях розлилося слабке тепло ситості.
Він продовжував поглинати їжу з жахливою ефективністю. Масивна бараняча нога була обглянута дочиста менш ніж за хвилину. Офіціантка і відвідувачі за сусідніми столиками завмерли, спостерігаючи за цим видовищем з відкритими ротами. Такої манери обіди тут ніколи не бачили.
— Чому затримують наступну зміну? Я закінчив, — нетерпляче сказав Генрі, дивлячись на порожню тарілку.
Офіціантка ледве не втратила почуттів від шоку: « Ти виправився з цією горою м’яса за хвилину?» Але професійна етика взяла верх, і вона лише підштовхнула голову.
- Вибачте, пане, я зараз покваплю кухарів.
Генрі коротко кивнув.
- Швидше, якщо можна. Я дійсно дуже голодний. Дякую.
Він залишився чекати, абсолютно ігноруючи цікаві і осудливі погляди. Після того як дівчина пішла, темп подавальників помітно зріс: адміністрація кухні вирішила виділити окрему групу кухарів спеціально під його замовлення.
Через півгодини стіл все ще був забраний тарілками, хоча це була вже третя повна зміна страв. Генрі планомерно нищив один набір за іншим. Якби він не був офіційно визнаним чарівником третього рівня, то адміністрація вже давно б викликала безпеку або лікарів — звичайна людина після такої пори життя неминуче загинула б від розриву шлунка.
Лише через дві години Генрі разом з Жолудієм, який уся ця подорож змінювалася між гомеричним хохотом і щирим співчуттям, зрештою покинув заклад.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu